Про історичні підвалини федералізації
Аугустін Машере(А.М.): Якогось такого одного прикладу федералізму, однієї моделі, яку можна експортувати з однієї країни до іншої немає… Справді можемо сказати, що федералізація в Швейцарії вдалася, але на той момент для Швейцарії не було іншого шляху. Тут треба розуміти, що у нас було чотири і навіть більше мов; у нас було декілька релігійних конфесій, у нас було багато культур, які поєднувалися у цій країні. і Відтак результат був справді вдалий, ми зараз маємо мирну країну з економікою, що процвітає.
Ніколас Шмітт(Н.Ш.): Є декілька історичних характеристик, які власне забезпечили успіх цього федералізму. Передовсім це довга традиція децентралізації. Варто сказати, що країні знадобилося 700 років, щоб сформуватися такою, якою вона є і це дозволило розвинути дух децентралізації, дух федералізму, який є дуже важливим. І федералізм і децентралізація як явище, а тут варто не плутати ці два терміни, бо будемо говорити саме про останню, дійсно явище комплексне. У швейцарців було достатньо часу, щоб вибудувати оцей дух децентралізації, безумовно, який потребує дуже багато взаємної поваги і роботи над цим способом мисленням. І треба сказати, що одним із обумовлюючих чинників був той факт, що швейцарські кантони в тому вигляді, в якому вони існують зараз, існували з самого Середньовіччя і їхнє існування по суті не можливо заперечити, завдяки цій історії. Безумовно набагато легше провести цю децентралізацію, коли суб’єкти держави чи цієї федерації, існують вже давно. І навпаки, дуже важко провести децентралізацію та федералізацію, коли країну необхідно розділити певним чином, коли країна існувала вже існувала певним чином. Ця історична складова, вона є надзвичайною перевагою для швейцарської моделі. Ми тут не завдячуємо швейцарському генію, а скоріше швейцарській історії.
А.М.: На розбудову швейцарської моделі федералізму знадобилися століття, але зараз ми бачимо пришвидшення історії і так само, я думаю, процес федералізації може проходити швидше, але федералізація не проголошується і не нав’язується певним рішення згори, або постановою, а розбудовується. Ми помітили в нашій маленькій країні, яка в 14 разів менша за Україну, що якщо ми хочемо побудувати країну в дусі федералізму, ми повинні передовсім навчити жити разом. Ось у цьому відтворюється і укріплюється той дух, про який ми говоримо, певний спосіб мислення, певна логіка…
Про федералізацію і зовнішню загрозу
Н.Ш.: Швейцарія завжди тяжіла до того, щоб відчувати себе ізольованою, розглядаючи всіх сусідів у Європі як загрозу, саме тому, ми досі не є членами ЄС. У Швейцарії ми об’єднується певним чином зі страху перед зовнішньою загрозою. Тому факт існування зовнішньої загрози може бути причиною для більшої єдності. Певним чином для України було б цікаво віднайти цю нову єдність. З цієї точки зору, це могла б бути дуже цікава схожість між Україною та Швейцарією з цією ідеєю, аби віднайти свою власну ідентичність через необхідність піклуватися про всіх сусідів і віднайти свій власний шлях, щоб об’єднати інших.
Читайте також: Ніколас Шмітт про федералізацію як гарантію заможного суспільства
Про уникнення протистоянь у федерації
А.М.: Історія показує, що розбудувати федерацію набагато простіше шляхом знизу догори, коли збираються ці частини (як це було у Швейцарії – Ред.), ніж навпаки у протилежному напрямку.
Певним викликом для унітарної держави є утворення цього федеральний зв'язок, щоб він був міцним по-справжньому. Децентралізація має проводитися таким чином, щоб вона забезпечувала і єдність, об’єднувала різні елементи спільним проектом. Для цього потрібно декілька складових, які є дуже важливими, зокрема під час розбудови Швейцарської федерації – це було визнання офіційних мов. Це був засадничий елемент, який дозволив створити саме федеративний устрій.
Н.Ш.: Величезною перевагою федералізму є те, що ви маєте ослаблення проблем. Наприклад, у Швейцарії у нас є франкомовна і німецькомовна частини. Завдяки розподілу цих частин на багато кантонів, у вас ніколи не буде створено двох блоків, які боротимуться один з одним. Це значна перевага. Ви створюєте кілька центрів для переваг, кілька центрів для проблем. Проблеми розкидано по країні і ви не створюєте однієї великої проблеми як для центру. Проблеми розподіляються, але не зникають.
Про представництво регіонів у центральній владі
А.М.: Країна, яка розпочинає процес децентралізації, має потребу у дуже сильних центральних органах влади і регіони мають бути там добре представлені. При цьому, держава повинна визнавати за цими регіонами достатню автономію, що власне передбачає, щоб кожен з цих регіонів мав достатнє фінансове забезпечення. Ця фінансова складова є дуже важливою. Регіонам потрібно забезпечити достатню підтримку, достатню автономію, щоб вони мали культурний розвиток, культурну автономію.
Я маю сказати, те, що ми добре зрозуміли у Швейцарії і те, що ми бачимо у інших федеративних країнах, як Німеччині та США, (у нас це просто настільки конкретно проявляється) – це однорідний розподіл центрів прийняття рішення по всій території. Їх десь близько двадцяти у Швейцарії і це як такі нервові центри, в яких приймаються рішення. Я можу сказати, що якби цього не було, у нас би не було економічної динаміки. Якби у нас був якийсь центральний уряд і центр прийняття рішень лише в Берні, то не можливо було б говорити про оцей економічний розвиток і економічне пожвавлення.
Я говорю про дійсно ключове питання для федералізму, яке постає, – це розподіл завдань, повноважень, обов’язків. Через політику розподілу завдань та повноважень поняття федералізму набирає конкретики, воно розвивається в цьому.
Ще одну важливу річ тут хотілося б сказати. Цей елемент існує не лише в Швейцарії, але й в США, Австрії, є також багато інших прикладів. У нас ніколи не було такого чіткого розділення повноважень і завдань при впровадженні певної політики. Якщо кожен кантон щось виконує на своєму рівні, але це так само той елемент, який має забезпечуватися на рівні комуни, і на центральному рівні, все це відбувається за принципом співпраці. Немає такого, що на центральному рівні щось вирішується, а потім виконується на рівні локальному. Тому що, на нашу думку, це був би несправжній федералізм. Ми власне захищаємо позицію та ідею федералізму, який залишає на рівні регіональному на рівні кантону певну свободу дій. Безумовно вона обмежена, конституція визначає ці елементи і повноваження. Якщо ми говоримо про терміни, то ми говоримо про федералізм співпраці або кооперативний федералізм.
Читайте також: Обережно: Федералізація!
Про небезпеку адміністративної деконцентрації
Н.Ш.: Якщо ви розглянете різницю між децентралізованою державою та федерацією, різниця полягає у сутності держав-членів. У федерації, держави-члени є квазідержавами, маленькими державами, які, як наприклад у Швейцарії мають трохи справжньої влади і вони розвивають власну ідентичність, вони можуть розвинути свою економіку. У децентралізованій державі проблема може полягати в тому, що децентралізація залишатиметься обмеженою. Це так звана децентралізація, яку ви можете спостерігати серед багатьох африканських країн. Вони мали б бути децентралізовані, але регіони отримують 1% національного бюджету, не мають влади, адміністрації, грошей… Децентралізація повинна досягнути певного рівня інтенсивності. З цієї точки зору, коли ви досягаєте певного рівня ефективності, ви знаходитеся у квазіфедеративній державі. Навіть якщо ви не хочете використовувати назву, наприклад, як Іспанія, яка є федеративною державою, але слово федеративна не вживається у конституції.
А.М. Якщо ми хочемо, щоб децентралізація вдалася, ми повинні зробити її привабливою для цих регіонів, щоб вона не сприймалася як адміністративна деконцентрація. І передовсім ці регіони повинні мати повноваження у чутливих сферах, як культура, як проблеми які виникають між державною владою і церквою, все, що знаходиться в сфері освіти, виховання. Це дуже чутливі питання, які пов’язані з ідентичністю. Для вирішення цих проблем і їхнього забезпечення регіони мають кращу позицію, ніж центральна влада. Вони можуть їх краще вирішити, бо вони на місцях і краще розуміють ці проблеми і можуть підібрати кращий рівень вирішення для цих проблем, більш адекватний.
Федералізм – це явище не тільки вертикальне, але й горизонтальне. У нас члени конфедерації пов’язані між собою. Між ними існує більш ніж 300 договорів-конкордатів, оскільки вони не можуть самотужки вирішити ці проблеми і їм треба кооперуватися на місцевому рівні для вирішення цих проблем. Це певні секторальні угоди, залежно від галузі і ми говоримо про цю горизонтальну співпрацю. Можна говорити про так званий трикутник, коли є конфедерація угорі, а кантони на сторонах цього трикутника.
Читайте також: Скільки українців підтримує федералізацію
Про кількість федеральних одиниць
Н.Ш.: Ефіопія протягом століття була надзвичайно централізованою. У 1995-му році вони перетворили країну у федерацію, для того щоб врахувати етнічне різноманіття країни. Це був дуже успішний приклад і коли прем’єр-міністр помер два роки тому, йому замінили дуже м’яко, що є рідкістю для Африки. Це єдина країна світу, де конституція дозволяє сецесію, але немає випадків сецесії, оскільки вони живуть щасливо.
В той же час маємо приклад Непалу. Він був дуже централізованим королівством. Ми намагалися провести там федералізація за допомогою Швейцарії. Ми працювали десять років, але не здобули успіху. Це було неможливо. Таким чином не вдалося знайти нове визначення для держави.
Дуже важливо, аби децентралізоване держава складалася із великої кількості одиниць. Швейцарія є успішною, оскільки має 26 кантонів. Якби у нас було 3-4 кантони, ми б не вижили. Дуже важливо мати багато членів, але, як ви бачите, в Непалі це не вдалося, а у Німеччині після Другої світової війни федерацію було створено дещо штучно, але вона виявилася дуже успішною. Ви ніколи не знаєте, що з цього вийде, але дуже важливо мати високий рівень децентралізації, який має бути дуже привабливим. Регіони мають мати гроші, права. Ви називаєте це децентралізацією, федералізацією, ми конфедерацією (хоча це не конфедерація, але назва не важлива), важливою є реальність.
А.М.: Я б також наполіг, що необхідно уникати федералізму із двома-трьома членами, бо це буде федералізм постійної опозиції, постійних протистоянь. Тут варто згадати Бельгію, яка розбудовувала свій федералізм навколо своїх історичних провінцій, їх там було 9 чи 10. Вони вибрали дещо інший підхід по регіонах за мовою і культурою і ви самі бачите, що цей федералізм переживає зараз складні часи.