Мисливці на шпигунів створюють перешкоди: ставлять незручні запитання (де гарантії, що нове джерело гідне довіри?), впроваджують і стежать за виконанням дошкульних правил. Новачки мають проходити через сканер, а це довго й марудно. Досвід та успішність не звільняють від ретельних перевірок, зокрема на поліграфі (детекторі брехні), що активно використовується в американській системі. Інформацію треба належно сортувати, а це сповільнює роботу.
І то коли все добре. Агенти контррозвідки стають вкрай непопулярними, коли виявляють змовників. Політики й журналісти накидаються на них із запитаннями: «Який сенс витрачати стільки грошей на шпигунство, коли наші шпигуни продають секрети другій стороні?». Очільникам розвідки соромно. Ніхто не дякує мисливцям на шпигунів, натомість нарікають, що це вони в усьому винні, бо, видно, не справляються зі своєю роботою.
Провідні суперники у світі — Китай («скрізь присутній і безжальний»), Росія й Куба. Інколи трапляються згадки про Іран, хоч ця країна дуже зла на Ізраїль через справу Джонатана Полларда — ексцентричного працівника військово-морської розвідки США, який за розкриття таємниць Моссаду був засуджений до довічного ув’язнення й відбув за ґратами 20 років.
Читайте також: Шпигунські ігри. Усе, що відомо про викриття агентів Кремля за 2018 рік
Відомі й інші інциденти. Наприклад, Олдріч Еймс, високопоставлений радянський агент ЦРУ, та його колега у ФБР Роберт Ганссен. Аналізуючи ці випадки в ретроспективі, ми дивуємося, що кожному з них вдавалося так довго працювати на супротивну сторону: Еймсу — 9 років, Ганссену — 22. Еймс був п’яницею та ловеласом, якого взяли в ЦРУ тільки завдяки протекції батька, теж агента ЦРУ. Ганссен був релігійним фанатиком і збоченцем. Клайд Лі Конрад контролював одну з найбільших агентурних мереж в американській історії та протягом 14 років передавав спецслужбі комуністичної Угорщини тисячі надсекретних документів НАТО та США. Ані його імпозантний стиль життя, ані численні відверті нападки на колег ні в кого не викликали підозр. Правда випливла на поверхню тільки завдяки проникненню американців у службу противника. Далі 10 років велася вкрай обережна контррозвідувальна робота, бо Конрад мешкав у Німеччині, тож висунути йому звинувачення й судити треба було там.
Я не знав про операцію CKTAW за участю агентів ЦРУ, які в передмісті радянської Москви спустилися в люк, щоб під’єднатися до кремлівського комунікаційного кабелю. Це була одна з численних таємниць, виданих Еймсом.
Найважливіше завдання контррозвідки — діяти агресивно. Спроби піймати шпигунів завдяки вправній детективній роботі потребують забагато зусиль і часу. Якщо проникнути в табір другої сторони, можна дістати цінні підказки, а може, і побачити всю картину. Це означає, що потрібні подвійні агенти, а то й хитромудра та ризикована робота, яка, щоправда, у разі ефективності дає приголомшливі результати.
Серед інших «заповідей» (чи радше суворих настанов) контррозвідки: знати історію, не здаватися, розробляти методи стеження, вчитися на уроках історії, приділяти час аналізу, забезпечувати належну підготовку агентів тощо. Настанови ці не суперечливі, просто потребують багато зусиль. Суттєвішим нюансом є те, що серед мисливців на шпигунів потрібно проводити ротації. Тривала діяльність поглиблює досвід агента, але також збільшує ризик того, що він буде доведений до божевілля або припускатиметься помилок. Державна зрада є злочином, тож не обійтися без поліції та прокуратури. Проте в розвідки й правоохоронних органів можуть бути різні пріоритети. Як краще: стежити за зрадником чи посадити за ґрати?
Найскладніше питання — баланс між чесністю та обережністю, зокрема коли йдеться про те, що КНР озброює свою діаспору. У США навчається понад 350 тис. студентів із континентального Китаю. Деякі (ми не знаємо, скільки їх) дістали завдання красти комерційні та інші таємниці. Піднебесна також відправляє шпигунів за кордон, щоб вони отримали громадянство іншої країни й просувалися на важливі посади. Розвідка КНР вербує осіб китайського походження, які народилися в інших країнах, зокрема чинячи жорстокий тиск і погрожуючи їхнім родичам, які лишилися в Китаї.
Читайте також: Служба безпеки Чехії викрила мережу шпигунів РФ та Китаю
Доказів про те, що ця тактика систематично застосовується проти США та інших країн, удосталь. Якщо вдатися до конкретних заходів проти цієї загрози, до всіх американців китайського походження почнуть ставитися як до потенційних зрадників. Якщо ж нічого не робити, це буде поразка. У російській та китайській системах стерті межі між таємним і нетаємним світом, між владою і бізнесом, між законною і незаконною діяльністю. В одній ворожій операції можуть брати участь шпигуни, гангстери, солдати, дипломати, олігархи та пропагандисти, що інколи, а то й часто суміщають обов’язки. Протидія цій системі виходить за межі традиційної ролі контррозвідки, хоча підозріливі мисливці на шпигунів із доступом до таємної інформації мають найбільше шансів розставити всі крапки над «і» та розібратися, що відбувається. Але що далі? Небезпечно давати контррозвідникам забагато влади: намагаючись протистояти путіністській загрозі, країна може сама себе запутінізувати, обзавівшись надміру могутніми шпигунами й скасувавши істотні засоби стримування. Деякі колишні радянські країни вже до цього близькі.
Однак сьогодні діє ще безліч шпигунів, яких належить піймати, тож можна й далі вдосконалювати нашу оборонну й атакуючу контррозвідку.