Шляхетний вибір

Восени цього року в Польщі відбудуться вибори до місцевого самоврядування. Перша особливість, що впадає в очі, – кандидатів можуть висувати виборчі ініціативи, а не лише політичні партії. Однак найбільша різниця (порівняно з Україною) полягає у сприйнятті сутності місцевого самоврядування. Попри збереження відчутної централізації, польське самоврядування передбачає неабиякий рівень незалежності. Кілька років тому мені довелося бути на зустрічі мера Варшави Ханни Гронкевич-Вальц із її київським колегою Леонідом Черновецьким. Складалося враження, що зустрілися керівники з діаметрально різними поглядами на місцеві ради та локальні спільноти. Голова польської столиці насамперед говорила про розвиток міста, інвестиції, зміцнення незалежності місцевих громад. Черновецького цікавило, чи підпорядковується варшавському кер­­маничу поліція…

Утім, чимало експертів підкреслюють, що реформа польської системи самоврядування не завершена. Головною проблемою самих виборів у Польщі є низька явка виборців. Це свідчить про невисоку громадянську активність на найнижчому рівні влади, тоді як у Європі цей рівень дуже значущий для пересічних громадян. І все ж суттєві зміни, що відбулися протягом останніх 20 років, дають­­-
ся взнаки. Зокрема, в 2010-му стартували різноманітні ініціативи громадських організацій. Разом із відомими польськими діячами вони не лише закликали активно голосувати, а й переконували місцевих мешканців, які мають авторитет у локальних спільнотах, балотуватися на виборах.

У соціалістичній Польщі свого часу діяли виборні органи місцевої влади – Народні ради. Але від справжнього локального самоврядування їх відрізняла від­­сутність комунальної влас­­нос­­ті. По суті, не було відмінностей між державною адміністрацією та суто локальною владою. Після демократичних транс­­формацій 8 березня 1990 року ухвалили відповідний закон про вибори. А 27 травня того ж року відбулися перші вільні вибори місцевого самоврядування у постсоціалістичній Польщі.

Згідно з новим законодавством у країні прийняли територіальне самоврядування на рівні міст і районів. Органи самоврядування не залежали від обласних керівників – воєвод. Останній міг відхилити рішення органу самоврядування, якщо воно суперечило законодавству. Реформа 1990 року частково спиралася на довоєнні зразки. Апеляція до минулого з’явилася, між іншим, у назвах – після 40-річної перерви в Польщі ввели такі посади, як бурмістр (аналог мера) та війт (керівник найменшої територіа­­льно-адміністра­­тивної одиниці – гміни). Від 1 січня 1999 року функціонує трирівнева структура місцевого самоврядування: гмін­­не, повітове та воєводське. З 2002-го ввели прямі вибори виконавчих органів гмін: войтів, бурмістрів, мерів міст (раніше їх обирали члени місцевих рад).

Сьогодні в Польщі сформувалася змішана виборча система. Органи місцевого самоврядування в районах, де кількість мешканців не перевищує 20 тис., обираються за мажоритарною системою, понад 20 тис. – пропорційною. Однак місцеві вибори там – це не просто відображення політичної боротьби в країні. Насамперед тому, що право висувати своїх кандидатів мають не лише партії та блоки, а й виборчі комітети окремих виборців та організацій (їх ініціюють щонайменше 15 осіб, при цьому вони мають зібрати 1 тис. підписів).

Особливість виборчої системи в Польщі полягає також у засадах фінансування політичних суб’єктів. Зокрема, політичні партії фінансуються з трьох джерел: їхньої приватної власності, від фізичних осіб (за рахунок членських внесків, спадщини, подарунків тощо) та дотацій із державного бюджету (лише для партій, які отримали на парламентських виборах не менш як 3% голосів, у випадку блоків – 6%). Натомість фінансування громадських організацій базується переважно на власних ресурсах (членські внески, подарунки, спадщина, спонсорування, прибутки з господарської діяльності тощо) та 1% податку на доходи фізичних осіб (поляк самостійно визначає мету призначення такого відрахування).

Цікаво, що згідно з нормами ЄС у виборах польських органів самоврядування можуть брати участь громадяни інших країн Євросоюзу, які проживають у Республіці Польща.

Кампанія-2010

На цьогорічних виборах Державна виборча комісія Польщі зареєструвала 33 загальнодержавні виборчі комітети, які мають намір сформувати виборчі списки у більше ніж одному воєводстві. Поміж них чотири комітети основних політичних сил, а решта належить до організацій та громадських ініціатив. Загалом кількість комітетів, які виставили виборчі списки на всіх рівнях влади по всій Польщі, сягає кільканадцяти тисяч, що кардинально відрізняє українські місцеві вибори від польських.

Місцеві вибори в Польщі не сповнені такими емоціями і драматизмом, як в Україні. Хоча подекуди й з’являються «міцні» акценти. Зокрема, перед виборами зростає кількість локальних періодичних видань. Проблема в тому, що така преса – рекламні бюлетені конкретних політиків, які беруть участь у виборах. Це своєрідний піар, зокрема й чорний. Інколи його друкують коштом платників податків під прикриттям бюлетенів із підсумками роботи рад попередніх скликань. Насправді ж ідеться про пропаганду перед наступними локальними виборами. Окрім реклами доробку кандидатів у бюлетенях можна знайти інформацію про конкурентів та їхній фінансовий рівень. Щоправда, на думку експертів, ефект цього піару дуже низький – більшість таких видань потрапляють у макулатуру.
Польські медіа також наголошують на небезпечному яви­­щі, особливо помітному під час теперішньої виборчої кампанії, а саме на формуванні своєрідних політичних династій. На вибори йдуть дружини, чоловіки, діти відомих політиків. На думку політологів, така ситуація може сприяти появі олігархічних структур.

Виборчі фінанси

За підрахунками експертів, на виборчу кампанію-2010 у По­­ль­­щі кандидати витратять близько 250 млн злотих (для прикладу: місцеві вибори в Україні, за попередніми підрахунками, кандидатам і політичним силам коштуватимуть понад $250 млн, а бюджетні витрати склали 1,3 млрд грн). Фінансування виборчого процесу в Польщі регулює відповідне законодавство, що якіс­­но відрізняє Польщу від України. Загалом витрати виборчих комітетів покриваються за рахунок їхніх власних коштів. Каса виборчого комітету партії може формуватися виключно за рахунок її виборчого фонду. Бюджет комітетів організацій – лише з внесків поляків, які є громадянами Польщі (причому сума не повинна перевищувати 15 мінімальних зарплат – максимум 19 775 злотих), а також із банківських кредитів.
На практиці виборчі комітети можуть збирати величезні суми, однак законодавство визначає й ліміт витрат на кандидата в місцеві ради. Таким чином, закріплюються рівні можливості кандидатів під час агітації. Наприклад, на виборах до ради гміни (до 20 тис. мешканців) ліміт витрат становить 759 злотих. Якщо в районі проживає понад 20 тис. людей – 1 тис. злотих (це саме стосується районних рад Варшави). Сума витрат на кандидата може залежати й від статусу ради (повітова чи воєводська), але і в цьому разі вона не має перевищувати 5 тис. злотих. Закон регулює і видатки на кандидата в міські голови. Їхній розмір визначають за формулою: 0,5 злотого на кожного зареєстрованого в окрузі виборця.  

Якщо виборчий комітет громадської організації отримав більше, ніж дозволяє ліміт виборчих витрат, він зобов’язаний переказати надлишок на користь благодійної інституції. Комітети партій перераховують надлишок у фонд партії, від якої створено комітет.

Реформи non-stop

Утім, і в Польщі система виборів органів місцевого самоврядування та виборчий клімат часто стають об’єктом критики. Її вважають занадто централізованою.

На думку Ерика Містевича, політичного консультанта, По­­льща має перейняти французький досвід. У 1990 році там ухвалили закон, який забороняє використання виборчими комітетами аудіо- та відеореклами для проведення виборчої кампанії. Заборонено провадити платну агітацію в інтернеті. Натомість безкоштовний теле- і радіоефір надається всім на рівних правах. Ерик Містевич зауважує, що виборче право у Франції орієнтоване на безпосередню роботу кандидатів та політичних сил із виборцем, тобто на зустрічі з ними, лекції, громадські слухання тощо. Натомість у Польщі обрали шлях кампанії білбордів та рекламних роликів. Незважаючи на заборону платної політичної реклами, явка на виборах у Франції є рекордно високою.