У Швеції почастішали саботажі, на які, на жаль, немає належного реагування.
У добре організованій країні забезпечення електропостачання має бути само собою зрозумілим. Тож двогодинна відсутність електрики на шведському острові Готланд 23 серпня була не просто конфузною, а й зловісною. Спостерігачі відразу почали винуватити протягнений по дну якір. Такі інциденти тривожно часто завдають шкоди телекомунікаційним й електричним кабелям на дні Балтійського моря.
Енергетична компанія Geab наполягає, що справа у технічному збої на материку. Але залишаються питання. Як стратегічно важливий острів, яким цікавляться російські спецслужби, може бути настільки вразливим до такого збою? Чому Geab так повільно вирішувала проблему й не інформувала громадськість? І загалом: чому Швеція так погано дає раду зі спробами атакувати її критичну інфраструктуру?
Попередній інцидент, що стався в березні, зачепив водопостачання острова. Хтось, озброєний технічними знаннями, зламав електричну шафу і відімкнув насос.
Підозрюваних не встановлено, що й казати про затримання.
Схожа історія із серією атак, що сталися перед великодніми вихідними, на кабелі й розподільні коробки близько 30-ти телекомунікаційних веж, розташованих уздовж шосе E22 на східному узбережжі Швеції. Перебої в наданні послуг були обмеженими. Але такою ж була і офіційна реакція. Як і у випадку з атакою на готландський водопровід (й інші водопостачальні споруди), поліцейське розслідування, здається, ні до чого не привело. Але чому? Можна допитати свідків, переглянути записи з камер відеоспостереження, запропонувати винагороду за інформацію. Та, схоже, ніхто не може розібратися в цій справі.
«Швеція реагує недостатньо швидко для відповіді на цей виклик», — каже Патрік Оксанен, експерт із питань безпеки і член Шведської королівської академії військових наук. Децентралізована система державного управління країни не пристосована до сучасних умов: вирування підпорогової війни. Іноді повноваження перетинаються, що паралізує процес. Або ж не перетинаються, та проблема провалюється крізь діри: на рівні місцевої влади, керівників комунальних підприємств, поліції й контррозвідки. Люди, які керують місцевими інфраструктурними системами, м’яко кажучи, не дивляться на світ крізь призму національної безпеки. Якщо шкода невелика, інцидент не вважається пріоритетом для поліції. Це може бути просто хуліганство або випадковість. Суворі закони про конфіденційність даних перешкоджають операціям стеження для пошуку «голки в копиці сіна», які легше санкціонуються в таких країнах, як Велика Британія. Бракує навіть вичерпних даних про кількість інцидентів.
Фізичні наслідки цих атак – лише частина загальної картини. Росія – найімовірніший винуватець – вдається і до психологічної війни. У лютому хтось систематично поширював в інтернеті чутки про небезпечну питну воду у місті Естерсунд у центральному регіоні Швеції. Це була ретельно обрана мішень: 2010 року, коли паразит криптоспоридій потрапив у питну воду, мешканці міста зазнали найгіршої за останні 30 років кризи із зараженням води. Спогади про страх і незручності, а також недовіра до влади – дуже сприятливі для дезінформації.
Інші країни – стійкіші. Норвезька влада нещодавно публічно звинуватила Росію у квітневій кібератаці на греблю в Бремангері на заході країни. Це перший випадок для Норвегії. Очільниця поліції безпеки PST Беате Гангас також розповіла про мотив, заявивши, що атака була покликана «спричинити страх і хаос».
Це краще, ніж реакція Швеції, що, схоже, воліє нічого не казати і нічого не робити, принаймні публічно. У короткочасній перспективі справді начебто зручніше не сіяти паніку серед населення. Чиновникам може знадобитися час на з’ясування обставин і вироблення дієвих заходів реагування. Але систематична бездіяльність і введення в оману швидко сигналізують про слабкість і призводять до втрати довіри. А саме цього Кремль і домагається.