Роковини IV Універсалу Центральної Ради 1918-го й Акта Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік 1919-го (обидві події припадають на 22 січня) будять спомин про величні й трагічні події. Зацікавлені читачі знайдуть факти в літературі та інтернеті, але варто поміркувати, чим давній досвід є корисним тепер. Адже хто нехтує історією, той приречений на її повтор. Бісмарк казав, що дурень вчиться з власних, а розумник із чужих помилок. Канцлерові було невтямки, що хтось узагалі не здатен учитися. Національні держави на Заході виникли в інтеграції клаптевих утворів, а в Східно-Центральній Європі – з дезінтеграції струхлявілих імперій. Заяложений термін «імперія» в американців означає потужну і впливову державу, а в європейців – будь-який мультинаціональний комплекс із певною метрополією. Британська імперія важко і врешті-решт успішно трансформувалася у Співдружність самостійних країн. Австро-Угорщина і Росія згаяли шанс і вчинили самогубство, коли шубовснули у вир світової війни. Україна мала кращі ресурси, ніж Польща і решта сусідів, та її спіткала гірша доля через власні прорахунки й фатальний збіг обставин. Не треба чіплятися за корабель, що потопає, і плекати марні сподівання на федералізацію, навіть коли апологети архаїчного самодержавства балакають про соціалізм і братні відносини. Уряд Лєніна й Троцкого визнав право націй на самовизначення й негайно почав агресію проти України, яка після цього проголосила незалежність, але встигла роззброїтися. Польща, Фінляндія і решта лімітрофів тоді розбудували оборону й союзи, бо самотність поряд із реваншистами гірша від колективної безпеки. Знищення загрози наражає на помсту, а єдино надійним способом позбутися ворога є перетворення його на друга.
Сварки демократів Наддніпрянщини дали привід залишитись осторонь, шанувати реальну силу й кинути малоросів напризволяще. Чвари ендеків з пілсудчиками вщухали, коли йшлося про існування батьківщини, а УНР і ЗУНР на Паризькій конференції діяли нарізно, головний отаман уклав союз із Варшавою в обхід галичан, а ті змовилися з Білою гвардією. Ці угоди мали сенс у реальній ситуації, але посіяли розбрат.
Досі хворобливі мрії «перезавантаження Євросії» (на думку експертів-італійців) відокремлюють вільну (галицько-волинську) Україну від «республіки Україна в союзі Росії та Білорусі», а Донбас, Південь і Крим включають до Російської Федерації. Якби ця маячня справдилася, маргіналізація решток України на певний час деморалізувала б суспільство, а потім мобілізувала б протидію зраді. З погляду перспективи це означало би згубні наслідки насамперед для Росії, де питома вага зацікавлених у її дестабілізації сил і гострота внутрішніх суперечностей набули б запаморочливих обрисів. Після Другої світової війни розгромлені й силоміць примушені окупантами до демократизації Німеччина та Японія незабаром показали приклад розквіту та добробуту. Натомість піррові перемоги в Угорщині 1956 року, Чехословаччині 1968-го й Афганістані 1979-го спричинили радянську поразку в холодній війні, невідворотний крах не здатного лібералізуватися штучного утвору й ланцюгову реакцію глобальних вимірів.
Історичний детермінізм не діє автоматично і залежить, зокрема, від багатьох супутніх суб’єктивних чинників, але короткозоре ігнорування його таїть велику небезпеку під час переходу від засліпленості ідеологічних конфронтацій до крихкої глобалізації. Щоразу свідомо чи мимоволі правда проглядає крізь позірно протилежну за змістом фразеологію. Коли президент каже, що не вважає Голодомор геноцидом, бо лихо охопило Ставропілля, Кубань і Поволжя, а не лише Україну, це, по-перше, відрізняє за назвою умисний злочин-Голодомор від спричиненого стихійним лихом чи недбалістю голоду, а по-друге, він називає саме ті краї Російської Федерації, де етнічні українці становили найістотніший відсоток населення, що фактично свідчить про геноцид проти певного народу.
Коли у відповідь на проголошену позаблоковість із фасаду Міністерства закордонних справ було знято прапор Європейського Союзу, то водночас поруч зникло таке саме завбільшки полотнище державного прапора, тобто дуже символічно наголошено на взаємозалежності й взаємозумовленості національного суверенітету та європейської спільноти. Згуртованість Заходу і Сходу є конче необхідною передумовою відродження. Повернення України до своєї природної цивілізації зміцнить безпеку Європи і врятує Росію. Наявність опору є не єдиною, але корисною умовою успіху патріотів і друзів України. Злука їй дає науку й запоруку перемоги, варту прагнень і зусиль. Микола Вінграновський пророчо писав, як «смерть стара, неправда та стара, що тихомудро жерла нас віками, проклята й прoклята загине і згорить. Ми люди, ми не блазні й не лакузи, і вільний дух, і вільних дум союзи, і вільний світ у нашу кров кричить».