Статус німецької в ХІХ столітті був таким (серед європейців загалом і євреїв зокрема), що батько сіонізму Теодор Герцль запропонував колись зробити її офіційною мовою майбутньої Ізраїльської Держави. Тоді гору взяли все ж таки поборники івриту. Після Голокосту німецьку взагалі зневажали. Але часи змінюються. 14–15-річні ізраїльтяни, повертаючись до школи після літніх канікул, уперше можуть обрати німецьку як іноземну. Сьогодні цю опцію пропонують п’ять державних шкіл, але їх буде більше. Німецька набуває популярності й серед дорослих ізраїльтян, і не тільки серед двадцяти з гаком тисяч, які переїхали за останні роки до Берліна. Це відображає глибинні зміни в менталітеті. Через 50 років після того, як Ізраїль і Німеччина встановили дипломатичні відносини, 70% ізраїльтян позитивно ставляться до цієї країни. Про це свідчать результати опитування, проведеного Фондом Конрада Аденауера. Багато хто вважає німців чесними й надійними. Дослідження свідчать, що цю думку підтримують скрізь, за винятком хіба що Греції (принаймні останнім часом). А це означає, що в царині м’якої сили Німеччина здобула велику перемогу. Автор згаданого терміна, політолог Гарвардського університету Джозеф Най у 1990 році визначив м’яку силу як здатність країни підтримувати свій авторитет на міжнародній арені не «жорсткою» (військовою) силою, а переконуючи інших діяти так, як вона бажає. Зокрема, через привабливість культурну, комерційну, гастрономічну, ідеологічну, а також мовну.
Німців, які досі не можуть змиритися зі своїм темним минулим, страшенно тішить будь-яка популярність. Вони перестали довіряти жорсткій силі після 1945-го (аж занадто, скажуть союзники Німеччини по НАТО). Багатьох із них засмучує політичне домінування країни в Європі під час кризи єврозони. Економічні звитяги й м’яка сила — ось (майже) все, що вони вважають за потрібне дозволити собі. І вони це мають. Британський журнал Monocle складає рейтинги м’якої сили країн. Німеччина несподівано перемогла у 2013-му й посіла друге місце в 2014-му, втиснувшись між англомовними Америкою (номер один у рейтингу) та Британією.
Читайте також: Коли про «це» незручно говорити
Як і в питанні про курку та яйце, мова водночас і відображає, і породжує м’яку силу, каже Ульріх Аммон, автор книжки «Статус німецької мови в світі», що вийшла друком цього року. За кількістю носіїв мови німецька посідає 10-те місце. Але вона четверта за обсягом випущеної ними продукції (разом із австрійцями, бельгійцями, ліхтенштейнцями, люксембуржцями, швейцарцями тощо). За даними Аммона, німецька також четверта за кількістю осіб, які її вивчають: вона відстає лише від англійської, китайської та французької і приблизно на одному місці з іспанською. Зараз німецьку вивчає близько 15,5 млн осіб — на 4% більше, ніж п’ять років тому.
У повільному світі мов це різкий підйом, каже Аммон. Загальне зростання особливо вражає на тлі зменшення кількості учнів і студентів у Росії, де поступово зійшли нанівець привілеї, які в роки холодної війни німецька мала перед англійською. Найшвидше інтерес зростає в Африці, Азії та Східній Європі (особливо на Балканах). Багато хто вивчає її просто для того, щоб здобути кращі кар’єрні можливості. Дехто сподівається на роботу в Німеччині, де в певних галузях спостерігається брак робочої сили через скорочення населення. Інші хочуть співпрацювати зі знаменитими німецькими експортерами. Водночас зростає інтерес і до німецької культури.
Читайте також: Активісти вказали на слабку позицію державної мови в Україні
Уряд Німеччини намагається підтримати цю тенденцію. Але порівняно, скажімо, з Китаєм, який агресивно нав’язує свої Інститути Конфуція, Німеччина здається тут несміливою. Вона не поділяє набридливої одержимості Франції стосовно захисту державної мови. І коли в останній заговорили про реформу шкільної освіти, попутним результатом якої мало бути скорочення годин вивчення німецької мови, офіційний Берлін просто щось пробурчав у відповідь. Німецьку майже ніде більше не вивчають сьогодні як першу іноземну. Німецькі чиновники просто сподіваються, що якось вдасться збільшити кількість місць, де її викладають як другу або третю мову.
Понад те, рядовим німцям, схоже, нецікаво нав’язувати свою мову іншим. Експатріанти в Німеччині, які з ентузіазмом взялися опановувати мову, нарікають, що багато місцевих мешканців зазвичай відповідають англійською. І навіть коли німці «шпрехен дойч», вона така засмічена англіцизмами, що пуристи нарікають на поширення суржика-денгліш. (Хоча тут треба остерігатися «фальшивих друзів»: Handy в німецькій означає не «зручний», а «мобільний».)
Ще давніше нарікають, що німецька занадто важка, щоб із нею морочитися. У 1880 році Марк Твен скаржився у своєму есе «Ця жахлива німецька» на те, що роди іменників (коли «дівчина» середнього роду, а «ріпа» — жіночого) — це щось на межі збочення. А іменники — це «не слова, а цілі абеткові процесії». Небезпідставно Марк Твен запропонував, щоб цю мову «привели до ладу й поправили».
Але нерозважливі німці не послухали його поради (багато хто вважає, що зміни в правописі, запроваджені в 1990-х, лише нашкодили). Та, на щастя, справа не така безнадійна, як вважав Марк Твен. Німецьку можна опанувати завдяки чіткому правопису та вимові. А от англійська з її вічно мінливим написанням і порядком слів, на перший погляд, може, й легка, а насправді підступна.
Хитрі лінгвісти?
Очевидно, коли більше людей розмовляють її мовою — це плюс для країни. У найкращому разі ця мова перетворюється на лінгва франка, як англійська. Німецька нею ніколи не стане. Але розширення її вживання таки має свою користь. Воно допомагає дедалі більшій кількості людей з усього світу працювати в Німеччині, а країні, яка старіє, це потрібно.
Вільне володіння мовою дедалі частіше допомагає іноземцям зрозуміти, як мислять німці. Наприклад, воно може передати моралізаторський підхід німців до боргів (Schulden): це слово етимологічно близьке до слова «провина» (Schuld). Пипка німецькою буде Brustwarze, буквально «грудна бородавка», можливо, це свідчить про стриманість у любовних справах. Але жодна інша мова не дорівняється до німецької у здатності описати Fahrvergnügen (задоволення від водіння авто).
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com