Шенгенський рекет

На думку пересічного українця-заробітчанина в Чехії, головною перешкодою в отриманні роботи в цій країні Євросоюзу є адміністративна непрозорість процесів видачі та продовження віз. Проблеми виникають незалежно від того, хоче людина працювати в академії наук чи прибирати супермаркет. Доводиться чекати годинами в довжелезних чергах, не маючи впевненості, що документи приймуть і справу буде зроблено. Громадянин України практично не має шансів отримати чеську робочу візу самотужки. Адже документи потрібно подавати у консульства в Україні, але водночас слід довести, що в Чехії є конкретне вільне робоче місце і що в цьому регіоні на ту саму роботу не хоче влаштуватись жоден чеський безробітний. Світло в тунелі бюрократичних ускладнень набагато яскравіше для тих, хто скористається послугами посередницьких фірм. Їх заснували вихідці з України, котрі мають проторовані шля­­хи, вміють належно оформляти документи і, подейкують, знають, в які двері стукати і що туди заносити.

Чехія, за оцінками Transparency International, за рівнем корупції посідає 53-тє місце у світі. Ситуація за останній рік не покращилась, країна навіть втратила позиції, спустившись на одне місце. Новий чеський уряд, сформований наприкінці літа 2010-го, поставив собі як один із пріоритетів боротьбу з цією проблемою. Проте за півроку на цій ниві жодних зрушень не відбулося: не ухвалено нових антикорупційних законів, не викрито жодних масштабних корупціонерів. Перед католицьким Різдвом урядова коаліція так розсварилась, що опинилася на межі розпаду. Вона вижила лише завдяки втручанню президента Вацлава Клауса. Домовленості урядових партій з президентом засекречені, тому не зрозуміло, хто чим поступився і хто кому що наобіцяв. Причина суперечок – корупційний скандал у Міністерстві охорони навколишнього середовища, де люди міністра Павла Дробіла готували корупційні схеми. Один свідомий чиновник повідомив про них ЗМІ та поліції. Скандал набрав обертів, коли цей чиновник заявив, що спочатку, щойно виникли підозри про зловживання, він звернувся по допомогу до прем’єр-міністра Петра Нечаса. Однак той передав справу Павлу Дробілу, очільнику корумпованого міністерства, а той викривача насварив, а згодом звільнив.

Розв’язка корупційного скандалу багатьох збентежила. Але, мабуть, не українку Олену Белей зі Сваляви. Молода жінка, за освітою інженер, працювала до осені 2009 року в місті Брно барменом. Легально. Коли виникли проблеми з візою, термін якої мав ось-ось спливти, українці запропонував допомогу поліцейський Зденєк Дулінек з Департаменту у справах чужинців. «За продовження треба платити гроші! Розумієш!?» – запитує поліцейський в цивільному в молодої українки на відеозаписі, зробленому прихованою камерою чеським телебаченням. Наступний запис, на якому Дулінек за обіцянку продовжити візу на один місяць бере від Олени Белей 15 тис. крон (€600), вже зробила інспекція МВС.

«Нам не траплялось, щоб із нами так хтось (із заробітчан. – Авт.) співпрацював, – заявила після затримання поліцейського на гарячому речник інспекції МВС Мартіна Лідлова. – Українка повелася неочікувано, не побоялась». Лідлова висловила надію, що коли таких людей, як Белей, буде більше, вдасться затримати з доказами більше продажних поліцейських.

Однак справа обернулася проти українки. Олену Белей видворили з країни, за рішенням суду їй заборонено повертатись в Чехію упродовж трьох років, а поліція своїм окремим рішенням подовжила термін ще на шість років. На прохання адвоката українки Яна Копрживи президент держави Вацлав Клаус переглянув справу і наклав на рішення суду амністію. Але вона не скасовує окремого рішення відділу поліції у справах чужинців, Белей заборонено повертатися в Чехію протягом наступних шести років. Чеське телебачення домоглося, щоб українці дали виняткову одноразову кількадобову візу, щоб та мала змогу як свідок взяти участь у суді над поліцейським. Судів було два: перша інстанція визнала провину поліцейського і засудила його на два роки ув’язнення, натомість апеляційний суд 7 грудня 2010-го дійшов висновку, що «перевертня в погонах» вже суворо покарано втратою роботи, тому достатньо умовного покарання і штрафу €1,2 тис. 

У «справі Дулінека» не зрозуміло, хто злочинець, а хто жертва. Якби українка тихенько дала хабара, то продовжила б собі візу і спокійно жила і працювала у Брно, не отримавши заборони на в’їзд до Чехії, яка занесена до шенгенської системи, що може бути перешкодою в отриманні навіть туристичної візи до ЄС. Такі судові справи в Чехії зазвичай закінчуються однаково: корумпованих поліцейських у справах чужинців карають завжди умовно, лише в одному випадку було присуджено два роки ув’язнення.

За словами посла України в Чехії Івана Грицака, в Чеській Республіці діють 2,5 тис. агенцій із працевлаштування, з яких 1,8 тис. займаються справами українських громадян.

«Є плюси і мінуси посередницьких фірм», – зазначає Тарас Костюк з празької Асоціації українців, яка надає заробітчанам юридичні поради і допомогу. За його словами, за посередництвом приватних структур в Чехії працюють дві тре­­тини заробітчан з України. Супермаркету або великій будівельній компанії вигідніше співпрацювати з «українською» агенцією і отримати пакет послуг або цілу бригаду мозолистих рук, аніж домовлятись із поодинокими заробітчанами. Фірми-посеред­ники заробляють на різниці: люди отримують набагато мен­­ше, ніж роботодавець платить за їхню працю агенції. Різниця може сягати 100% і більше. Натомість заробітчани (у кращому випадку) отримують крім зар­плати медичне страхування та допомогу під час отримання чи продовження візи.

Заробітчани з України називають посередницькі агенції «клієнтами». За однією з версій, це слово походить із закарпатського сленгу: «клієнт» той, хто своїх людей «клієнтує». Небажання стояти в чергах годинами і дні без гарантії результату змушують звертатися до «клієнтів». Ці спритники вміють продати не лише працевлаштування, а й окремі послуги. Звичайний номерок, який дає надію потрапити в потрібний кабінет ще в робочий час, продавали перед будинком поліції в Празі за €20. Купити у фірми можна і банківську квитанцію, в якій зазначено, що на вашому рахунку достатньо коштів, щоб прожити в країні в разі втрати роботи.

«Клієнтський» бізнес – справа непрозора, закрита. Агенції з працевлаштування, як правило, чеську поліцію не цікавлять. Аж допоки хтось не перегне палиці. Як, приміром, група українських бізнесменів, чи радше бандитів-рабовлас­ників, які з березня 2008-го до лютого 2009 року знущались над десятками заробітчан із Румунії, Болгарії та України: наобіцяли їм зарплату $3 на годину, але за щоденну роботу майже в дві зміни платили копійки – від $8 до $20 на тиждень. Суд покарав ділків позбавленням волі на 5–7 років.

На думку пані Марії із Західної України, яка працює в Чехії з 1990-х, приїхати з України і влаштуватися на роботу без чийогось посередництва вже неможливо. «Все іде через «клієнтів», – стверджує вона і висловлює підозру, що деякі з посередників мають своїх довірених осіб не лише в чеській поліції, а й на самому початку ланцюга – в посольствах і консульствах. Припущення пані Марії не безпідставні.

Посол Чехії в Україні Ярослав Башта попросив в січні 2010 року достроково звільнити його з посади. Дипломат скаржився на стан здоров’я, але всі знали, що він так реагував на скандал навколо телефонного центру у Львові: всі охочі стати в чергу для отримання чеської візи мусили з 2008 року звертатись до приватного телефонного центру й платити за таку дрібну послугу $15. Ширилися чутки, що цей бізнес мав прикриття посла. Башта все спростовував, але таки пішов із посади. Справа львівського телефонного центру дійшла в Чехії до суду: 18 червня 2010 року групову скаргу 161 українського громадянина взя­­ли на розгляд. Суд ухвалив, що МЗС Чехії мусить повернути скаржникам гроші за те, що чеська держава не спромоглася самостійно й ефективно організувати запис до черги в консульство і незаконно здирала з українців гроші. Після скандалу охочих відправитись послом до Києва не виявилося. Крісло посла вакантне з березня 2010 року.

Навіть якщо оголосити «клієнтські» агенції поза законом, проблему нечесної експлуатації трудових мігрантів вирішити не вдасться – ділки знайдуть інші стежки. Як зазначив Мартін Розумек, директор чеської Організації допомоги біженцям, вже є нові способи влаштування чужинців, наприклад, можна стати членом чеського товариства з обмеженою відповідальністю або дрібним підприємцем-ремісни­ком. Лідерами в цьому напрямку є громадяни В’єтнаму і Китаю, їхні крамнички з продуктами і ресторанчики в Празі буквально на кожному кроці. «Вони (ті, хто експлуатує чужинців. – Ред.) такі винахідливі, що напевне вигадають нові способи, як продовжувати, – говорить Розумек. – Все розпочинається в країні походження мігрантів. Якщо вони не можуть самотужки отримати візу, зв’яжуться з підозрілою фірмою, яка їх згодом перепродасть».

Жодних ілюзій щодо роботи департаменту поліції у справах чужинців Чехії не мають не лише українці чи громадяни В’єтнаму. Бразилієць Фабіано Ґолґо у своєму блозі заявляє, що чеські чиновники, бюрократи і корумповані поліцейські, які опікуються чужинцями, тупіші за своїх бразильських колег. Фабіано описує, як після годин чекання в чергах на продовження візи почав прекрасно розумітися на тому, хто має до кабінетів вільний доступ. Але до непритомності його привела вимога, щоб замість якогось документа, виданого в Бразилії лише два місяці тому, він приніс такий самий, але свіжіший.

Нинішній чеський прем’єр Петр Нечас, ще коли обіймав посаду міністра праці та соціальних справ у поперед­ньому уряді, наголошував, що, попри сотні тисяч чеських безробітних, країна потребує робочих рук. Головним аргументом міністра на той час були демографічні прогнози: протягом наступних двох десятиліть кількість громадян у продуктивному віці від 25 до 64 років зменшиться на 750 тис. осіб. Однак, очоливши Кабінет Міністрів, Нечас, його уряд і провладна більшість в парламенті, здається, роблять все для того, щоб мігрантам, які вже приїхали працювати, ускладнити життя, а тих, які про Чехію ще лише мріють, переконати: їхати сюди не варто. Швидко, без належного обговорення й урахування вимог сенату (верхньої палати парламенту), палата депутатів ухвалила урядові поправки до закону про чужинців. Одна з принципових змін стосується медичного страхування: якщо дотепер від мігранта при продовженні дворічної робочої візи вимагали довідку про оплачене базове медстрахування, відтепер потрібно страхуватись «комплексно». Що таке «комплексне» медстрахування, в законі не прописано, але ця гра слів коштуватиме дорого. За словами речника громадського об’єднання «ПроАлт» Павла Чижинського, замість кількох сотень євро страхування на два роки віднині обходитиметься майже €2,9 тис. Родині з двома дітьми за страховку доведеться сплатити понад €8 тис. 

Такі гроші має далеко не кожний чех, не те що заробітчанин. Проблема ще в тому, що в разі зміни статусу чи невикористання візи, людині ніхто нічого не поверне. Офіційна причина – комплексне страхування має гарантувати, що в чеських лікарнях не накопичуватимуться за чужинцями борги. Але чому закон змушує емігрантів платити більше, ніж платять самі чехи? До того ж нове страхування не зобов’язує страхові компанії (СК) лікувати заробітчанина комплексно: якщо людина мала те чи інше захворювання ще до підписання полісу, СК лише розведе руками.

Поправки до закону про чужинців не підтримала ліва опозиція. Але зі слів депутата від чеських соціал-демократів, екс-міністра внутрішніх справ Мартіна Пецини, зрозуміло, що опозиція ініціативу уряду підтримує неофіційно. «Люди, які приїздять в Чеську Республіку, вже тривалий час скаржаться, що з ними треба поводитись краще, ніж сьогодні, – розмірковує він. – Однак це одвічна проблема. Коли ми надамо їм набагато кращі умови, згодом їх приїде така кількість, що наша країна не дасть собі ради!»

За офіційними даними, з 2005 по 2009 рік кількість чужинців в десятимільйонній Чехії зросла на 63%: з 266 303 осіб до 435 035. Ще кілька років, і мігрантів стане понад 500 тис., що дорівнюватиме нинішній кількості офіційно безробітних в країні. Щоправда, наприкінці травня 2010 року в Чехії кількість чужинців дещо зменшилася – до 426 749 людей. З українським паспортом тут живуть 128 636 осіб. Криза добігає кінця, однак для багатьох українців Чехія втрачає свою колишню привабливість: заробітки фактично не зростають, натомість адміністративних перешкод дедалі більше. Сподівання на те, щоб заробити в Чехії на квартиру на батьківщині чи капітал для власного бізнесу, дедалі примарніші. На будівництвах у Чехії частіше можна побачити обличчя казахів, які хоч не володіють чеською взагалі, охоче працюють за значно менші гроші, ніж українці.

НЕПОТРІБНІ РУКИ. Чеська влада ставить перед українськими заробітчанами все більше перешкод