Тарас Шевченко ніколи не бував у Львові. Тож цікаво спостерігати за тим, як центральну постать українського канону сприймають поза «природним середовищем» — Наддніпрянщиною. Кобзар символічно присутній в Галичині вже посмертно — з першої панахиди 1865 року й першого погруддя 1913 року.
У другій половині XIX століття постать і творчість Тараса Шевченка стали для Галичини потужним інтелектуальним імпульсом з Наддніпрянщини. Як доводить історик Остап Середа, цей імпульс став вирішальним для перемоги української ідеї в конкуренції з полонофільством та москвофільством серед інтелектуалів. Завдяки відсутності російської цензури Львів став осередком публікації заборонених творів Кобзаря (зокрема поеми «Сон» у 1865 році), що дозволило молодій галицькій інтелігенції вибудувати на основі Шевченкових текстів модерний національний канон.
Торік Тиждень писав про виставку «Позивний “Кобзар”. В обороні ідентичності» в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.
Цьогоріч львів’яни й гості міста шикуються в довгі черги задля відвідування виставки «Він: Тарас Шевченко. Художник» у Zenyk Art Gallery (ZAG). Галерею відкрито 19 лютого 2025 року та присвячено пам’яті Зеника Козицького — онука засновника, львівського бізнесмена Зіновія Козицького. На офіційному сайті наголошено, що особливістю мистецького простору є безбар’єрність, проте під час мого візиту ліфт використовували для перевезення експонатів, а відвідувачам пропонували спуститися з другого поверху на перший сходами, щоб там скористатися іншим ліфтом для підйому на вищі поверхи…
Кураторка виставки «Він: Тарас Шевченко. Художник» — Христина Береговська. У межах проєкту вперше за довгий час у Львові можна оглянути 58 оригінальних живописних і графічних робіт із колекції Національного музею Тараса Шевченка в Києві, а також цифрові формати, що «оживляють» роботи митця. Дехто обурюється штучною сенсаційністю й ажіотажем довкола малярської спадщини Шевченка, так ніби доти не знали про Шевченка-художника і про можливість побачити ці роботи в київському музеї. Дехто невдоволений ступенем залучення штучного інтелекту для оживлення робіт. Проте здебільшого відгуки про виставку схвальні, ба навіть захоплені. Виставку хвалять за сучасний погляд на постать митця, якісну музейну роботу із зонуванням простору й освітленням, поєднання оригіналів малярських робіт із мультимедійними рішеннями, продуманість деталей – від дитячого квесту до сувенірної крамнички.
Читайте також: Тарас Шевченко — читач європейської класики
Команда наголошує, що за життя Шевченка вважали художником чи не більше, ніж письменником. Якщо його літературних творів налічують близько 270, то мистецьких — майже 1200. Зрештою, Тарас Шевченко був професійним візуальним митцем з академічною освітою, академіком гравюри.
Ще один смисловий акцент виставки — на європейських та азійських контекстах творчості Шевченка-художника. Зокрема, в рамках лекторію відбулася лекція Діани Клочко про творчий діалог Шевченка і Рембрандта. Такий підхід урізноманітнює бачення Шевченка як творця національного міфу (втілене, зокрема, в пам’ятнику на проспекті Свободи у Львові) і Шевченка як оспівувача села (з таким сприйняттям почасти асоціюється Шевченківський гай — неформальна назва львівського Музею народної архітектури та побуту).
Читайте також: Тарас Шевченко як читач давньої української літератури
Кураторські тексти (авторства Христини Береговської, Карини Давидової, Устини Юзефів, Дарії Прокопів, Стефанії Андрусяк) пропонують поглянути на Шевченка як творця національного стилю, експериментатора нових мистецьких технік, одного з найважливіших художників Східної Європи ХІХ століття, блискучого портретиста, поета, який мислив образами художника.
Виставка побудована довкола ключових образів і мотивів:
- Автопортрети як форма внутрішнього діалогу;
- Живописна Україна як перший візуальний етнографічний тревел-блог;
- Блудний син — національна інтерпретація світового сюжету про людську гідність;
- Заслання: феномен «пустельної» творчості, зображення поневолених народів і реалізм свідка, а не спостерігача;
- Шевченко і світ — від маніфестів антиколоніальності, що перегукуються з романтизмом Байрона і Ґете й відлунюють у сьогоднішній боротьбі, до експериментів із творчою манерою;
- Академія, що дала Шевченкові форму, і Україна, що дала Шевченкові зміст;
- Середовище Шевченка, що сформувало його як митця і громадянина;
- Канонізована «Вона» — жінка, матір, кохана, Україна.
Читайте також: Жінки, що чекають з війни: погляд Тараса Шевченка
Один з інтерактивних елементів виставки — білий банер, де відвідувачі можуть описати чи зобразити свого Шевченка. Виставка «Він: Тарас Шевченко. Художник» звучить сучасно не лише завдяки використанню технологій, а й завдяки підходу — відкритості до інтерпретацій. Це виклик і можливість — побачити в Шевченкові живого співрозмовника, сучасника, чия візуальна мова продовжує працювати з досвідом сьогодення.
