Кирило Галушко директор Центру соціогуманітарних досліджень імені Липинського

Шоу для однієї людини

8 Лютого 2008, 00:00

 Родзинкою цьогорічного відзначення бою київських студентів проти більшовиків під Крутами стала «воєнно-історична реконструкція», у якій взяли участь майже 200 членів воєнно-історичних клубів з багатьох міст України та навіть із Росії. Учасники реконструкції у відповідних одностроях та з озброєнням тих часів – гвинтівки, кулемети, гармати – відновили перебіг події: наступ переважаючих сил «червоної гвардії» та революційних матросів Муравйова і героїчну оборону київського напряму юними українськими патріотами. Оскільки у нас немає історичних художніх фільмів про Визвольні змагання 1917–1921 років (і не лише про них), зацікавлені пересічні жителі Ніжина, Бахмача, Чернігова, Прилук та довколишніх сіл отримали шанс хоч якось уявити собі ті героїчні і вагомі для нашої історії часи, та як воно усе, власне, відбувалося.

Але не так сталося, як гадалося. Причина: подія відзначалася на найвищому – президентському – рівні. Сценарій заходу був розроблений, як врешті виявилося, лише для Президента. Зовсім були забуті інші можливі глядачі. Для Президента був підготовлений величезний національний прапор (метрів 30 на 20), який тримала місцева патріотична молодь. Зрозуміло, що оцінити всю велич задуму можна було лише з висоти пташиного льоту – тобто з борту президентського вертольоту. Але це – дрібниці: залишалася ж для загалу іще «реконструкція». Але присутність Президента вимагала посилених заходів безпеки, які унеможливили для «сторонніх осіб», яких було принаймні кілька тисяч з усіх околиць, можливість хоч щось побачити з розрекламованого «дійства». Звісно, що з належної, безпечної, відстані усі могли бачити, як десь у далечі з куряви виникають і зникають якісь постаті, почути як гухає гармата чи торохкотить кулемет, але хто, де, і в який спосіб з ким «воює» – це залишилося глибокою таємницею, яка потребує окремої спеціальної реконструкції. Варто віддати належне пересічним глядачам з Чернігівщини: їх і це втішило, незважаючи на багатогодинне стояння на холодному вітрі, що проймав до кісток, після проходження «рамок» і огляду речей у зоні безпеки. Вони побачили справжній Президентський вертоліт, почули Його урочисту промову, та й дійство насправді відбулося – і вони були його свідками, хоча не могли побачити. «Реконструктори» також були втішені: нарешті хтось здогадався, що вони можуть наочно показати комусь щось цікаве з нашої близької історії, дарма, що глядач у них двохсот був, власне, лише один. Може колись буде більше…

[45]

 
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ

Хотілося б зазначити ще один аспект цієї проблеми. Присутність Президента (йдеться про посаду, а не прізвище) на подібних заходах змінює їхній статус, перетворюючи із суто культорологічно-історичної забавки на політичну подію. І саме такі дії української влади змушують Путіна писати листи, в яких йдеться «прежде всего, освоеобразной трактовке украинской стороной событий нашей общей истории».