В Україні за роки незалежності відбувалося чимало найрізноманітніших мистецьких проєктів, фестивалів, заходів, направлених на підсилення національного коду. Українська культура не просто самодостатня — це живий організм, який постійно змінюється, розвивається. Та є щось таке, довкола чого люди об’єднуються, не завжди це вдається описати логікою, радше це внутрішнє відчуття, особлива енергія. Саме тому й українці, й іноземці відчувають музику гурту Dakha Brakha чи відгукуються на певні тексти, реагують на постаті.
Міжкультурний діалог має і свою внутрішню, зрозумілу певному народу мову, і універсальну, яку відчувають інші. У нашій історії були мистецькі постаті, настільки загадкові, що апріорі лишили по собі пласт для майбутніх дослідників. Одним із таких митців є Бруно Шульц — художник і письменник єврейського походження, який жив у Дрогобичі, писав польською. Сам того не підозрюючи, об’єднав у своїй творчості три культури: українську, єврейську та польську. У середині липня на його батьківщині в Дрогобичі відбувався 11-й фестиваль його імені, об’єднавши митців, дослідників, діячів культури та всіх, кому Шульц глибоко небайдужий.
Затемнена фігура Бруно
Коли торкаєшся текстів і рисунків Бруно Шульца, в уяві виникають силуети будинків і вулиць Дрогобича. І навпаки: коли приїжджаєш до Дрогобича, то неодмінно відчуваєш десь на тлі постать Бруно Шульца. Його спадщина не така велика, але значна та овіяна містицизмом, його настінні малюнки свого часу викрали з Дрогобича до Ізраїлю представники центру «Яд Вашем», він встиг пожити в п’яти різних державах, не покидаючи Дрогобича: Австро-Угорській імперії, Західноукраїнській Народній Республіці, Другій Речі Посполитій, Радянській Україні та в Третьому Рейху, останній його й убив. Шульц не перестає, наче магніт, затягувати у свій світ, і не без того, що комусь хочеться його привласнити. Проте цінності фестивалю зовсім про протилежні процеси: Бруно Шульц, який зшиває, з’єднує і запрошує у вічність.
Митець народився в єврейській родині 12 липня 1892 року в Дрогобичі. Його батько Якуб був власником крамниці. Як часто буває з талантами, у Бруно вони почали проявлятися рано. Він цікавився мистецтвом, і батьки віддали його до престижної цісарської гімназії імені Франца Йосифа, звідки вийшло чимало еліти того часу: Василь Стефаник, Іван Франко та інші.
Взагалі до питання освіти відповідально ставилися і його родина, і він сам, бо далі на нього чекав вступ до Львівської політехніки й Віденської академії мистецтв, стажування у Варшаві й Парижі.
Його мотиви творчості, спочатку як художника, сповнені фантазійністю, сновидством, сюрреалістичними мотивами, начебто за ними можна було вловити реальність, але зовсім не ту, яку фіксувало око в буденності. Він малював олівцем і також власною унікальною технікою видряпування на засвіченому фотопапері.
Згодом, працюючи викладачем малювання в Дрогобицькій гімназії, Бруно Шульц навряд чи міг уявляти себе письменником. Він ділився з друзями оповідками, але не більше. Допоки вони не переконали його писати. І так, крок за кроком, оповідання набули форми й у світ вийшла дебютна збірка «Цинамонові крамниці».
Поетика й літературна мова Шульца особлива, вона нагадує погляд сновиди, який звертає увагу на деталі: кольори, фактури, форми, аромати, — який зміщує фокус і порушує фізичні закони, але якщо задатись метою відтворити Дрогобич за творами, то навряд чи це вийде зробити з топографічною точністю. І ця манка містичність, ця нечіткість ліній у тексті відчиняють інші двері — підсвідомого, інтуїтивного, алогічного, і це поле не одне десятиліття приваблює дослідників, літературознавців та уважних читачів до його постаті.
Фестиваль Бруно Шульца
Багатокультурність завжди була властивою Дрогобичу. Нині це не настільки активно, хоча б тому, що більша частина єврейської громади покинула місто й Україну в часи попередніх війн і репресій. Але самі мешканці все одно мають в собі цей ген міжкультурності, потребу відновити цю традицію. Так, свого часу з ініціативи полоністки й дослідниці Шульца Віри Меньок та її чоловіка Ігоря Менька виник мистецький фестиваль Шульцфест. Вирішено було проводити його раз на два роки.
Цьогоріч фестиваль святкував двадцять років свого існування. Шульцфест об’єднав довкола себе письменників, поетів, журналістів, митців, перформерів, акторів, літературознавців, критиків і щирих шульцолюбів вже водинадцяте.
На кожному Шульцфесті є свій основний смисловий вектор, яким об’єднані всі події. Цьогоріч такою титульною фразою стало «короткі зімкнення сенсів», взята вона з есею Бруно Шульца «Мітологізація дійсності» і стосується поезії як прямого потрапляння в суть, її блискавичний та своєчасний вплив. Мистецький акт, саме творення є основоположним і сенсотвірним водночас (тобто творить нові форми й сенси), над цим і міркували учасники протягом тижня.
Шульцфест розділявся на кілька великих частин: короткі зімкнення сенсу, вірші в укриттях і континент Дрогобич, окремою частиною була Bruno4ever, у якій брали участь музиканти, актори театру й образотворчого мистецтва, а також інтелектуали зі всього світу, які в різний спосіб досліджують творчість Шульца і надихаються нею.
Поети на передовій
За традицією Шульцфесту перший день відкривається інавгурацією, і на ній щороку виголошується провідна промова-есей, яка задає тон і напрямок усіх подій. Цьогоріч багато символів, які раніше сприймали більш теоретично, тепер стали щоденним життям. Одним з учасників фестивалю мав бути Сергій Жадан, та наразі він воює в лавах Збройних Сил. Проте спеціально до початку він записав відеозвернення.
Головну промову виголошував видатний польський поет Ришард Криніцький, акцентуючи на сміливості українців, які боронять не лише власну країну, а й Європу загалом.
Фото: facebook | ШульцФест
Вірші в укриттях
З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну на Шульцфесті виникла важлива складова — вірші в укриттях. Ідея в тому, що поети читають поезію в різних укриттях Дрогобича й дають коментарі. Укриття розташовані в навчальних закладах і в старовинних віллах. Кожного дня фестивалю таких точок декілька. Поети не лише читають вірші, а й взаємокоментують їх.
Читання в укриттях відкрили Юрій Андрухович з Ришардом Криніцьким на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету. Коментував поезію письменник, поет і перекладач Остап Сливинський. Далі естафету перехопили польський поет Яцек Подсядло (який ще й волонтер в Україні з початку повномасштабного вторгнення) та український поет Григорій Семенчук. Вони читали й коментували в укритті міської ратуші. Далі гумору та античних метафор додали Олександр Ірванець та Альфред Вєжбіцький у будинку ректорату Дрогобицького університету, а раніше гімназії, де вчився Бруно Шульц.
Також свої поезії читали Томаш Ружицький та Остап Сливинський, Олена Рибка, Кшиштоф Чижевський і Наталка Ткачик, поетки Катерина Гладка, Наталія Бельченко й Катажина Кучинська-Кошани.
Підсумковою подією цього пасма віршів в укриттях стало укриття ліцею № 16, де діти-переселенці з різних куточків України розмалювали власноруч стіни, а також заспівали й поділилися своїми волонтерськими успіхами з учасниками фестивалю.
«Є щось особливе в тому спуску в укриття, коли наче прямої небезпеки немає, але ми читаємо вірші в укриттях, навіть коли не звучить повітряна тривога», — сказав на одному із читань Павел Прухняк.
Поезія підсилює і загострює нинішній час, але й водночас дає ключ до безчасся. Часом на читаннях поезії справді звучали сирени, контекст війни загострював сенси, які тягнуться у вічність, апелюють до підсвідомого, інтуїтивного. І так було з кожним. У поетів перетиналися метафори, образи у віршах без попереднього на це плану. Іноді потрібно було відгорювати те, що зруйноване, усіх, кого знищила війна, дати місце пам’яті, а іноді — подивитись на життя з іронією.
Фото: facebook | ШульцФест
Театр з Іспанії
Подолати шлях через майже весь європейський континент, щоб приїхати до України й підтримати своїм культурним внеском. Така мотивація була в Cambaleo Teatro з Мадрида, які привезли на фестиваль виставу «De la noche una cancion». На сцені парна гра, чоловік і жінка, різні стихії, різна взаємодія. Ця постановка торкалася як персональних стосунків, кордонів, спілкування, нашого внутрішнього й зовнішнього слуху, так і суспільних кордонів, пам’яті, вторгнення в наші голови та цінність свободи.
«Ви слухаєте РадіоНіч, і з вами Йосип Ротський…»
Так розпочинається акустичний спектакль за мотивами однойменного роману Юрія Андруховича «РадіоНіч». Йосип Ротський — головний герой історії. Сам автор роману в образі Ротського розгортає перед очима глядачів і слухачів нічну радіостудію, де музичну складову створює польський гурт «Карбідо» (з яким Юрій Андрухович співпрацює вже багато років). Вистава не стосується прямо контексту Бруно Шульца, але вона є новаторським мистецьким актом, саме тому й презентувалася в частині Bruno4ever, нагадуючи, що Шульцфест усі роки був також майданчиком народження й утілення нових мистецьких явищ і форм.
Фото: facebook | ШульцФест
День народження Бруно Шульца і поетика його місць
12 липня народився Бруно Шульц, і ця дата свідомо вписана у фестиваль, тому що саме його загадкова постать, його поетика слова приваблює шульцофілів з України та світу, його всесвіт є приводом для полілогу, для історичних паралелей, для творення нових творчих проєктів.
Уже традиційно для Шульцфесту учасники пройшлися ходою по місцях у Дрогобичі, які були важливі Шульцу, читаючи уривки з його есеїв. Захід почався на площі Ринок недалеко від місця, де народився письменник, далі переміщався до вулиці Крокодилів (Стрийської), як називав її сам Шульц, до театру й вулиці Підвалля, де уривки читали Павел Прухняк і місцевий викладач та краєзнавець Андрій Бурий. Він навіть роздав усім паперові смужки, на які був нанесений аромат. Саме так могли пахнути «Цинамонові крамниці». І так від локації до локації проза Шульца, озвучена сучасними письменниками й діячами, з’єднувала його місто воєдино. Завершився захід на колишній вулиці Флоріанській, спочатку перед будинком Шульца, а потім всередині. Символічним актом, який відкрив святковий день 12 липня, стало повторення всіма учасниками фестивалю фрази письменника з його есею: «Поезія — це короткі зімкнення сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів» в підвалі будинку.
Надвечір аудіопродакшн Audiostories, який записував різні події фестивалю, презентував акустичне читання новели Шульца «У пошуках голосу: шляхом Додо». Актор Олег Онещак читав новелу з балкончика будинку Шульца, а глядачі дивились і слухали з вулиці. Читання супроводжувалося звуками, записаними раніше в будинку Бруно, і тонкою й химерною музикою Артема Бемби. Цей акт єднання й пам’яті важливий, бо дарує безсмертя тим сенсам, які формувалися й народжувались крізь творчість Шульца.
У контексті війни сама доля Шульца, його відносини з фашистським режимом дуже нагадують нинішній час. От тільки фашистський режим тепер прийшов не з німецьких земель, а з російських. Бруно Шульца вбили просто в центрі міста за те, що він єврей, цього було достатньо. Нині тисячі наших співгромадян теж страждають, піддаються тортурам і різним формам насилля тільки через те, що ідентифікують себе українцями.
Короткі зімкнення сенсів протягом фестивалю провадять свою роботу, творять поле для рефлексій і нових творчих ідей, щоб знову й знову зібратися довкола постаті містичного дрогобичанина Бруно Шульца.