“Програма цього року на Сігеті якась слабенька, ще слабша, ніж минулого року”, – говорили деякі скептики напередодні фестивалю. Мовляв, з часом все псується, комерціалізується і стає попсовим. З тенденцією до комерціалізації, в принципі, погодитися можна. Квитки на Сігет щороку дорожчають: ще у 2007-му квиток на весь фестиваль коштував близько $100, цього ж року – 45 євро за одноденний і 170 євро за перепустку на п’ять днів.
Однак з іншими двома пунктами понад 400 тисяч гостей фестивалю навряд чи погодилися б. Причому кількість бажаючих потрапити на острів Обудай, де проходить фестиваль, щороку зростає. У 1993 році, коли фестиваль стартував як невелика студентська акція, на острів приїхало 43 тисячі відвідувачів, у 2003-му, коли Сігет значно збільшився, їх було вже понад 360 тисяч, минулого року фестиваль зібрав 390 тисяч людей.
До того ж, “слабша” програма цього року означає американців IronMaidenі британців Museу якості головних хедлайнерів. Загалом же на Сігеті-2010 працювало 13 сцен, де виступило майже чотири десятки найрізноманітніших гуртів, від електронних проектів GorillazSoundSystem, GotanProject, InfectedMushroomі Faithlessдо панк-рок-співачки Ніни Хаген, поп-рокерів ThirtySecondstoMars, рокерів BillyTalentі цілком попсового британця Mika.
Рок-н-ролл живий і коштує грошей
“Я приїхала заради PapaRoach, я їх все своє дитинство слухала”, – говорить дівчина з Будапешта, на вигляд їй не більше вісімнадцяти. Таких, як вона, на виступ американських рокерів, зібралося достатньо, щоб заповнити чи не весь майдан перед головною сценою. І це навіть попри те, що PapaRoachвиступали раннім вечором і не були заявлені як хедлайнери.
“Ми цінуємо вашу fuckingлюбов! Ми приїхали аж сюди, щоб зіграти трохи свого нового shit! – викрикує зі сцени соліст PapaRoachДжейкобі Шеддікс. – Ви хочете?” “Так!” – кричать йому у відповідь його фанатки – дівчата з червоними пасмами у пофарбованому в чорний колір волоссі і таким же насиченим макіяжем і чорним манікюром, як і у самого Шеддікса. Вони, власне, вже і тексти нових пісень знають і точно куплять новий альбом, який, як не забуває нагадати зірка, виходить наприкінці серпня. Гроші потрібні навіть найбезкопроміснішим співцям протесту. Правда, цей протест найчастіше виражається у частому вживанні англомовної лайки і численних татуюваннях – цим відзначилися не лише PapaRoach, а взагалі майже всі рокери, котрі виступали на головній сцені. А також у стереотипній поведінці – зістрибнути за сцени ближче до натовпу і торкнутися розкритих долоней кількох фанаток, уже близьких до істерики.
Виступ PapaRoachможе слугувати чудовим символом Сігету загалом. Доволі демократичний за духом – усі дружньо спілкуються з усіма, вживання алкоголю і легких наркотиків вітається, – фестиваль, утім, може легко перетворюватися на недешеве задоволення. Яке, до того ж, підтримується численними спонсорами – брендовані намети з алкоголем, мобільними телефонами, безкоштовним інтернетом та продукцією на зразок чіпсів, розчинної кави чи шоколадних батончиків на Сігеті зустрічаються на кожному кроці.
Ті, кому хотілося справжньої фестивальної атмосфери з присмаком анархії, мали змогу мешкати у наметовому містечку. Правда, від анархічної комуни на Сігеті є лише присмак, бо занадто добре розвинена інфраструктура. Хоча інколи тут не обходилося без екстриму: деякі намети, розташовані надто близько до тієї чи іншої сцени, час від часу ставали жертвами натовпу, що розходився у другій ночі після останнього концерту і в темряві не розбирав дороги. Якщо ж комусь бажалося цивілізації, то на фестивалі був організований ВІП-сектор: закрита територія для наметів і відгороджений високим парканом майданчик під деревами з комфортабельними столиками і кількома кафе і барами. Ввечері тут навіть працювала додаткова сцена на зразок закритого нічного клубу.
Про музику і публіку загалом
Втім, найцікавіше на Сігеті відбувалося все ж за межами ВІП-сектору – там, де працювало більше десятка сцен і відчувалася атмосфера фестивалю. Власне, поринувши у неї, за ті п’ять днів, які триває фестиваль, можна було взагалі жодного разу не потрапити до головної сцени.
“Ти з України? І як там погода, спекотно? От і тут було спекотно, а ми якраз на спеку і сподівалися, тому і приїхали. А тут – на тобі, дощ, зовсім як удома, у нас вдома півліта дощі йдуть, – розповідають під час нетривалої літньої зливи двоє голландців. – Як нам подобається фестиваль? А, так, фестиваль теж нічого”, – вони явно приїхали не заради музики і дуже дивуються, що концерти тут завершуються не о 23-й, коли закінчують виступати хедлайнери на головній сцені, а о третій ночі.
Зрештою, їм цікавіше проводити час біля майданчика, де щодня проходять майстер-класи з хатха-його, а кожного вечора розпочинається театралізоване дійство за участі французького вуличного театру LaCompagnieMalabar.На фестивалі взагалі багато побічних розваг – від занять з ліплення глиняних горщиків і уроків угорської мови до барменської школи і стрибків на банджо. Це не рахуючи великого ярмарку різноманітних хенд-мейд сувенірів і наметів зі столами, де продається їжа різних народів світу і також звучить музика.
Публіки, яка прагне радше спілкування і приємного проводження часу, ніж власне музики, на Сігеті, як і на будь-якому великому фестивалі, приблизно половина. “Шоу Museнадзвичайне! Але я не фанат – навіть улюбленого треку не назову. Заради кого приїхав? Взагалі-то я тут випадково, приїхав в Угорщину до родичів”, – розповідає хлопець, який на питання “Звідки ти?” відповідає: “Наполовину угорець, наполовину кореєць, а живу у Токіо”. Взагалі-то на Сігеті десь половина аудиторії – угорці, також багато голландців, французів, дещо менше німців і британців, універсальна мова спілкування – англійська.
“Ми хочемо піти на FearFactory, – говорить один із компанії французів. Вони музиканти і сьогодні вже зіграли на одній із побічних сцен. Тепер один грається у гру на мобільному, другий шукає папіросний папір, щоб зробити самокрутку, а ще троє їх колег слухають виступ британців Kasabian, які грають суміш року з тріп-хопом. – FearFactoryбудуть одночасно із Muse? Що ж, доведеться обирати. На концерті FearFactoryми вже якось були, аMuseще не бачили – тож вибір зроблено”.
На Сігеті взагалі постійно доводиться робити вибір: тут одночасно відбувається із десяток концертів, і принаймні половина із них варта уваги. Наприклад, на третій день фестивалю одночасно із хедлайнерами головної сцени американцями ThirtySecondstoMars, де фронтменом виступає актор Джаред Лето, на інших сценах грали британці OiVaVoi, які змішують електроніку з угорсько-єврейським етно, британська готик-метал команда ParadiseLost, а також голландський електронний проект Baskerville. На виступ останнього, що відбувався на невеликій закритій сцені meduza, стояла черга, і всі бажаючі не змогли потрапити всередину.
Про наших
Виступи українських гуртів довели істину про те, що завжди знайдеться сто фанатів чого завгодно – або ж, принаймні, сотня тих, кому цікаво слухати що завгодно. Наприклад, рок-команда DVS, де співає зять Юлії Тимошенко Шон Карр, відкривала музичну програму на основній сцені останнього фестивального дня і не змогла зібрати великого натовпу. Ті ж, хто прийшов, реагували не надто бадьоро – чи то через загальну втому, чи то через спеку, яка того дня була найсильнішою. Не допомогли навіть пробіжки сценою гітариста, який намагався розворушити публіку розмахуваннями гітарою і довгим волоссям.
Втім, зібралося і кілька справжніх фанатів. Одна з них, немолода британка з короткою стрижкою і у фірмовій футболці DVS, підспівуючи одній з пісень, дуже зраділа, коли побачила компанію з українським прапором. Хлопці і дівчата фестивалили явно не перший день і, прийшовши на концерт із чистого патріотизму, прапором розмахували дещо мляво. Британка спитала дозволу сфотографувати їх з прапором, після чого вони почали розмахувати стягом бадьоріше. Правда, сам виступ бадьорішим від цього не став.
Значно жвавіше відіграли напередодні “Антитіла”. Команду, яка грає переважно україномовний поп-рок, на фестиваль привезло MTV-Україна: гурт переміг у влаштованому каналом конкурсі. Однак “Антитілам” не пощастило з часом виступу і погодою: перед призначеним на близько години ночі виступом пройшла перша фестивальна злива. Та навіть у не надто великому натовпі знайшлися бажаючі потанцювати. Дещо більше танців було на виступі ще одних українців на Сігеті – етно-гурту “Гудаки”. Вони виступали вдень на закритій сцені “RomaSator”, де до і після них виступали етно-команди з інших країн Європи, і простір під тентом був заповнений майже повністю.
Зрештою, для українських гуртів Сігет – це як раз той випадок, коли головне не перемога, а участь. Адже потрапити на музичний фестиваль такого рівня і масштабу – уже успіх. Ним, наприклад, могли похвалитися іще білоруси зі ска-панк-команди “Ляпіс Трубецькой” – вони відкривали музичну програму на основній сцені в третій фестивальний день. А от від Росії не приїхав жоден музичний представник.