Шедевральне підпілля

Тривають скандали навколо вітчизняного ринку антикваріату. Наприкінці минулого тижня заступник начальника ГУБОЗ МВС України Володимир Міщенков відзвітував про те, що його підрозділ вистежив і ліквідував банду, яка промишляла нападами на антикварів і колекціонерів коштовностей. Офіцер зазначив, що угруповання складалося з колишніх та діючих співробітників спецслужб і правоохоронних органів. Скільки шедеврів і які саме «конфіскували» бандити в погонах, не повідомляється. Та не виключено, що вони з часом «випливуть» у приватних колекціях або на закордонних аукціонах. Підтвердженням такого припущення може бути перший вітчизняний «Великий антикварний салон», який пройшов минулого місяця в столиці й продемонстрував перлини приватних колекцій українського бомонду, зокрема й президента Віктора Ющенка. Серед експонатів помпезної виставки правоохоронці виявили картину Миколи Глущенка, викрадену з Уманського краєзнавчого музею.

 

 

Схема, придумана з метою привласнення музейних полотен, варта оплесків. У листопаді 2006 року 24 картини роботи Шишка, Глущенка, Яблонської, Григор’єва та Донцова були передані в Уманський райвідділ УМВС України в Черкаській області, буцімто для проведення виставки. На початку березня 2007 року їх повернули. Проте через якийсь час у працівників краєзнавчого музею виникли сумніви у справжності повернутих картин – їх насторожили запах свіжої фарби та повна відсутність пилу. З’ясувалося, що замість оригіналів музеєві повернули копії. Їх виготовлення замовляли вінницьким художникам. Ті навіть гадки не мали, з якою метою – вважали це просто забаганкою якогось багатія. Цікаво, що для більшої схожості з оригіналом вони застосовували своєрідне ноу-хау – змішували фарби з… взуттєвою мастикою. Як зізнався один із них, якби у нього не задрижала під час роботи рука, підробку виявили ще б нескоро. За оцінкою експертів, загальна ринкова вартість викраденого перевищує $1 млн. У лютому цього року порушено кримінальну справу, Служба безпеки України практично одразу встановила місцезнаходження двох викрадених картин – «Осіння пора» Шишка та «Легенда київського футболу» Григор’єва. Картини вилучили й разом із усіма копіями доправили до Київського інституту судових експертиз. За даними Генпрокуратури, на сьогодні вже знайдено 12 із 24 вкрадених картин.

 

Водночас восени минулого року розгорівся подібний скандал у Ямпільському музеї образотворчого мистецтва (Вінниччина). Ще у 1983 році місто отримало з Українського художнього фонду 30 картин класиків соцреалізму, зокрема, Захарова та Чегодара. В директора Алли Мруг виникли сумніви щодо автентичності деяких із них. На місце прибув директор Вінницького художнього музею Ілля Безбах, і при спільному огляді виявили підробки. Замість одинадцяти художніх полотен, переданих різного часу в тимчасове користування до таких установ, як райвійськкомат, відділ СБУ, офіс водоканалу, було повернуто дублікати. Як розповів старший слідчий із особливо важливих справ прокуратури Центрального регіону України Сергій Кизь, знайдено дві викрадені картини. Причому найцінніше зі всього, що пішло «на сторону» – твори Захарова «Весна на Чернігівщині» та «Весняна повінь». Їх вартість – близько 200 тис. грн.

 

Що стосується виявленої на «Великому антикварному салоні» картини «Зимове сонце», написаної Миколою Глущенком у 1970 році, то після викрадення вона опинилася в підприємця з Бердичева. Зазначимо, що роботи цього майстра на заході оцінюються в сотні тисяч доларів. Тож полювання злочинців на картини Глущенка триватиме.

 

 

За деякими оцінками, в середньому на підробки в нашій країні припадає від 20% до 40% річного обігу антикваріату. В деяких сегментах антикварного ринку на одну справді антикварну річ припадає мінімум п’ять-шість підробок, причому підробляється абсолютно все: як картини відомих і не дуже художників, так і меблі й книжки. Проте живопис стоїть на першому місці. Директор Музею російського мистецтва Юрій Вакуленко, який проводить експертизи малярських робіт, зокрема, надає консультації аукціонам Sotheby’s та Christie’s, у розмові з Тижнем навів дещо інші цифри: «Я б говорив про 5–7% відвертих підробок і до 25% речей, які викликають сумніви. Хоча подібна розбіжність може пояснюватися тим, що до мене намагаються не нести картину, заздалегідь знаючи, що вона фальшива. Для отримання сертифіката, який би доводив її справжність, вони шукатимуть експерта деінде». Якщо проаналізувати ринок живопису протягом останніх п’яти років, то, за словами Вакуленка, частка підробок в загальному обсязі антикваріату залишилася незмінною. Й пояснюється це цілком об’єктивними причинами. Ринок збіднюється. Не в останню чергу – через законодавство, яке передбачає великі податки при ввезенні раритетів до країни. «Складається враження, що в Україні картини лежать просто неба, й ми об них витираємо ноги, – зітхає Вакуленко. – В усьому світі, зокрема й у Росії, ввізні мито та податок на додану вартість відмінили, що сприяє насиченню ринку. Окрім того, з’явилися великі приватні колекції, в яких осідає значна частина вартісних речей. Якщо раніше за їх кількістю конкуренцію створювали музеї, то нині вони вже набагато бідніші, що не з кращого боку характеризує державну політику що до поповнення їхніх зібрань». Справжність старовинних творів визначити доволі легко – існують методи хімічного аналізу, використовується інфрачервоне, ультрафіолетове та рентген-опромінення для встановлення віку. Гірше – з написаними кілька десятків років тому, оскільки технології та матеріали ідентичні тим, які використовуються тепер. Антикваріат значно помолодшав, велику цікавість викликають роботи навіть ще нині живих художників, і їх вартість із року в рік росте.

 

Традиційно підробляють хрестоматійних художників – Рєпіна, Шишкіна, Айвазовського, менше – Врубеля. Далі йдуть рейтингові художники XX ст. – Шишко, Глущенко, Ломикін, Цвєткова, представники закарпатської й одеської шкіл малярства. Технології підробок різні. Наприклад, під виглядом робіт Сергія Шишка намагаються продавати натюрморти кіровоградського художника Сергія Шаповала. Жили вони в один період, техніка виконання схожа, та ще й підпис однаковий – достатньо тільки трохи підправити ініціали «С.Ш.» Загалом, якщо ціна оригіналу починається з $2000, це вже становить інтерес для фальшувальників.

 

 

Основною масою є все-таки фальшивки-новотвори. Зокрема, в Одесі та Харкові, де масово виготовляють підробки творів різних років і стилів, оперативно реагуючи на кон’юнктуру ринку та рейтинг хумовити собі якісну художню репродукцію й на Андріївському узвозі, проте хіба задля того, щоб потішити своє самолюбство – колекціонери, які роками працюють на ринку, підробку зможуть вирахувати навіть самотужки. Хоча коли мова йде про купівлю-продаж, без письмового висновку серйозного експерта не обійтися.

 

Окрема категорія підробок – імпортні. Особливим талантом підробляти старовину відзначаються китайські майстри. Фальшуванням зброї займаються у Туреччині та Росії. Діють цілі спеціалізовані цехи й у Західній Європі.

 

«У мене були знайомі, які тут займалися реставрацією виробів із металу – кращі спеціалісти Союзу, – розповідає експерт з антикваріату Володимир Моісеєв. – Зараз вони всі виїхали за кордон, працюють там на фірмі з виготовлення «фальшаку». Кажуть, замовлення на підробки просто грандіозні, доводиться працювати по 12 годин на добу без вихідних. До речі, можу підказати, як відрізнити справжнього «Фаберже» від фальшивого. У «Фаберже» тавро у вигляді листочка з заглибленням, його робили по розпеченому металу (виходило, як виливок). А на підробках, як правило, штамп ставлять по холодному, і якщо на нього подивитися у збільшувальне скло, можна побачити відмінності, не помітні неозброєним поглядом. Хоча дорогоцінні метали й каміння справжні».

 

З Росії потрапляють картини. Ланцюжок тягнеться від гучного скандалу з виявленням фальшивих полотен у Третьяковській галереї та приватній колекції Владіміра Путіна. Росіяни спеціалізуються на так званих компільованих роботах, коли береться реальне полотно маловідомого автора й ставиться підпис його іменитішого сучасника, роботи якого користуються попитом на аукціонах. Імпортується підробний живопис і з США та Франції. Юрій Вакуленко мав справу з кількома картинами, привезеними з Парижа. Стверджує, навіть образливо стало, що українців не поважають: підробка виконана настільки бездарно, що її визначили без особливих зусиль. Наші фору можуть дати.

 

Як розповів Тижню столичний художник Віталій К., він був вельми здивований, коли друзі розповіли, що його прізвище опинилося в списках розшукуваних Інтерполом за підробку. Говорить, що колись давно зробив кілька репродукцій на приватне замовлення, проте аж ніяк не очікував, що картини якимось чином потраплять на ринок. За його словами, правоохоронцям варто було б краще звернути увагу на те, що на окремих антикварів працюють добре оснащені артілі митців-фальшувальників.

 

Так, ще у липні 2003 року в одному з приміщень Києво-Печерської лаври виявлено підпільну майстерню з виготовлення фальшивок. «Аматори старовини» обладнали її плавильною піччю й десятками матриць для виготовлення «древніх» червінців, ювелірних прикрас, орденів і хрестів, включаючи ордени Леніна й Червоної Зірки. Крім цього, правоохоронці знайшли підробки під скіфські знахідки, а також багато ювелірного брухту й дорогоцінних каменів. Але подібні викриття – швидше виняток, аніж правило, хоча в середовищі мистецької богеми знають поіменно тих, хто йдуть на злочин. Інколи це може коштувати їм і життя.

 

Так, років три тому убили колекціонера, відомого як Коля Харківський, саме за операції з підробками. А в серпні зник одеський антиквар, який теж цим грішив, залишивши вдома свіжо-приготовлену яєчню та зотлілу цигарку. Міліція не виключає, що він був причетний до викрадення картини Мікеланджело Меризі да Караваджо «Поцілунок Іуди» з Одеського музею західного та східного мистецтва. Шедевр вартістю у $100 млн викрали за кілька тижнів до зникнення антиквара.

 

 

Фактично увесь ринок антикваріату тримається на думках експертів. Картина без провенансу (історії її появи й переміщення з рук у руки) й атрибуції мало що коштує. Та якщо експертиза визнає її твором відомого майстра, ціна збільшується астрономічно. Так і фальшивка, що має сертифікат дійсності, одержує беззастережне визнання й виставляється на аукціонах, в антикварних салонах. Саме тому важливим сегментом ринку підробок є виготовлення фальшивих експертних висновків. При цьому залишається досить популярною й така операція: купується авторська робота зі справжніми паперами, з неї робиться копія, яку й продають… у комплекті з зазначеними документами.

 

Підробки визначаються швидко, й так само швидко вони йдуть із ринку, оскільки між колекціонерами відбувається постійний обмін інформацією.

 

«Як свідчить мій досвід, дуже рідко одна фальшива картина може двічі потрапити на експертизу, тричі – взагалі нереально», – переконує Юрій Вакуленко, та визнає, що курйози таки трапляються. «Одну картину з підписом Айвазовського приносили до мене шість разів – щоразу підпис змінював місце розташування: опинявся то в правому куті, то в лівому, – з посміхом згадує він. – Ми його забираємо – він з’являється знову. Закінчилося тим, що таки виявили підпис реального автора. Припинивши своє «сирітське» існування, картина, щоправда, втратила в ціні».