«Уявіть: ви сидите в квартирі, обідаєте, і раптом усвідомлюєте, що хтось за вами спостерігає і зазирає вам у рота через ваше вікно. Ви були би щасливі? А уявіть, що це не людина, а камера, тобто ви не можете знати, хто саме за вами спостерігає. Що ви в такому разі будете робити?», рижанка Єлєна Ларіна зі сцени Академії мистецтв у Берліні намагається переконати аудиторію в тому, що компанії Google не варто дозволяти фотографувати європейські міста для нового дискусійного проекту Google Street View. Вона фіналістка конкурсу «Міжнародні молодіжні дебати», їй не більше 18-ти. Натомість за вікнами зали видно німецький парламент, у якому відбувається, по суті, те саме – ведуться дебати, які вирішують долю Європи.
– Камери Google покажуть не лише фасади будинків, але й земельні ділянки за будинками, а це вже втручання у приватну сферу. – Не можна не зважати на розвиток технологій. Людина зможе отримати більше інформації, а ми створимо технічно-інформаційне суспільство. – Жоден підприємець не повинен отримувати так багато інформації, тому що таким чином від отримує владу, співмірну лише з владою держави. – За. – Проти. – За. – Проти.
Днем раніше обговорювали одностатеві шлюби – чи повинні вони отримати рівні права з традиційними подружжями? «Ці дебати були дуже емоційні, на підвищених тонах. Мабуть, просто нерви здали, – пригадує Ольга Ферлей, вчителька з Івано-Франківська й членкиня журі міжнародного фіналу конкурсу. – Був момент, коли говорили всі одночасно. Ми сиділи в журі з величезними відкритими очима і не знали, що робити далі». Думки конкурсантів суперечливі, але по-своєму правдиві. До того ж вони лише дискутують, але прийти до спільного знаменника не повинні. Переконати дебати мають саме аудиторію – виваженими й змістовними аргументами.
В організованому Ґете-Iнститутом, фондами «Герті», «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» та Центральним відомством Німеччини з питань освіти за кордоном конкурсі «Міжнародні молодіжні дебати» цього року взяли участь школярі з восьми країн Центральної та Східної Європи – Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Росії, Чехії, України та Німеччини, усього близько 2000 учнів із понад ста шкіл. Організатори обіцяють, що наступного року до проекту приєднається Угорщина. У кожній з цих країн конкурс проводився спершу на рівні школи, потім на регіональному рівні, після чого фіналісти змагалися за звання кращого дебатанта країни, і зрештою –Центральної та Східної Європи.
Школа молодого політика
З навичок публічно висловлюватися, обстоювати власну думку та чути думку іншого і починається європейська демократія. Ще у Давній Греції Сократ свідомо провокував суперечки, називаючи себе при цьому «повитухою істини». Сучасні парламентські дебати ведуть свою історію від дебатів у парламенті Англіїї, який скликається з 1265 року. Дебати між кандидатами на виборні посади поступово стали невід’ємною процедурою в демократичних державах.
Власне молодіжні дебати тривають 24 хвилини: чітко розроблений механізм робить їх дещо схожими на гру. Складається ця гра в демократію з трьох частин: вступної, вільного висловлювання і заключного слова. У вступному слові учасники отримають по дві хвилини, аби виступити і представити свої позиції – два дебатанти виступають за, і два – проти. У вільному висловлюванню усі учасники дискутують 12 хвилин, після чого мають ще по хвилині на заключне слово, під час якого можуть змінити свою думку. Одним дзеленчанням дзвоника їх попереджають про те, що час скоро закінчується, а двома про те, що він уже сплив. Для дебатів потрібна здатність дискутувати – важливо одне одного поважати, давати одне одному договорити. Це має бути конструктивний спір, не для того, аби посваритися, а задля пошуку правильного рішення.
Україна в дебатах
Переможницями українського фіналу «Міжнародних молодіжних дебатів» стали Богдана Доскалюк зі школи №5 Івано-Франківська й Наталя Ступка з 8-ї школи Львова. Вони поїхали на міжнародний фінал конкурсу до Берліна, де змагалися у вправності аргументування з фіналістами інших країн-учасниць. «Для мене було сюрпризом, що я виграла українські дебати, – говорить франківчанка Богдана. – Наша школи лише другий рік приймає участь у цьому конкурсі. Мені сказали: поїдь, спробуй».
Школи, у яких навчаються Богдана і Наталя, входять до мережі, що складається з понад чотирьох десятків шкіл по всій Україні, підтримуваних Міністерством закордонних справ ФРН. У них можна скласти іспит на знання німецької мови DSD, а після цього – вступати до німецького вишу. «Вступати можна тільки через два роки, – уточнює Богдана, – адже я закінчу школу в 16 (я пішла до школи у шість років), а там можна навчатися з 18-ти. Три роки точно, а можливо навіть чотири я вчитимуся в Україні, а далі, можливо, поїду до Німеччини. Я хочу бути медиком, займатися дослідженнями раку».
На українському фіналі обговорювали можливість надання соціалістичним пам’ятникам статусу пам’яток, які охороняються державою. Цікаво, що сторону, яку обстоюєш у дебатах, далеко не завжди можна обирати. «Ми самі просили, щоб серед нас провели жеребкування, – розповідає Наталя Ступка, – тому що у фінал пройшло троє людей з Західної України та одна дівчина з Харкова». «Вийшло, що у фіналі з усіх чотирьох тільки у мене була справжня позиція, – говорить Богдана, – але від того мені не було краще. Треба було пильнувати, щоб не сказати якоїсь нетолерантності в бік соціалістичних пам’яток». Загалом на українських дебатах піднімалися теми, актуальні для школи й українського суспільства, наприклад, ЗНО та іспити до вишів.
На жаль, цьогоріч перемога на «Міжнародних молодіжних дебатах» українських учасниць обминула – її повезла з Берліна додому москвичка Іріна Авдєєва. А загалом у конкурсі лідирували учасники від балтійських країн. Українські школярі програють у порівняння з учнями з країн ЄС у мовних комунікативних навичках. І цьому є просте пояснення – в українських школах учні засвоюють інформацію, але не вчаться її осмислювати, інтерпретувати, захищати свою точку зору. У двосторонній комунікації учень-учитель українські учні грають радше пасивну роль. У школах країн ЄС – навпаки, ініціатива на уроках віддається учням, після чого вони відповідно й оцінюються. Та й вчаться діти з інших європейських країн у школі на два-три роки довше за українських учнів.
Яна Греганська і Ольга Химинець, запрошені на цьогорічний фінал, також дебатували свого часу ще в Києві. Тоді вони вчилися разом у київській спеціалізованій школі №53. Зараз Яна студентка Марбурзького університету, у якому свого часу вчилися Ломоносов і Пастернак, а Оля ходить до 12-го класу берлінської школи. «Є ще й тринадцятий клас, – каже Ольга. – На перший погляд школа така сама, як в Україні, але на уроках ініціатива передається учням. Саме учні, а не вчителі, ведуть близько 70% уроку, за підсумками якого кожен зі школярів оцінюється за активністю роботи на уроці».
Навчити дебатам
Розвиток культури дебатів в українських школах привносить до України політичну традицію та сприяє формуванню політичної культури. «Захищати думку, яку не поділяєш, досить важко, – ділиться враженнями вчителька Богдани Ольга Ферлей. – Коли ми тільки вступили в цю програму, я особисто ще не знала, що таке дебати. Спершу нас – вчителів – самих примусили через це пройти. Деколи спеціально примушували: ага, ти хочеш захищати таку-то думку, то ставай на захист протилежної. Мислення 15-16 річного підлітка – це ще юнацький максималізм, вони все бачать або чорним, або білим. Відповідно, якщо вони бачать щось у чорному кольорі, а їм доводиться говорити про це в білому, це викликає спротив. В такому разі ми їм рекомендуємо: станьте адвокатом цієї думки».
Перш ніж взяти участь у дебатах, до них готуються цілий рік. Підготовка до конкурсу відрізняється від звичайного уроку. «Наші заняття більше спрямовані на розвиток навичок поведінки, вміння спілкуватися і сприймати чиюсь думку, уміти показати проблему з іншого боку, – говорить Ольга. – Діти вчаться спілкуватися, толерантно вислуховувати думку іншого, знаходити вихід і просто керувати своїми емоціями. Ми бачимо інші аргументи – врешті-решт діти, які були за чи проти, вже не настільки однозначні. Вчаться із двох зол вибирається менше».
Тим часом нещодавно через проблеми з візами Україну змушені були покинути 10 із 15 німецьких вчителів, які працювали в українських школах на основі міжурядової угоди 1993 року і в тому числі готували учнів до участі в «Міжнародних молодіжних дебатах». МЗС України відмовилося видати вчителям дипломатичні візи, запропонувавши натомість наукові або імміграційні, які не відповідають діяльності вчителів в Україні. З такими ж проблемами стикнулися й викладачі, які працюють в українських університетах за програмами Німецької служби академічних обмінів.
«Зараз ведуться переговори між міністерства закордонних справ обох країн про те, як вирішити проблему з візами, – розповів Тижню координатор програми «Школи: партнери майбутнього» Кристиан Акс. – У грудні усьому світі, у тому числі в Україні, відбудеться письмовий іспит з німецької мови – у нас поки що досить викладачів для того, щоб його прийняти. Але про усний іспит у січні я поки що не можу нічого сказати. Ми розробляємо план, за яким змогли би прийняти його з допомогою наших українських колег».
Наступного року п’ятий міжнародний фінал конкурсу «Міжнародні молодіжні дебати» має відбутися в Києві – лишається тільки сподіватися, що черговий візовий скандал цьому не завадить. «Ми би охоче провели у столиці України ще третій фінал, – зізнається керівник проекту Ансґар Кемман, – і лише епідемія грипу минулої осені змінила наші плани. Ми хотіли би якнайшвидше надолужити це відставання, тому що Київ більш ніж вартий того, щоб його відвідати. Для нас Україна є важливим партнером. Ми вважаємо за потрібне звертати увагу країн ЄС на те, що ми пов’язані також і з нашими сусідами, а не лише зі членами ЄС. Україна – це європейська країна, яку не можна обійти. Тому ми хочемо, аби мешканці ЄС більше дізнавалися про Україну. А це означає, що треба їхати».
Україні варто перейняти методологію вирощування демократично налаштованої молоді, впроваджуючи і поширюючи культуру дебатів на ширшу шкільну аудиторію. Можливо тоді сьогоднішні школярі, які колись балотуватимуться у президенти, не ігноруватимуть передвиборчі телевізійні дебати і будуть готові для достойної політичної боротьби.
Інтелектуальна гра
Дебати як форма освіти широко розповсюджена у школах та університетах усього світу. Як різновид молодіжної діяльності дебати сформувалися на початку минулого століття у Великій Британії та США. Клуби дебатів діють у найкращих світових вишах – Оксфорді, Кембриджі, Гарварді, Сорбонні, проте найкращим серед них вважається саме оксфордський Oxford Union Society, яке діє безперервно з 1823 року. До його випускників належать президент США Білл Клінтон, Беназір Бхуттот, яка двічі була прем’єр-міністром Пакистану та численні прем’єр-міністри та міністри Великої Британії. Головним конкурентом оксфордського дебатного клубу є Cambridge Union Society, суперництво між якими триває вже понад 150 років.
Існує декілька форматів дебатів як форми освіти, серед яких найпоширеніші дебати Карла Поппера, американські та британські парламентські дебати, політичні дебати, а також судові дебати для студентів-правників.
У британському форматі парламентських дебатів беруть участь вісім чоловік, які виконують ролі прем’єр-міністра, лідера опозиції, віце-прем’єра, заступника лідера опозиції, члена уряду, члена опозиції, секретаря уряду, секретаря опозиції.
У праці «Відкрите суспільство та його вороги» (1945) Карл Поппер підкреслив важливість розвитку у вільної людини критичного недогматичного мислення, яке формується у відкритому обговоренні проблем. На його думку, знання постійно удосконалюється лише за рахунок його заперечення.
Вперше в Україні програму «Дебати Карла Поппера» запровадив фонд «Відродження» у 1994 році. Зараз в Україні існує «Дебатна Академія», яка об’єднує прихильників дебатів з усієї країни. Ця всеукраїнська молодіжна громадська організація заснована у 2007 році.
У листопаді та грудні 2004 року відбулися найвизначніші в історії української політики дебати між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем. Проте перед другим туром президентських виборів у 2010 року Віктор Янукович відмовився від дебатів зі своєю головною конкуренткою на президентське крісло Юлією Тимошенко. Незважаючи на це політичні дебати поступово приходять і до місцевої української політики. Зокрема, напередодні місцевих виборів 2010 року кандидати в мери міста Житомира дебатували в прямому ефірі обласного телеканалу.
Фото: Бернгард Людевіґ, Ґете-Інститут Київ, Інна Завгородня