На цьому фоні українські звитяги виглядають феноменом, винятком із правил. В нас і державна підтримка мінімальна, якщо звичайно не брати до уваги вітальні пости президента в Facebook, бо професійні спортсмени завжди жаліються на нестачу фінансування та застарілу інфраструктуру. Та і з масовістю та залученням молоді в спорт теж не все так ідеально, як могло би бути. Наприклад, культура студентського спорту, на жаль, в більшості випадків зводиться до не дуже популярних секцій при навчальному закладі, та змагань, що проводяться для звіту, та взяти участь в яких викладачі благають хоч когось. Так я колись потрапив на турнір з плавання (хоча тоді відвідав тільки пару занять в басейні), де ледве доплив до кінця та зайняв почесне друге місце з якимось абсолютно абсурдним часом. Просто нас пливло лише троє. А в тих же Сполучених Штатах студентські ліги є прямим трампліном для потрапляння в професійний спорт. І це вигідно для держави, яка досягає мети – і молодь спортом займається, і база для великих перемог є. До речі, в популярних ігрових видах, як баскетбол чи американський футбол, це не потребує майже жодних інвестицій, бо їх роблять комерційні клуби чи ліги.
Але не все так погано і у нас, бо по-перше, молодь все ж залучена до спорту, але все ж більш неформального. Величезна кількість видів вуличних занять, які зараз є в тренді, тому приклад. Українці доводять, що можна як витрачати гроші на якісні, але дуже дорогі спортклуби, так і водночас можна і самим, безкоштовно просто на вулиці займатись вдосконаленням свого тіла та духу. І не думаю, що і в першому, і в другому випадку це потребує якогось втручання держави. А по-друге, з іншого боку, переможці всіляких міжнародних турнірів та змагань, якими ми пишаємося, все ж звідкись з’являються, і навряд чи з елітних спортзалів чи дворових майданчиків. Зазвичай вони виходять зі стареньких стадіонів чи залів, де і кують свої перемоги. І це приклад відданості людей своїй справі. Бо, якщо бокс, наприклад, в професійному виді є справою прибутковою, то багато видів спорту, в яких ми маємо перемоги, такими не є. І це дійсно феномен, приклад великої сили українців, коли незважаючи на не найкращі умови та фінансування український стяг все ж регулярно підіймається над великими спортивними аренами світу.
Читайте також :Українець Верняєв здобув золоту медаль на чемпіонаті Європи зі спортивної гімнастики
Індикатором розвитку фізичної культури в країні, як на мене, є не тільки фактична кількість спортсменів, спортмайданчиків чи перемог, а й суспільний інтерес, число вболівальників тих, чи інших видів спорту. Звичайно, добре, коли ми консолідуємося під час важливих матчів національної збірної з футболу, а ще краще, коли гра наших футболістів стає приводом для гордості, а не розчарування. Але ж не футболом єдиним! Спортсмени інших видів спорту працюють, аби гідно представляти країну, точно не менше, і тому теж заслуговують на нашу з вами увагу. Приємним видається той факт, що на матчі нашої збірної на Чемпіонаті світу з хокею розпродані всі квитки, тому хлопці не залишаться без підтримки на домашньому льоді. Але прикро, що за всім цим ажіотажем з Євробаченням не дуже і помітно, що це міжнародне змагання проходить саме в Києві! Звісно прибутки від продажу квитків не варто і порівнювати, але ж це гарна можливість популяризувати хокей в Україні, зацікавити в першу чергу дітей та молодь через таку масштабну подію. А ще впевнений, що саме спортивні події це те, що допомагає об’єднатись та все ж вносить певний необхідний позитив в суспільство.