9 березня 2021 року Міністерство закордонних справ зареєструвало рекорд за кількістю встановлених пам’ятників Тарасові Шевченку в Україні та за кордоном — 1068 пам’ятників на батьківщині, 99 пам’ятників — у 44-х країнах на чотирьох континентах, від Вашингтона до Пекіна. Це був довгий шлях: у Києві на початку ХХ століття панували чорносотенні настрої і особливий жандармський контроль, тож встановити пам’ятник українському поетові за часів Російської імперії було неможливо. Початок поклали в інших містах і містечках: 1881 року в Новопетрівському укріпленні, де Тарас Шевченко відбував заслання (нині Форт-Шевченко, Казахстан), до 20-річчя смерті поета Іраклій Усков встановив біля свого будинку пам’ятник Шевченку — погруддя на круглому постаменті, яке виготовив приятель Шевченка — казах Каражусуп. Найпершим пам’ятником Кобзареві в Україні вважають мармурове погруддя Шевченка, яке подружжя Алчевських встановило в своїй садибі в Харкові 1898 року. Перший публічний пам’ятник Шевченкові з’явився в Галичині, у містечку Винники 28 вересня 1913 року, перший пам’ятник Кобзареві у повен зріст був відкритий за часів Української Держави, 27 жовтня 1918 року в Ромнах. 1961 року прем’єр-міністр Канади урочисто відкрив перший заокеанський пам’ятник Кобзареві, споруджений у Вінніпезі коштом канадських українців…
Відтоді пам’ятники Шевченку ставали знаковими місцями: біля них збиралися на демонстрації за часів СРСР та незалежної України, а біля закордонних монументів гуртувалися українці, розкидані по світу.
Рекорд Шевченка серед культурних діячів за кількістю встановлених пам’ятників — звісно, не головний показник, проте чому б не використати його для посилення культурної дипломатії?
Тож 5 серпня ГО Ukraine WOW та Visa у партнерстві з Міністерством закордонних справ України відкрили в київському парку імені Шевченка інсталяцію, що актуалізує тему пам’ятників Кобзареві. П’ятиметрове інтерактивне погруддя втілює задум проєкту «Світ очима Шевченка» — можна поглянути крізь вічка на 80 локацій у 37-ми країнах світу, де встановлені пам’ятники Шевченку.
«Серед вічок, які переносять у різні точки світу, є одне, в якому відвідувач побачить лише темряву. Це те, що сьогодні бачать пам’ятники в Україні, адже їх часто ховають у захисні конструкції. Це нагадування про велику війну, яка торкається усього — і людей, і міст, і пам’ятників. Але ми знаємо, що одного дня світло переможе темряву, монумент Тарасу Григоровичу знову буде височіти над парком, а мільйони українців, розкиданих по всьому світу, повернуться додому. Поки ж, приходячи до пам’ятників Шевченку, вони можуть відчувати зв’язок із батьківщиною», — зазначили співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей.
Інсталяція поєднує спадщину минулого із сучасними технологіями. Над її створенням працювали понад сто людей у різних країнах, що фільмували локації. За основу було взято мармуровий бюст роботи скульптора Володимира Беклемішева.
Організатори дистанціюються від наративу жертовності й коментують: «У сучасному світі історію Тараса Шевченка точно назвали б історією успіху. Простий хлопчик із села пройшов шлях від кріпака до вільної людини… І в результаті став не лише феноменом в українській культурі, а й рекордсменом серед культурних діячів, яким встановлено найбільше пам’ятників у всьому світі. Сотні тисяч людей, які їхали з України у пошуках кращої долі, забирали з дому найважливіше: світлини, дорогі серцю речі й часто одну-єдину книгу — Кобзар. Потім за ініціативою цих самих людей у різних країнах встановлювали пам’ятник Шевченку. Сьогодні через велику війну мільйони українців розкидані по світу, і монумент Шевченку для них — точка зв’язку з рідною землею».
Всередині інсталяції, окрім краєвидів пам’ятників звідусіль, відвідувачі можуть послухати вірші Тараса Шевченка у виконанні Богдана Ступки й перевірити свої знання, пройшовши інтерактивний тест, розроблений у співпраці з Національним музеєм Шевченка.
З одного боку, проєкт можна інтерпретувати як такий, що порушує теми війни і втрат, світової присутності України, національної ідентичності, іновацій у представленні спадщини. Жовте п’ятиметрове погруддя неможливо не помітити, як і постать Шевченка в українському каноні та в репрезентації України у світі. Проєкт навмисне епатує і провокує, шукаючи виходу за межі стереотипних способів говорити про Шевченка і водночас обігруючи ці стереотипи (від гонитви за рекордами до забронзовілого Кобзаря).
З другого боку, важко сказати, чи організатори насправді поділяють ці стереотипи, чи підважують.
Кураторка Олена Червоник прокоментувала: «Це такий ядрьоний кітч, що у мене виникає відчуття морбідного захоплення — просто не уявляю який треба рівень освіти мати та й взагалі розуміння сучасності, щоб таке виліпити посеред міста. новий жанр, коротше у нас зʼявився wow kitsch.
хоча з іншого боку, так як ця прекрасна інсталяція тимчасова, може в таких public space disruption є сенс. тобто якраз сенс “від противного” — подивіться, що люди з дикою енергією, купою грошей та невгамовною жагою слави можуть виліпити в громадському місці, але й сильно не переживайте — це все можна швидко прибрати».
Інсталяція працюватиме в парку Шевченка з 5 по 15 серпня, а опісля чого стане частиною великої інтерактивної виставки Ukraine WOW, що відкриється до Дня Незалежності.