На думку професора Романа Шпорлюка, ідея адміністрації Росії та проросійських кіл в оточенні Віктора Януковича створити спільний російсько-українського підручник з історії – не мудра, як і ідея про спільний простір, митний союз чи інші «спільні» афери.
«Росія – це Росія. Україна – це Україна. Йдеться про, що по мимо цієї міфології, наче Україна є частиною історії Росії чи частиною їхніх «спільних» історій… не треба забувати, що українська історія має виміри яке не вміщаються у виміри російської історії», – пояснив Шпорлюк
За його словами завоювання Сибіру, Середньої Азії Росією – це не є частиною української історії. Так само як і стосунки Москви з каганатом в Казані чи московський геноцид Новгорода.
«Тероризм Івана Грозного – це також не мало жодного стосунку до нашої історії. А тим часом українська історія – це насправді історія зв’язків з Литвою, Білоруссю, Польщею і навіть із Кримських ханством. Тому й українсько-кримсько-татарські зв’язки – не є частиною російської історії», – вважає професор.
Він переконаний, що концепція спільної українсько-російської історії – це лише незначний «елемент» історії.
«Я би пропонував таке: якщо б творити новий підручник історії України, концептуалізувати його, то дітям і молоді варто показувати, що українська історія має сенс у вимірі європейської історії. Скажімо, національне відродження України варто порівнювати з формуванням ідеї Італійської держави. Думати про те, що Італія може стати єдиної країною, почали лише наприкінці XVIII століття. Були такі диваки, які казали, що Флоренція і Палермо повинні бути в одній країні. Як знаємо, більшість населення того, що ми називаємо Італією, не говорила італійською. Так само українську історію важливо порівнювати з литовською, і на це варто звертати увагу. Україна і Литва мали спільну історію», – підкреслив Шпорлюк.
За його словами, якщо говорити про спільний підручник, то передусім треба говорити про спільний європейський підручник.
«Загалом обов’язком істориків як класу має бути відстоювання переконань, що зміст підручників має бути справою самих істориків, викладачів, педагогів і науковців, а не міністрів чи політиків», – переконаній професор.