Ми не вигадали принципово інший велосипед, але запропонували власні новації щодо поширених у світі бойових практик із виразним національним забарвленням. Без перебільшення – в Японії, наприклад, тільки глухий не чув про прайд. Тисячі мирних громадян стоять у кілометрових чергах за квиточками, а вболівають так несамовито, ніби на рингові їхні рідні виступають – сам бачив.
У Бразилії існує першість «Вале Тудо», в США – Ultimate Fighting Championship (UFC). В Україні нині маємо фрі-файт – перспективний вид спорту, який за чотири роки свого офіційного існування вийшов за межі країни й підкорив Європу, обидві Америки, Азію та Африку. Тепер закордонні бійці радо беруть участь у континентальній першості та чемпіонаті світу з фрі-файту, а наші відповідають візитами ввічливості, приїжджаючи на їхні турніри, де панує мікс-файт – змішана техніка.
Цирк, підвали, Шаолінь
На відміну від купи анонімних видів спорту, у вільного бою є фундатор, він же – ідеолог руху, він же – президент Міжнародної федерації бойових мистецтв «Фрі-файт». Шлях Андрія Старовойта починався з зацікавлення забороненим у СРСР карате, продовжився фізичними тренінгами в цирковому училищі й мало не завершився через прикру травму. Далі – період боїв без правил у подільських підвалах зразка початку 1990-х, в одному з яких майбутній почесний чернець Шаоліню ледь не загинув.
Жорстокі уроки примусили Старовойта замислитися над тим, що проти сили завжди знайдеться прийом. А ось віртуозно використовувати переваги різних стилів і видів єдиноборств – зовсім інша річ. За цією вправністю він і вирушив до Китаю, де в легендарному монастирі Шаолінь набував технічної майстерності. Змінити православ’я на буддизм не захотів, проте нове ім’я – Ши Де Ву («Доброчесний воїн») – отримав.
Власний органічний потяг до романтики український сенсей утілив у фрі-файті й, зокрема, школі бойових мистецтв «Пересвіт». За задумом Старовойта, вільний бій повинен був не лише вирізнятися іншими засадами, але базуватися на виразній етичній платформі. Йдеться про тріаду «батьки – Україна – учитель».
Позірно неспівмірні складові розшифровуються доволі логічно. Минуле (історія, повага до старших, пам’ять), майбутнє (землі, яка виростила, треба віддячувати), сучасне (наставник – той, хто поруч сьогодні, навчає цінностей, а не лише техніки). Що тут скажеш – звучить направду ідеалістично, хоча краще так, аніж просто один одного гамселити.
Збовтати, але не змішувати
Найбільше дратує адептів фрі-файту (з англ. «вільний бій»), коли його називають, не дай Боже, змішаним єдиноборством на кшталт мікс-файту, де нема жорстких обмежень щодо використання певної техніки. Осібність вільного бою в тому, що спортсмен має використовувати конкретні прийоми, залежно від ситуації. Важить не ломова потужність бійця, а швидкість реакції та активність сірої речовини.
Друге упередження, котре псує фрі-файтівцям нерви, – тут, мовляв, немає правил. На цей закид вони пропонують ознайомитися з детально виписаними обмеженнями, настановами й заборонами. Й нагадують, що ідея зібрати каратистів, боксерів, самбістів, борців і дозволити їм змагатися, як вони можуть і вміють, провалилася багато років тому. Організатори істинних «боїв без правил» наклали табу хіба що на виколювання очей – навіть поціляти у пах спортсменам можна було. Але на заваді лютій видовищності, якої прагнули досягти, щоб адреналін у глядачів фонтаном струменів, стала сама невідповідність технік. Суперзірки не так билися, як заважали проводити суперникам прийоми, при цьому не маючи змоги показати щось тямуще.
Тож у фрі-файті мішанка взагалі відсутня. Його «вільність» – це взаємопов’язаність елементів: в ударі закладено можливість кидка, в кидкові – потенційні больові прийоми чи способи удушення. «Воїн не вчинить погано чи добре, він учинить правильно», – стверджують послідовники слов’янсько-далекосхідного бойового мистецтва.
І ця безпомилковість прямо пов’язана з ощадливістю: чергування елементів треба продумувати заздалегідь і таким чином, щоб попередній рух природно починав наступний. Ефективність методики наразі підтверджують і здобутки наших чемпіонів, і загальна кількість прибічників цього виду єдиноборств. В Україні фрі-файтом займаються близько п’яти тисяч осіб, у світі ж ця цифра наблизилася до сотні тисяч.
Від спорту до політики
Сьогодні проведення турнірів із контактних бойових мистецтв – комплексний бізнес, який, за великим рахунком, жодній фінансовій кризі не підлягає. Оскільки в підґрунті всіх файт-шоу – одвічні людські вартості: жага крові та видовищ. Призовий фонд американського UFC – турніру з 40-річною історією – перетнув рубіж у $2 млн, але це далеко не межа.
Окрім міцних парубків, у всесвітньому бійцівському клубі заробляють телевізійники, рекламісти, кіношники, товаровиробники. Й навіть публіка, відриваючись на тоталізаторі, має шанс підібратися до годівниці. Якщо й програєш гроші, емоційний зиск однаково при тобі.
Наші бійці мистецтво торгувати опановують специфічно. Перш за все, відхрещуються від заокеанської шоу-облуди. Так, у нас профі теж отримують призові, але ці тисячі доларів не порівняти з гонорарами закордонних колег. Про телетрансляції ж узагалі не йдеться.
А ось до чого ніде за межами України ще не додумалися, так це трансформувати вчення окремого спортивного клубу (тобто «Пересвіту») в ідеологію політичної партії. Така собі пряма дія в політиці. Вчення називається – майже за термінологією українського режисера-реформатора Леся Курбаса – Перетвореним Світоглядом, а назва партії широкій громадськості нічого не скаже.
«Шлях воїна – прямий», – писав колись Пауло Коельо. І схоже, бразилець мав рацію.
[1035]
КОМЕНТАР
ВОЛОДИМИР КРАВЧУК
майстер спорту з фрі-файту
Спортивне і духовне
У фрі-файт мене та інших учнів привів тренер з бойового гопака Валерій Чоботар, який згодом став чільником західноукраїнського осередку вільного бою. Ще ця людина створила в Чернівецькій області так звану Червонодібровську Січ – оздоровчо-спортивний комплекс, де поруч з фізичним вихованням пропагується й патріотичне. Це й споріднює українське бойове мистецтво з фрі-файтом, який розробив Андрій Старовойт.
У спортивному сенсі від аналогічних єдиноборств фрі-файт відрізняється тим, що в ньому втілилося все найкраще з ударної та борцівської технік, а також використовуються задушливі та больові прийоми. Можливо, тому чимало поєдинків тут закінчуються достроково, принаймні, частіше, ніж у боксі чи боротьбі. На початках, пам’ятаю, виступали представники яскраво виражених каратистських, дзюдоїстських чи гопаківських шкіл. Тоді інтрига турнірів полягала в тому, щоби придивитися, чий вид бою ефективніший. Кумедно було спостерігати, як борець, наприклад, кладе суперника й вовтузить його до переможного, а той, бідолаха, не володіючи відповідними прийомами спротиву, не може відповісти. Нині багато українських осередків з фрі-файту стали більш універсальними, бо змагань проводиться чимало.