«Шоколадний замок» Сумщини

Дістатися Тростянця публічним транспортом донедавна було завиграшки. Через місто проходять траса Суми – Харків і сумське відгалуження залізничної лінії Київ – Харків. «Покращення» останнім часом істотно зменшило кількість поїздів, але й з новими складнощами до­їхати сюди можна. Зрештою, навіть якщо ви прибудете не потягом, зазирнути на вокзал варто – це досить своєрідний зразок спроб архітектурних експериментів другої половини ХХ століття. До речі, майте на увазі: станція зветься не «Тростянець», а «Смородине», бо так у часи будівництва залізниці нібито звалося село неподалік. На «ягідному» вокзалі є реставрований паровоз. На його тлі в короткі приміські рейси вирушають зовсім новенькі «рейкові автобуси»…

Круглий двір

Відомим за межами району та області Тростянець найбільше роблять дві речі: шоколадна фабрика й Круглий двір, де відбуваються великі фестивалі історичної реконструкції «Стара фортеця» та рок-фести. Вигляд останнього, прямо сказати, вельми незвичний для цього північно-східного кутка України. Коли гість міста потрапляє на головну площу Тростянця, перед ним розлягається вид на майже справжню цитадель – жовту, круглу і з вежами. Ні, звісно, це не старий замок і не стара фортеця. Така річ просто не могла з’явитися в слобідському місті, заснованому в XVII столітті переселенцями з Гетьманщини (власне, це західна, сумська частина Слобідської України – радикально менш русифікована, ніж її основні харківсько-луганські простори, й електорально «помаранчева»). У XVIII столітті Тростянець перейшов із власності охтирського полковника Івана Перехрестова, котрий прославився наїздами на чужі землі та іншу власність, до церковного діяча Тимофія Надаржинського, а вже його діти 1749 року й заснували Круглий двір, який було використовувано для театральних та циркових вистав.

Сьогодні традиція в принципі триває. Чи не головна подія публічного життя міста – літній фестиваль історичної реконструкції «Стара фортеця». На нього з’їздяться команди й глядачі з цілої України, тут можна поспостерігати лицарські турніри, познайомитися зі старовинними ремеслами та вбранням, випробувати себе у стрілянні з лука.

Поряд із Круглим двором – Благовіщенська церква та панська садиба. Храм збудували 1750 року, в його обрисах поєднуються характерні ознаки бароко та класицизму. Бачиться він водночас затишним і сумовитим.

Ведмідь і «Гроза»: музеї Тростянця

А садиба належить уже ХІХ століттю, коли в Тростянці хазяйнували Ґоліцини. Та найбільше прославила поміщицький будинок людина, яка прожила в ньому лише три місяці літа 1864 року, – композитор Пьотр Чайковскій. У Ґоліциних він написав оперну увертюру «Гроза». Це його перший програмно-симфо­нічний твір, в основі якого сюжет однойменної п’єси Алєксандра Островского. Увертюра не сподобалась учителю Чайковского Антонові Рубінштейну – і її не виконували аж до смерті автора.

Нині класикові музики присвячений куточок місцевого крає­знавчого музею, що розмістивсь у правому крилі палацу. Заклад досить непогано доглянутий, проте експозиція його вельми скромна. Абсолютно передбачувано подекуди в ній еклектично перетинають совдепівський пафос і наративи національно-визвольної боротьби. А найоригінальніший експонат – опудало ведмедя, що збирає благодійні внески на музейні потреби.

У тій-таки садибі на вас чекають іще два заклади. Це картинна галерея в центральних залах палацу. В ній – переважно пейзажі місцевих художників і тих, хто приїздив до Тростянця на пленери, які раніше проводилися регулярно. До речі, у внутрішньому дворі розташувались інші «діти пленерів» – дерев’яні скульптури, виготовлені ще в 1980-х. Зали теперішньої картинної галереї тривалий час стояли занедбані, а кілька років тому їх відреставрували, тепер, кажуть музейні працівники, тут відбуваються концерти класичної музики. Тоді ж таки на подвір’ї з’явилися така собі романтична альтанка, фонтан і дивакувата конструкція із серцем та цитатою з «Любові» Василя Симоненка. А в лівому крилі палацу – музей шоколаду. Із цікавих експонатів тут є старий станок, на котрому пакували цукерки, шоколадна голова індіанця, колекція обгорток солодощів радянських часів.

Іще раз обійшовши клаптик землі з палацом, Круглим двором та Благовіщенською церквою, можна пройти трохи на південь головною вулицею міста й побачити ще один храм – Вознесенський, виконаний у стандартних для другої половини ХІХ століття псевдовізантійських формах, і будинок, у якому народився Микола Хвильовий. Щоправда, на відміну від вихідця із сусідньої Охтирки Івана Багряного, найхаризматичніший письменник Розстріляного Відродження у своїх творах не лишив яскравих картинок рідного міста.

Підземний хід у гроті німф та сильфід

Шлях до ще однієї принади Тростянця – парку «Нескучне», або Нескучнянського заповідника, – знайти досить легко (основ­на дорога ліворуч, якщо стояти спиною до «серця» біля палацу), проте поміж самих насаджень можна трохи й заблукати.

Парк створили в ХІХ столітті, звівши греблі в мальовничій місцині на річці Тростянка (вона, як резонно вважають дослідники, дала назву й місту). Тоді побудували й «грот Німф» – загадкового вигляду споруду із серії романтичних руїн. У ньому буцімто теж влаштовували театралізовані дійства, в яких танцювали німфи та сильфіди (повітряні духи). Є і неодмінна для таких місць легенда про підземний хід, що починається від «гроту» й веде аж до Охтирки.

У парку варто погуляти серед старих дерев і ставків. Можна попити води із джерела. Або помилуватися колишнім будинком управляючого. Його звів у ХХ столітті новий власник маєтку – цукрозаводчик Леопольд Кеніг. У симпатичній будівлі в стилі модерн нині місцеве відділення Інституту лісового господарства.