«В царські часи Україна була головною житницею Європи. Той факт, що згодом цю роль було втрачено, і Радянський Союз потребував імпорту зернових культур для забезпечення населення харчуванням, свідчить не стільки про сільськогосподарський потенціал України, скільки про провальний характер соціалістичної планової економіки». – йдеться у статті.
Германн відзначає, що зараз Україна намагається відновити свою позицію основного європейського експортера злакових. Останні показники зернової промисловості України дають привід для оптимізму: «Після розпаду Радянського Союзу обсяги врожаїв зернових культур складали 20 млн тонн на рік, в той час як у 2012 році вони становили 46 млн тонн, а прогноз на 2013 рік передбачає 54 млн тонн».
Ці цифри «свідчать, що Україна нарешті починає відігравати роль аграрного важкоатлета». Але зупинятися на досягнутому, на його думку, ще рано, оскільки «продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) вважає, що Україна здатна до навіть більших врожаїв, і оцінює можливий річний потенціал держави у 80 млн тонн, але щоб цей потенціал реалізувати, потрібно прибрати з дороги ще деякі камені».
«Великі проблеми пов’язані з питаннями землеволодіння та доступу до фінансових джерел – особливо для малих підприємців», – пише Германн.
До таких «каменів» належать і «загальновідомі пастки» інвестиційного клімату України. «Правова безпека є недостатньою, і поліпшення наразі не потрапляють до поля зору, скоріше – навпаки. Концентрація політичної влади у колі президента Януковича та забезпечених ним олігархів, змушують інвесторів розглядати Україну як несприятливу територію для побудови бізнесу. Серед проблем – «атаки рейдерів», під час яких корумповане правосуддя примушує успішні фірми до невигідних угод. Аналітики вважають: коли підприємець досягає відповідного до системних особливостей сектора обсягів виробництва, лише тоді він може почуватися частково захищеним…», – пише Züriher Zeitung.
Видання відзначає, що небезпеку створює і невирішеність питання про лібералізацію землеволодіння: «Реформу, мета якої – створення обмеженого земельного ринку, неодноразово з’являлася у рекомендаціях, та до 2016 року вона перебуває під мораторієм. Що буде далі – неясно. За допомогою яких інструментів держава будуватиме свій вплив надалі, якими пріоритетами вона послуговуватиметься, які підприємці матимуть вигідну позицію – ці питання залишаються відкритими».