Шлях спирту

Знаближенням свят ми з нетерпінням очікуємо свят­­­­кового столу з незмінними атрибутами: пля­­шкою шампанського або кількома пляшками горілки. При цьому виникає низка запитань. Чому, наприклад, один хизується здатністю випити безліч горілки, а іншого виносять вже після другого келиха шампанського? Чому деякі мої приятелі після третьої мріють заснути в салаті, а інші відчувають потребу стрибнути з третього поверху або помахати кулаками? Щоб розібратися, почнемо із самого початку: з мови хімічних сполук нашої нервової системи.

 

 

Нервова система людини складається щонайменше зі 100 млрд нервових клітин – нейронів, не поєднаних один з одним. Між собою вони спілкуються мовою хімічних сполук, які можна поділити на дві групи: нейромедіатори та гормони. Перші виробляються самими нервовими клітинами, другі – спеціальними залозами.

 

Різні комбінації медіаторів і гормонів дають нервовій клітині всю необхідну інформацію, що передається від клітини до клітини до головного мозку, який вирішує, як діяти далі, і надсилає сигнал у відповідь. Захотіли ви взяти до рук, приміром, чарку, і ваш мозок через ланцюжок із мільйонів нейронів передає сигнал м’язу.

 

Кожен нейрон може не тільки «говорити», випускаючи із себе медіатори, а й «прислухатися». Для цього на його поверхні розташовані спеціальні «вуха»-рецептори, до яких «говорять» нейромедіатори і гормони від інших клітин. Завдяки злагодженій роботі нервової системи ми можемо дихати, рухати кінцівками, відчувати, боятися й кохати.

 

Нервова система може працювати швидше або повільніше залежно від швидкості передачі сигналу між нервовими клітинами. За це відповідають два медіатори: ГАБА («гальмо») і глутамат («прискорювач»). Зазвичай ці хімічні сполуки |див. словничок| приєднуються до рецепторів нейронів на короткий проміжок часу, підтримуючи наш спокійний, тобто нормальний, стан.

 

Коли в організм надходить алкоголь, він руйнує систему «спілкування» нейронів. Обмін інформацією порушується – цей стан, влас­­не, і є сп’янінням.

 

 

Часто ми відчуваємо піднесений настрій ще до початку свята. Це нейрони випускають у кров медіатор допамін |див. словничок|. Останні дослідження засвідчили, що концентрація допаміну зростає ще до початку насолоди, адже саме він відповідальний за прийняття рішень і «почуття нагороди» ще на позасвідомому рівні.

 

Перша випита чарка дарує нам відчуття спокою та релаксації. Це відбувається тому, що етиловий спирт (етанол) – головна дійова сполука будь-якого алкоголю – всмоктався крізь слизову оболонку шлунково-кишкового тракту в кров і розпочав атаку на
нервові клітини.

 

Етанол приліплюється до тих рецепторів нейронів, що відповідають за приєднання ГАБА. Результат – «гальмівник» ГАБА залишається зв’язаним із нейроном довше, ніж зазвичай. Відбувається гальмування передачі імпульсів через нервову тканину – і ми відчуваємо приємну релаксацію. Перші 15 хв сп’яніння найприємніші, краще вже не буде. Але ж це Новий рік – і ми наливаємо ще.

 

І ось етанол блокує також рецептори, які відповідають за зв’язок із глутаматом. У нейронах головного мозку це блокування істотно позначається на процесі судження та оцінці ситуації. Погір-шуються слух і зір. Відома приказка «що більше п’єш, то тихіша музика» – наслідок блокування етанолом рецепторів глутамату.

 

Отже, вже друга і третя чарки суттєво віддаляють нас від об’єктивної реальності.

 

 

Етанол також взаємодіє із мембранами клітин – переносників кис­­ню – еритроцитів, що призводить до їх злипання. Такі склеєні клітинні агрегати вже не здатні протискатися через тонкі кровоносні судини мозку й насичувати нервові клітини киснем. Нейрони починають гинути сотнями від задухи, а ми засинаємо просто за святковим столом, водночас втрачаючи свої спогади про цей вечір.

 

Дуже часто перед засинанням з’являється ще один – зазвичай короткочасний – ефект. Концентрація етанолу в крові викликає неспецифічне вивільнення двох важливих гормонів залоз наднирників: адреналіну й норадреналіну.

 

За допомогою адреналіну організм реалізує реакції на кшталт «бий або втікай». Цей гормон відповідає за стресовий стан і почуття небезпеки, його ще називають гормоном страху. Норадреналін також є стресовим гормоном, але трохи іншої дії: викликає у людини почуття злості, шалу, агресії.

 

Ці гормони тісно пов’язані один з одним – у наднирниках адреналін синтезуєтся із норадреналіну. А їхня суміш у поєднанні з підвищенням рівня серотоніну |див. словничок| й допаміну змушує нас відчувати «море по коліна».

 

Алкоголь – це отрута, і наш організм намагається захиститися від нього. Нейрони синтезують нові додаткові рецептори взамін заблокованих, і саме через надмірну кількість рецепторів наступного дня довколишній світ видається нестерпно яскравим і гучним.

 

Крім того, людський організм має спеціальну знезаражувальну систему для знешкодження етанолу, що розташована в печінці. Спочатку за допомогою ферменту алкоголь-дегідрогенази печінка перетворює етанол на ацетальдегід.

 

Ацетальдегід є значно токсичнішою сполукою, ніж чистий спирт, і саме з ним пов’язані симптоми отруєння організму та похмілля.

У перетворенні ацетальдегіду бере участь інший фермент – альдегід-дегідрогеназа, що розкладає ацетальдегід на ацетон, який далі перетворюється на вуглекислоту й воду.

Люди, у яких обидва ферменти працюють з однаковою швидкістю, можуть випити багато й почуватися наступного дня в нормі. В інших другий фермент часто є менш активним, ніж перший (або обидва вони елементарно не справляються з великою кількістю алкоголю), і наступного дня ці споживачі алкоголю відчувають похмілля.

 

Ацетальдегід також є головним чинником формування алкогольної залежності. Коли його концентрація в крові перевищує всі допустимі норми, він взаємодіє з ендорфінами й допаміном, утворюючи морфіноподібні опіати, тобто наш організм перетворює алкоголь на наркотик, подібний до героїну. Так шляхи формування наркотичної та алкогольної залежностей перетинаються. Будьте обережними.