Вже 18 липня має розпочатися чергова футбольна першість, адже до закінчення нинішньої залишилися лічені тижні. Але яка вона буде й хто саме в ній братиме участь, поки що не може сказати ніхто: ні керівництво футбольних органів, ні самі клуби. Ще два роки тому Тиждень попереджав, що український футбол остаточно перетворився на першість олігархів, точніше на змагання глибини їхніх кишень. Тобто першість відбувалася не так між клубами, як між витратами, на які ладні були піти заради власної пихи їхні власники – здебільшого багатії, що сприймали свої команди як статусні іграшки. При цьому загальний рівень українського футболу невпинно знижувався, адже реальний розвиток спорту вимірюється не кількістю дорогих легіонерів на полі, а кількістю та якістю дитячо-спортивних шкіл, кількістю власних вихованців у клубах, кількістю та конкурентоспроможністю команд із регіонів, успіхами збірної, нарешті, прибутковістю футболу як бізнесу. Всі вказані вище показники з року в рік погіршувалися на тлі позірного благополуччя клубів Ахметова, Коломойського, Курченка, Тарути, Фірташа та ін.
Не кажучи вже про те, що футбольні клуби в Україні були завжди збитковими й трималися виключно на зовнішньому фінансуванні їхніх власників. Однак суспільно-політична та економічна криза 2014-го поклала край цьому змаганню олігархів. Зайвих грошей тепер ні в кого немає, та ще й чимало клубів залишилися взагалі безхатченками внаслідок воєнних дій. До внутрішніх проблем додався й зовнішній чинник: міжнародні спортивні органи почали нарешті жорстко запроваджувати принципи фінансового «фейр-плей», тобто витрачати клуб повинен рівно стільки, скільки офіційно заробив, і не мати боргів, що є чи не смертельним вироком для абсолютної більшості вітчизняних команд. Український футбол ніколи не буде таким, яким він був до останніх подій. Зараз триває переформатування не тільки турнірної формули першості, а й умов ліцензування та фінансових гарантій клубів, а також їхньої кількості у вищому дивізіоні.
БЕЗХАТЧЕНКИ
Перша і найбільша проблема, з якою зіткнулося аж п’ять клубів тільки Прем’єр-ліги (це ми ще не рахуємо нижчі дивізіони), – втрата можливості грати у своїх рідних містах. Зрозуміло, що передусім ідеться про команди з Донбасу. Зокрема, донецькі «Шахтар», «Металург» та «Олімпік», а також луганську «Зорю». Не може грати в рідних пенатах через постійну терористичну загрозу й маріупольський «Іллічівець», а також харківський «Металіст» та одеський «Чорноморець». А є ж ще й дніпропетровський «Дніпро», який, на щастя, домашні матчі все ж грає в себе, але єврокубкові зустрічі через заборону УЄФА змушений проводити в Києві.
Таким чином, майже половина команд вищого дивізіону стала безхатченками або має подібний досвід. І це ми взагалі не згадуємо про кримські клуби, які просто перестали існувати, зокрема про першого чемпіона України сімферопольську «Таврію» чи ФК «Севастополь». І що з тим робити, наразі не знає ніхто. Так, ці команди на сьогодні базуються в різних містах України: «Шахтар» у Львові, «Зоря» в Запоріжжі, «Олімпік» у Києві, однак що далі – величезне питання. Адже який сенс в існуванні клубу з номінально донецькою пропискою, якщо він не має жодної змоги функціонувати там. Ну хіба що окрім суто ідеологічно-політичного підґрунтя: «ми повернемося на український Донбас».
До того ж ці клуби майже залишилися без вболівальницької підтримки, що, своєю чергою, означає й припинення надходжень, хай і невеликих порівняно із загальним бюджетом, від продажу атрибутики та квитків. А за відсутності відвідуваності фанатів і без можливості нормально продати права на телетрансляцію матчів.
Схему остаточного переїзду до іншого міста господарі клубів розглядати не хочуть, адже сподіваються все ж колись повернутися додому. Відповідно виникає проблема, яка майже не має аналогів у світовій історії футболу. Зрозуміло, що позиція Федерації футболу України тут поки що одностайна: проблема клубів-безхатченків тимчасова. Однак, як відомо, немає нічого більш сталого, ніж тимчасове, особливо враховуючи військово-політичні реалії на Сході.
Читайте також: Дуґі Брімсон: «Футбольні фанати можуть бути потужною політичною силою»
До цього додамо й загальне падіння інтересу до футболу в умовах війни. Адже, як кажуть психологи, ця гра, яка є сублімацією чоловічої енергії, у воєнний час втрачає свою головну привабливість. Інакше кажучи, багатьом людям просто не до неї.
БЕЗ ГРОШЕЙ
Наступна гігантська проблема українського футболу – фінансові складнощі, які спіткали більшість клубів Прем’єр-ліги. Це безпосередньо пов’язано з економічною кризою, яка вдарила по кишені навіть олігархів, що тепер не можуть собі дозволити викидати кілька десятків мільйонів доларів щороку на вітер.
Хоч як дивно, йдеться передусім навіть не про донецькі команди, чиї багаті власники, принаймні поки що, виконують свої фінансові обов’язки, ну хіба що окрім маріупольського «Металурга». Мабуть, розуміючи, що перші ж складнощі із грошовим забезпеченням призведуть до знищення клубів. Але в усіх команд, які належать екс-регіоналам, величезні труднощі.
Чималі проблеми виникли майже в усіх команд із так званого пулу Коломойського, тобто клубів, які належать або самому дніпропетровському олігарху, або його бізнес-партнерам. Зокрема, це львівські «Карпати» та луцька «Волинь», і навіть у дніпропетровського «Дніпра» є заборгованість із зарплати. Є серйозні фінансові ускладнення в одеського «Чорноморця», який втратив грошову підтримку свого власника екс-регіонала Леоніда Клімова. Чималі проблеми в ужгородської «Говерли», яка належить Несторові Шуфричу.
Та найгірша ситуація в харківського «Металіста» – клубу, який ще торік належав до провідної четвірки українського футболу, а зараз на межі виживання. Нагадаємо, що срібного призера останнього чемпіонату руками Курченка викупила «Сім’я» у 2013-му, яка вже понад півроку взагалі припинила будь-яке фінансування клубу. Щоправда, після спроб у 2014-му через його рахунки перекидати гроші терористам. Зараз стоїть питання про розформування клубу, а багато фанатів звертається з проханнями до колишнього власника, харківського олігарха Ярославського, врятувати його. Та остаточної відповіді щодо долі одного з найстаріших та найвідоміших футбольних колективів України немає ні в кого.
До всього цього додається важливе нововведення в регламенті ФІФА, яке діє з 1 березня 2015 року під назвою «Прострочені платежі». Згідно з ним різко посуворішали правила та санкції щодо клубів, які мають борги, не виконують фінансових зобов’язань перед гравцями або гарантії щодо загального фінансування. З огляду на стан із коштами у більш ніж половини українських клубів та вже діючі правила щодо фінансового «фейр-плей» ситуація видається вкрай загрозливою. Жити відповідно до чесно зароблених коштів у нас просто не вміють, бо не жили так ніколи. Та й необхідність надання фінансових гарантій у розмірі 10 млн грн для здобуття права участі в наступній першості підтискає куці офіційні бюджети.
Читайте також: Красива гра, брудний бізнес
Згідно з пропозиціями клубів, які були висунуті 31 березня на зустрічі з керівництвом ФФУ, 17 квітня її виконком підтримав клопотання зменшення фінансового навантаження на них. Усім командам надано термін до 31 грудня 2015 року для виконання відповідних ліцензійних вимог. Ця дата є остаточною для оплати та надання клубами документів про врегулювання їхніх фінансових зобов’язань.
За інформацією Комітету професійного футболу, на сьогодні 14 клубів Прем’єр-ліги і представник Першої ліги «Олександрія» проходять процес атестації, щоб взяти участь у чемпіонаті наступного сезону. Але скільки її пройде, невідомо.
ШОТЛАНДСЬКИЙ ВАРІАНТ
Зрозуміло, що така ситуація потребує докорінних змін. Уже майже рік, від минулого літа, ведуться розмови про необхідність зміни турнірної формули чемпіонату та кількості його учасників у бік зменшення. Щоправда, тут зіштовхнулися два протилежні погляди. Якщо одна сторона вважає, що потрібно зменшувати не кількість учасників, а фінансове навантаження, то друга переконана, що варто скоротити кількість учасників і зробити таку турнірну сітку, за якої провідні клуби зустрічатимуться частіше. Такий собі шотландський варіант, де, нагадаємо, провідні клуби «Селтік» та «Рейнджерс» із Глазго грають між собою по кільканадцять разів за рік.
Головними лобістами шотландського варіанта виступають Рінат Ахметов та його союзники. Цілком зрозуміло чому, адже в умовах втрати аудиторії єдине, що дасть змогу підтримувати хоч якусь цікавість до донецьких команд в екзилі, – якомога більше матчів із лідерами чемпіонату на кшталт київського «Динамо» чи дніпропетровського «Дніпра». Натомість якраз кияни виступають проти цього варіанта.
Ігор Суркіс, чий старший брат Григорій знову здобув чільні позиції в українському футболі, має конкретну позицію: «Динамо» спочатку за 16 клубів, якщо вони будуть платоспроможними. Ми і за 10 команд, але ніколи не погодимося грати за такою схемою, коли в нашому чемпіонаті у «пульці» між собою змагатимуться тільки чотири. Я минулого разу говорив і Палкіну (генеральний директор ФК «Шахтар». – Ред.), і Ахметову, що ми готові зіграти у два кола, а потім розділитися за схемою 7 на 7 або 6 на 8. Між чотирма командами ми не готові грати. Поки що не пояснюватиму нашу позицію, але якщо противники й далі чинитимуть на нас тиск, я це зроблю. Торік наполягали на такому форматі. Це несправедливо щодо тих команд, які борються за останнє єврокубкове місце. Чому вони повинні боротися за виживання з тими командами, які вилітають? Це неправильно».
Нагадаймо, зараз у Прем’єр-лізі грають 16 команд, які в 2 колах змагаються по матчу між собою, після чого за кількістю набраних очок визначається переможець. Пропонується зменшити їхню кількість до 14 чи, може, навіть і до 10 клубів. 20 квітня відбулася зустріч керівників клубів української Прем’єр-ліги, де всі охочі могли ознайомитися з трьома варіантами проведення наступного чемпіонату. Перший проект – 2 кола й 26 турів. За підсумками цього команди діляться на три групи: у першій четверо найкращих боротимуться за чемпіонство, у другій клуби з 5-го по 8-ме місце змагаються за путівку в Лігу Європи, а в останній – ще шість клубів, які визначать, хто покине еліту. Другий проект – схожа ситуація, тільки до другої групи входитимуть команди з 5-го по 10-те місце, а аутсайдерів буде лише четверо. У третьому команди будуть розділені лише на дві групи: з 1-го по 6-те місце і з 7-го по 14-те. Президент ФФУ Андрій Павелко підтверджує: «І план А, і план В, і план С готові. Вісім клубів – чотири кола, десять клубів – три кола, дванадцять клубів – два кола і поділ команд на дві групи по шість команд».
Щоправда, генеральний директор УПЛ Петро Іванов в інтерв’ю каналу «Футбол 1» заявив: «Сьогодні ми повинні керуватися тільки тими нормативно-правовими документами, які в нас є. Це регламент, статут організації. Тут чітко передбачено кількість команд, які за результатами чемпіонату повинні брати участь. Тому ми розглядали варіанти тільки за участю 14 клубів».
Як сумно жартують у футбольних колах, найбільше ФФУ влаштує формат «2 команди та 26 матчів», враховуючи загальну неприбутковість української першості. Маючи на увазі, що справді приносять гроші тільки матчі між «Динамо» й «Шахтарем». Інше питання, що ставка на такий розклад покладе край розвитку футболу як галузі економіки в країні, адже й далі регіональні футбольні клуби виступатимуть як постачальники гарматного м’яса для «великих», ні про який розвиток не йтиметься. Тим більше в умовах фінансового цейтноту.