Професор Бірмінгемського університету Лен Шеклтон в The Telegraph порушує тему, про яку варто час від часу нагадувати, а саме: попри загальний захват ШІ, не варто забувати про його шкоду. І насамперед шкоду для освіти.
Перші жертви ШІ — курсові роботи й онлайн-іспити. У вмілих руках ШІ перетворює «написання» наукової роботи на розвагу, а якщо додати кілька слів деінде або навіть навмисне подоставляти трохи одруківок чи помилок, то це може ввести в оману викладачів і навіть програмне забезпечення для виявлення ШІ. Так само й іспити, які через Covid спочатку всюди стали онлайн, а нині в Україні через війну, а у багатьох країнах світу через студентські спілки офіційно затверджені як один із чинних форматів, через що багато вищих навчальних закладів взагалі відмовилися від очних екзаменів. У підсумку все це нівелює і без того давно сумнівну об’єктивність оцінок у дипломі, тож роботодавцям від них дедалі менше користі. Відтак дипломи з інформативно-оціночних документів стають просто одним із документів, ксерокс якого треба надати під час працевлаштування і який ніхто ніколи не роздивлятиметься.
Лен Шеклтон наводить цікаві факти: тридцять років тому лише 7% здобувачів мали дипломи з відзнакою; сьогодні ж це близько третини – серед набагато більшої кількості студентів: «Ці поліпшені результати, неправдоподібно виправдані університетськими апологетами результатом «покращеного викладання», можуть порадувати студентів, які платять за навчання, у короткостроковій перспективі. Але вони змушують роботодавців не довіряти результатам усіх дипломів взагалі і дедалі частіше шукати іншу інформацію про кандидатів, включно з призначенням власних тестів».
Водночас із цим «прогресивні науковці» продовжують наголошувати на користі ШІ для освіти: треба, кажуть вони, прийняти ШІ та заохочувати студентів використовувати його, розвивати його та зосереджуватися на інших, цікавіших завданнях, ніж дослідження та побудова зв’язних аргументів. Так нерідко пропонують студентам використовували ШІ для створення плану есея, а потім критикували його — завдання само по собі цікаве, але навряд чи продуктивне в довгостроковій перспективі.
Читайте також: Наукова ШІ-революція. Як Нобелівський комітет визнав силу штучного інтелекту
Щоб якось змінити ситуацію, Лен Шеклтон пропонує як варіант повернення до старого формату іспитів: на папері, з обмеженим часом і під наглядом пильних екзаменаторів. А ще краще — додати до них усні іспити, які, між іншим, починають набувати актуальності в деяких країнах. Однак це, звісно, матиме суттєві негативні наслідки, з якими британська система вищої освіти точно не впорається. Потрібно буде сформувати нові навички, через що «більшість студентів зазнають невдачі або кинуть навчання, що ускладнить набір і ще більше загрожуватиме фінансуванню університетів». Також це призведе до закриття багатьох програм навчання, дослідження лишаться тільки практичні й оригінальні, хоча, за цих умов, «нові типи коротших курсів матимуть більше сенсу, ніж багато докторських програм у галузі гуманітарних і соціальних наук». Крім цього, зрозуміло, відбудеться скорочення професорсько-викладацького складу. Чи готова освіта до таких кардинальних змін? Сумнівно, а тому її доля — вимерти або ж трансформуватися.
Коли Шеклтон пише про свою систему освіти, що вона «давно перебуває в кризі», то що вже казати про нашу, пострадянсько-недо-Болонську. Втім, видається, нашу систему усе ж доб’ють обмежені і недалекі керівники, які сплять і марять, щоб кількість вишів в Україні зменшилася, а їхні швидкоплинні і ні разу не доведені до кінця плани з «покращення» щоразу відірваніші від реальності і керуються хіба бажанням скоротити бюджетні витрати на освіту загалом. Крім того, наші очільники Міносвіти ще й прагнуть орієнтуватися на якусь уявну європейську систему освіти, і у контексті думок Лена Шеклтона це звучить ще парадоксальніше, бо ж це, по суті, орієнтація на глибоко кризове явище. Тож у цьому і полягає хороша новина для нашої освіти: ШІ її точно не вб’є. А все тому, що до ШІ це встигнуть зробити свої ж землячки на високих посадах.