Заяву цю, щоправда, зробив не Сергій Власенко чи ще хтось із обізнаних в процесі бютівців, а «прем’єр» опозиційного уряду Сергій Соболєв (до речі, як давно ви чули щось про цю створену ще в березні минулого року структуру?). Звідки взято саме цифру 11, пан Соболєв не уточнив. Але й інші «офіцери» поріділої тимошенківської гвардії висловлюють упевненість, що справи будуть множитись. «Чого чекаємо далі? А чого завгодно, крім хорошого», – відверто кажуть вони.
Прогнози справджуються стрімко. Ось уже прокуратура реанімовує інші справи по ЄЕСУ – щодо привласнення держкоштів та ухиляння від сплати податків. Подейкують про поновлення справ безпосередньо проти тестя екс-прем’єрки Геннадія Тимошенко, котрий очолював ЄЕСУ на зорі політичної діяльності пані Юлії, проти бухгалтера ЄЕСУ тих часів, а нині нардепа Антоніни Болюри, та інших персон, чиє кримінальне переслідування розвалилося ще за часів «розвиненого кучмізму».
Заразом «для острастки» (от же ж термін – і на українську не перекладеш адекватно) реанімують кримінальні справи по екс-судді Печерського суду Миколі Замковенку, котрий ще далекого 2001 року визнав Тимошенко не винуватою в інкримінованих їй тоді економічних злочинах. Після чого, щоправда, заявляють, що справа ще не порушена, а журналісти все «перекрутили». Яку саме інформацію вони «перекрутили» (невже просто все вигадали?) – не уточнюється. Бо ж тоді, як стверджують в журналістських колах, доведеться визнавати, що санкціонований витік інформації з ГПУ таки був… але потім вищі сили визнали його несвоєчасним. Поки що.
Аналітики та оглядачі збиваються на манівці, шукаючи логічного пояснення таким крокам президентської адміністрації (в «самодіяльність» правоохоронних органів чомусь ніхто не вірить, хоча за Конституцією це має бути саме їхня незалежна ні від кого парафія). Певну логіку в цьому відверто кафкіанському сюжеті за бажання і справді можна помітити. Сказав же голова слідства СБУ Іван Дерев’янко, що справу про «замах» ЄЕСУ на 405 мільйонів державних доларів змогли порушити проти Тимошенко лише тому, що перед тим суддя Кірєєв визнав її винною в подіях січня 2009-го. І тепер, мовляв, термін давності повинен відраховуватись від початку.
Тобто якби не вирок Кірєєва, справи від СБУ й не було б. А те, що термін «обнулююється» тільки в тому разі, коли він на момент вчинення підозрюваною особою нового злочину ще не сплив остаточно, спецслужбу не засмучує. Хоча в справі про 405 мільйонів він до 2009 року вже два роки як сплив – сам же Дерев’янко це визнав, вказавши, що термін має відраховуватись «до 2019-го», тобто 10 років. А скільки минуло з оборудок ЄЕСУ 1997-го до газових перемовин з Росією у 2009-му? Так отож.
Але такі дрібниці наших правоохоронців не хвилюють. Як і те, що практика поновлення на будь-яких підставах кримінальних справ з вичерпаним терміном давності колись може вдарити й по них самих. Думаєте, в разі зміни влади не можна буде поновити яку-небудь, скажімо, справу 2005 року по Борису Колеснікову чи Рінату Ахметову, не кажучи вже про порушення десятків нових справ за «Межигір’я», Харківські угоди, придбання двох бурових установок за ціною п’яти?! Ще й як можна буде. Доведено Пшонкою.
Цікаво, що в «справах Тимошенко» нинішні борці за торжество справедливості, як і багато в чому іншому, «творчо» розвивають напрацювання такого ненависного їм колись «режиму Ющенка». Віктор Андрійович увів практику зняття з посади чиновників та суддів, скасовуючи укази про їхнє призначення. А нинішні садовлять до тюрми, скасовуючи закриття колись вже розслідуваних справ. Що ж: хто має час розкидати бумеранги, нехай потім не скаржиться.
Один народний депутат, що доклався до кримінального переслідування Тимошенко ще минулого року, нині «регіонал», а колись – бютівець, уже після вироку Кірєєва пояснював свої дії авторові цих рядків так: прочитав, мовляв, у ЗМІ, що укладені в 2009 році газові угоди невигідні – то й попросив правоохоронні органи розібратися. А коли ж, єхидно спитав я, ви попросите їх розібратися з викрутасами нинішнього уряду, які теж у цих же ЗМІ детально описані й документально доведені? «Ну що ти ставиш питання, відповіді на які знаєш сам», – знизав плечима політик. – «От ти б написав до прокуратури на свого головного редактора?»
Не приховаю – я моєму візаві просто зааплодував, тут-таки, не зважаючи на оточуючих (розмова мала місце в кулуарах одного ток-шоу, коли можна так висловитись). Враховуючи, скільки в нього ще може змінитись «головних редакторів», його слова вселили в мене тверду впевненість: реанімація старих кримінальних справ проти колишніх можновладців в Україні віднині стає унікальною, як сказав би Віктор Ющенко, дорожньою картою.
Закон торжествуватиме завжди! Тільки при кожній владі – по-різному. Хіба що врешті-решт мешканці політичного олімпу останніх десяти років сядуть, як казав радянський кіногерой, «усє». На що я особисто (мабуть, з огляду на наївність молодості) вперто сподіваюся.