Один із підписантів відповідної міждержавної програми перебуває в міжнародному розшуку, другий в очах мільйонів українців перетворився на «маленького шизофреніка», банального окупанта-імперіаліста, який до всього не визнає нову українську владу. Про яке «спільне відзначення» може йтися?!
Найцікавішим у цій ситуації є те, що Владімір Путін таки «відсвяткував» 200-річчя нашого поета: сам того не відаючи, він своїми діями «ідеально» проілюстрував знамениту поему Тараса Шевченка «Кавказ»! Майже 170 років минуло відтоді, як вона була написана, а нічого, виявляється, не змінилося в головах російських правителів (царів, генсеків, президентів…) Ніколай І, заливаючи кров’ю «сині гори», завойовував Кавказ, а його спадкоємець Путін узявся підкорювати Крим, який давно мозолив йому очі. У своїх хворобливих великодержавних видіннях московський «імператор» (чи, як багато хто каже, Гітлер-2) бачив поверженою і всю Україну, але то вже вершина його мрій…
Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни
Нічого, отже, не змінилося в ментальності новітніх російських «царів». Їм ніщо не указ: ні міжнародне право, ні осуд їхніх дій усім світом, ні воля тих, кого вони вирішили «ощасливити»… Поема «Кавказ» саме про це – про параною російської імперськості.
Владімір Путін, проводячи 4 березня прес-конференцію з «кримського питання», намалював просто-таки божевільну картинку: російські війська стоять за спинами (!) українських жінок – і нехай спробують «бандерівці» й «ультранаціоналісти» в цих жінок стріляти. Ми їм покажемо! Захистимо українок (особливо якщо вони російськомовні)! Утопимо «бандерівців» у крові!
Маячня. Проте хіба така вже вона далека від тієї реальності, про яку писав Шевченко?
Застукали сердешну волю,
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх…
Зауважмо: колишніх наших «рідних» імперіалістів найбільше бісить чужа ВОЛЯ. Це її, сердешну, вони готові цькувати. Це її, ненависну, вони ладні будь-що потопити в крові «людей муштрованих». Аякже, «визволителі» ж!
Найлютіший Шевченків сарказм адресований саме цьому чваньковитому російському «визволительству» з його зарозумілістю, пихою, жадібністю, зневагою до «чурека» й «саклі» кавказьких інородців.
До нас в науку! Ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
……………………………………….
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Перечитуючи ці рядки тепер, чого тільки не згадаєш: і солодкі слова Патріарха Кірілла про принади «Русского міра» та його ж таки заклики до українців не чинити «ожесточенного сопротивления» російським «визволителям», бо ж, бачите, проллється кров; і безпардонну брехню Путіна про те, що в Криму верховодять не російські військові, а народна самооборона; і самих цих брутальних військових, які ультимативно вимагають від наших здачі зброї і зради; і сюрреалістичне дійство на вулицях Москви й Петербурга (омонівці затягують в автозаки протестувальників із плакатами «Миру мир!» чи «Нет войне!»); і російську інтелігенцію з її «всемирной отзывчивостью» (Ф. Достоєвскій) – інтелігенцію, яка в ці дні майже поголовно мовчить («бо благоденствує»! бо й вона не вільна від великодержавного синдрому!).
Читайте також: Бандера прийде. Російській окупації Криму сприяє масовий психоз його мешканців
Путін боїться, що Україна назавжди відчалить у Європу. Він панічно боїться, що з київського Євромайдану «зараза» свободи прийде і в Росію і його режим безславно впаде. Він усе ще вважає, що українців треба «просвітити», жорстоко відлучивши їх (нас!) від європейської «скверни» («Ви ще темні, /Святим хрестом не просвіщенні, /У нас навчіться!»). Він сподівається, що нас можна спокусити невичерпними можливостями бісівського російського «бєспрєдєла» – корупції та беззаконня («В нас дери, /Дери та дай, /і просто в Рай, /Хоч і рідню всю забери!»)…
Марна річ, Владіміре-Адольфе Владіміровічу-Алоїзовичу! Нічого у вас не вийде. Правда на нашому боці. І це про неї сказано в «Кавказі»: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!». Саме цим і живе Україна нині.