На фото: Золота Пектораль
Переправити за кордон викрадений шедевр – не така вже проблема для контрабандистів: діряві кордони і відсутність бажання у чиновників придушити чорний ринок цьому сприяють. Митникам і прикордонникам допомагає лише Маргарет Тетчер з її здоровим глуздом.
Для законного вивезення з України раритету, потрібно мати дозвіл Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей, що експертно оцінить річ. За цими документами твори мистецтва можна продавати за кордоном. Однак, мисливці за антикваріатом своїми каналами збувають його скупникам краденого, а ті частенько виготовляють підробні документи, що засвідчують легальність товару. Щоб провезти товар за кордон, контрабандисти часто використовують такі методи, як маскування старожитностей під ширпотреб. Художні полотна обробляють спеціальним лаком, який не псуватиме фарб, а поверх малюють примітивне зображення.
За даними Державної прикордонної служби України цьогоріч було затримано близько 700 предметів антикваріату та понад 100 ікон. Як стверджує заступник керівника Держмитслужби Володимир Руссков, простежується і цікава тенденція – серед вилучених предметів третину намагалися не вивезти, а ввезти в Україну. «Причому, якщо вивозиться все підряд, те ввозяться дуже коштовні речі, – пояснює він. – Зараз у країні вже сформувався прошарок осіб, які можуть дозволити собі купувати предмети старовини і зберігати їх у своїх приватних колекціях. Везуть, як правило, ті само ікони, але вже роботи європейських майстрів». Один з останніх прикладів – вересневе затримання у Чопі мікроавтобуса, що перевозив з Португалії півтори сотні цінних речей з каменю, кераміки і скла.
Визначити на кордоні, є вилучений предмет краденим чи ні, важко. Попри існування орієнтування на пошук предметів старовини, людина без фахової освіти точний висновок надати не може. Тому конфісковані речі вилучаються і передаються на експертизу. Вивчаються їхні мистецька та культурна цінності, а також грошова вартість. Ведеться пошук власника. Існує дуже довга процедура оцінювання і судового відчуження конфіскатів у їхніх колишніх власників. Усе це займає понад рік. Після цього конфіскат потрапляє до Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей, і вже її фахівці визначають, у які музеї чи держзаклади передати вилучене.
Митникам доводиться займатися пошуковою і розвідувальною діяльністю. «Ось у липні минулого року в Україну в’їхав громадянин Молдови, – розповідає Володимир Руссков. – Нам було відомо, що він великий колекціонер, ми також довідалися, що відвідував він у Києві антикварні ринки, і тому на митниці його вже чекали. Автомобіль приїжджого був вщент набитий шаблями, медалями і старими документами». Заступник керівника Держмитслужби вважає, що, якби існувала єдина електронна база даних, яка містила б оперативну інформацію усіх правоохоронних органів, працювалося б набагато легше. Реєстр викрадених із музеїв та приватних колекцій предметів, що представляють культурну, історичну цінність для України нібито й існує. Цей список планують доповнити, та поки що не поспішають. Але експерти стверджують, що він настільки недосконалий, що за бажання можна вивезти й Золоту Пектораль або Оранту Софійського собору. Тому мистецтвознавці, які працюють на митниці, керуються швидше порадами Маргарет Тетчер про здоровий глузд, аніж рекомендованою інструкцією.