Одне з найперших і найсильніших вражень від столиці Швеції, — це мистецтво на станціях метро. Ще до того, як буде можливість прогулятися вуличками міста, саме їхня краса залишає свій незабутній слід. Естетика стокгольмської підземки давно заслужила собі славу найдовшої у світі галереї. Хоч як дивно, але ці транспортні артоб’єкти з’явились у Швеції зокрема і як частина політичної програми. Той самий підтекст можна віднайти й у славнозвісному «шведському дизайні», що став символом водночас лаконічності та домашнього затишку. Нині його прагнуть відтворювати у своїх помешканнях далеко й поза Скандинавією.
«Основа дому — спільність і взаємність. У хорошому домі не знають про привілейованих чи зневажених, улюблених чи пасинків… У хорошому домі ви знайдете співчуття, співпрацю та взаємодопомогу», — це слова з чи не найвідомішої промови шведського прем’єра, соціал-демократа Пера Альбіна Ганссона. У 1928 році цими словами він представив концепцію розвитку шведського суспільства із назвою Folkhemmet. Термін folkhem дослівно перекладають зі шведської як «народний дім». Однак, як зауважують дослідники цього феномену, жоден переклад не передає його справжнього значення. «Folkhemmet дав назву соціал-демократичному проєкту, що тривав упродовж XX століття й містив у собі кейнсіанство, структурні реформи добробуту, високі та прогресивні податки й постійне розширення мережі соціального захисту», — написав у своїй розвідці Фредерік Суннемарк, викладач Західного університету в Трольгеттані. Він також зазначив, що процес перетворення Швеції в державу — приклад для наслідування не був позбавлений і темних сторінок, як-от стерилізаційні кампанії в 1940-х чи суворе обмеження продажу алкоголю від початку століття й до 1955 року.
Читайте також: Die Welt: Служба у м’якому варіанті
Концепція Folkhemmet також доклалася до того певного культурного вибуху в повоєнній Швеції. Представники соціал-демократичної партії вважали, що мистецтво має бути доступним для всіх членів шведського «народного дому». Метро, яким користувалися маси, стало одним зі способів такого зближення. У 1950-х було організовано перші конкурси на оздоблення станцій міської підземки. Кожна станція окрім просто естетичного складника мала й політичну. До того ж у ті роки шведи могли виграти в лотерею набори картин улюблених художників за зниженою ціною. 1950-ті були часом великого економічного зростання країни, оскільки вона залишалася нейтральною впродовж обох світових воєн. Насправді дискусії про те, що мистецтво має ставати ближчим до людей, з’явилися ще наприкінці XІX століття, однак гроші для реалізації таких задумів шведський соціал-демократичний уряд отримав лише з початком розвитку Folkshemmet. А те, що соціал-демократична партія була керівною у Швеції впродовж всього XX століття (за невеликим винятком, коли іншим партіям вдавалося здобути перемогу), позитивно впливало на закріплення ідей цієї концепції.
У 2015 році професор антропології Каліфорнійського університету Кейт Мерфі опублікував книжку «Етнографія шведського дизайну» (Swedish design: An Ethnography), у якій пояснив зв’язок між дизайном і політикою, що водночас має особливі наслідки для суспільства цієї країни. І Folkhemmet відіграв у цьому процесі свою роль.
Для всіх скандинавських суспільств дім має особливе культурне значення. Це значення можна відшукати й у кліматичних особливостях регіону (якщо негода переважає, то більше часу хочеться проводити в затишній оселі), і в культурі задовго до початку XX століття. Однак, як пише у своїй книжці Мерфі, позиція дому як концептуального осердя сучасного суспільства збігається з історичною «деформалізацією» шведської національної культури й у публічному, й у приватному житті впродовж XX століття. Власне шведська модель держави загального добробуту передбачає егалітарну свідомість його членів. Усі належать до єдиного «народного дому». «Пер Альбін Ганссон збудував folkhem, Інґвар Кампрад його умеблював», — цитує американський дослідник популярний шведський афоризм. У ньому йдеться про те, що прем’єр-міністр Ганссон створив політичну концепцію «народного дому», де всі рівні, співчутливі й готові підтримати одне одного, а засновник компанії Ikea Інґвар Кампрад, нині найбільшого виробника меблів у світі, зробив можливим, щоб кожна шведська родина мала у своєму помешканні недорогі меблі ще до початку 1960-х. Хоча рушіями зростання могутності держави загального добробуту й розвитку шведського стилю були різні сили, їхній паралельний розвиток невипадковий, вважає Мерфі. Усі активні члени шведського суспільства: політики, художники чи просто активісти перебували під впливом тих самих концептуальних течій соціальних реформ, які циркулювали у Швеції впродовж ХХ століття.
Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід
Розвиток шведського дизайну безпосередньо пов’язаний з роботою історика мистецтва, просвітника, директора Шведського товариства промислового дизайну Ґреґора Паульсона. Він вважав естетику вагомим соціополітичним інструментом. Трохи більш ніж сто років тому Паульсон написав брошуру «Більше красивих речей на повсякдень», де закликав дизайнерів і майстрів співпрацювати з фабриками, щоб творити функціональні й водночас красиві повсякденні речі. Спершу мета організації, яку очолював Паульсон, полягала в тому, щоб захистити дрібні ремесла від масового виробництва. Однак бачення Ґреґора Паульсона, що закликало до співпраці між майстрами й широким виробництвом, змінило цей підхід. Нині ця організація називається Svensk Form (Шведське товариство ремесел та дизайну), вона має підтримку уряду та просуває ідеї «кращого життя завдяки доброму дизайну» (це офіційний слоган організації). У 2005 році разом з кількома урядовими організаціями Svensk Form проводила в країні Рік дизайну. Через різні події, виставки й обговорення організатори намагалися переконати глядачів і відвідувачів у тому, яким важливим є дизайн у повсякденному житті.
Нині найдоступнішим і, мабуть, найвідомішим виразником шведського дизайну є Ikea. Використовуючи характерну для концепції folkhem мову класової солідарності, Ikea змінила те, як шведи уявляють свій дім і приватний простір, пише американський дослідник Мерфі. Утім, якщо після цього речення українському читачеві спаде на думку більшовицько-комуністична однаковість радянських помешкань минулого, то шведська модель зробила все навпаки. Мерфі вважає, що такий підхід дав усім шведам змогу мати красивий дім, якщо вони цього хочуть, а не лише багатіям, які мають на те кошти. Власне концепція Ikea наполягала на тому, що кожен швед може створити собі комфорт і затишок у домі через матеріальне наповнення.
Читайте також: Велоавтостоп по Швеції
Нині шведський дизайн — це не просто частина національної культури чи відтворення соціального-культурного коду, це ще й м’яка сила. Те, за чим можна легко пізнати країну. Однак чи можна «шведську модель» бодай у частині естетики домашнього затишку перенести в українські домівки? Насправді вона вже є. Для великої кількості представників молодшого покоління мінімалізм і простота також близькі й уже нерідко «шведський дизайн» можна побачити в домівках українців. Однак у самій Швеції таке бачення естетичного затишку розвивалося більш ніж століття. До того ж урядова політика впродовж того часу була тривалою, а не мінливою, від каденції до каденції, як у нас. Клаптикові ремонти, утеплені різнобарвними шматками пінопласту будинки, кітч і нашарування стилів в одній квартирі на 30 м2 чи в кімнаті у 20 разів більшого заміського будинку — це несвідоме відтворення нашого політичного життя й освіти. Приклад Швеції доводить, що його можна долати просвітництвом, реформами й роботою організацій з урядовою підтримкою, які об’єднували б майстрів, художників і дизайнерів, здатних пропонувати «український дизайн» у відповідь на помешкання в стилі «пшонка-стайл». Але на це все також потрібен час.