.jpg)
Мій приятель Андрій Бондар написав першорядне повідомлення, яке зазвучало як початок нової книжки. Але поки він її напише, я швиденько використаю той розкішний матеріал для своєї колонки. Андрій написав так: «Бабуся моя казала: «Андрею, чого ти крутишся, як гівно в ополонці?». А вам так казали ваші пращури?». І викликав лавину, доказ живучості й творчого потенціалу української мови. Отже, насолоджуймося разом.
Tetiana: Про шило в жопі казали.
Andrii: Мені бабця казала, шо я «турок царя небесного».
Lubko: Моя бабця з Волочищини казали: «Не крутисі, як сливка в сраці».
Олена: Казали, а ще: «Чого ти тягнешся, як бздо по кальсонам, іди швидше».
Васіліса: У нас кажуть: «Крутишся, як сморід по гацях».
Onuch: Чув, чув.
Читайте також: Щоденник
Катерина: Тю, «срала-мазала» (про щось неохайне).
Justina: Ще було таке: «Що тобою знов дідько товче». У моєї баби взагалі був повноцінний словник всяких звертань до нас.
Ihor: Було. Тільки не гівно, а гімно. В мому дитинстві не було звука «в» у цьому слові, навіть пацани в дворі по-російськи казали «гамно».
Yuriy: У нас більше все-таки використовували прикметник «гавнистий», нaприклад гавнистий характер. Цікаво, що в садочку ще була приказка «…той паршивоє гамно» і на когось говорилося теж: «Ах ти ж гамно». Натомість пізніше мені вже пам’ятається тільки «гівнюк».
Elena: «Гімняр малий», кажуть на Радехівщині.
Roman: «Оно витанцьовує як вош на гребінці» / «дурне спить ― дурне сниться».
Natalia: Хіхі, збитошницею я не була, але коли тинялася по хаті без діла, чула колоритне галицьке: «Чо ходиш, як жид по порожному склепі?» («Склеп» — це те саме, що «магазин», хто не в курсі.)
Васіліса: Мене називали «бахором франтуватим», і на відмову їсти пропонували з’їсти «Івася, шо на п’єцу всрався».
Sasha: Коли розчісувала, мама казала: «Не плач, козак, отаманом будеш», але мені завжди чулося: «Не плач, коза, а то мамой будеш», і це відбилося на мені на все життя.
Yuliya: «Нарядився, як серун на Великдень».
Lesya: «Гівно в ополонці» ― то не туди й не сюди: і не тоне, і не пливе. Ще й усі твоє г… бачать.
Oksana: «Як гімно у калабані».
Andrij: Саме так і казали.
Oksana: «Крутишся, як вишкварок на сковородці» (бабуся із Запорізької обл.).
Олена: «Як гімно під лопухом» (як шапку якусь дивну вдягаєш).
Iryna: Так, чула від бабусі з Полтавщини. Там багато різного гострого говорять.
Oleksandr: Коли хтось (неважливо, якої статі) видавав якусь нісенітницю, тато казав «срала-мазала».
Onuch: Так і казали.
Читайте також: Форма
Ірина: «Видригинаєшся як здобний у коханці», ― моя бабуся казала (Кубань). Здобний ― це здобний сухар. Поводиться загалом так само, як і теє г*. Може, культурніше.
Євгенія: Про гівно казали не тільки, що крутиться, а і що спливає. А ще казали: «Не треба нас дурити, ми ще не п’яні».
Mykyt: «Кажде гімно думає, шо воно фіалка».
Myroslava: «Придумала собі в задниці фіранки».
Roman: «Срав його пес, а сука му марша грала».
Onuch: Казали, казали.
Ihor: Ше в дитинстві старші дрочилися: «Заплач, Андрійку ― дам копійку, а зареви ― дам аж три!».
Tetyana: Нє, як гівно в ополонці ― це не про крутитися казали, а про бовтатися без ладу і мети, а «крутитися, як миша на пательні».
Ірма: «Ти так хочеш то робити, як голодний срати» (моя бабця, а теперка і я так кажу).
Olexander: Авжеж. І батько досі вживає цей вислів.
Oksana: Про ополонку теж казали. А ще казали «зарікалася свиня гівно їсти, біжить, аж дві лежить».
Oleg: Мені моя мама казала: «Що ти бігаєш, як засраний бик по череді».
Katia: У нас кажуть: «Чого ти носишся, як фіра бездишня» (підозрюю, щось у цьому вислові пішло не так).
Ella: «Фіра без дишля» і у нас казали.
Katia: Просто я чітко чула там «н», думаю, відбулося якесь семантичне накладання.
Ihor: Заміна одних звуків на інші (які легше вимовляти) ― це в усіх мовах і діалектах буває. На Вінниччині є «здоровля», «подвірля», «мнясо», «времня», «малисники», «сирлики».
Ella: Баба Кєля (Лукерія) називала дітей і зверталася до нас в середньому роді: «Ти диви яке воно напрасне… стрАча ти одне!». І мене завжди мучило питання, що воно таке оте «страча» з наголосом на першу «А». Казали люди, що то з румунської і означає дрантя.
Антоніна: «Ти диви, яке воно напрасне» ― це прекрасно!
Ihor: При цьому є люди і речі, про які кажуть «і на тенди, і на сенди».
Olesia: Всім так бабусі і мами казали, і ми кажемо, і діти наші будуть.
Це все вкладається в багатоаспектний нескінченний перформанс. Уявімо собі людський гурт, але нехай із дуже символічним числом ― дванадцять осіб, усі сидять колом, а може, за округлим столом, ліплять вареники, або скубають пір’я, або, може, прядуть нитку. Вслухаймося в голоси, які виповідають ці повнокровні, загонисті максими, що їх ми все-таки знаємо, дарма що в нашому цивілізованому міському житті забули про них, а тут ― будь ласка, відкрилася невичерпна скарбниця. Адже автори ― це ми, але й слухачі та читачі також ми. Тож сідаймо з вами в коло й долучаймося до балачок.
Ваш «Ідіот Фортепіанович, актор погорілого театру», як казала моя бабуся з Холмщини.