Але я зараз про той фронт, який найдовше впливає на економіку, оборону, екологію, культуру та передовсім політику, що робить можливою весь цей цирк. Я про якість освіти, яка продукує самовпевнених неуків, які навіть гадки не мають про своє неуцтво, натомість керують усіма процесами з відповідним результатом. Знаєте, скільки в нас нардепів — докторів наук? 35 (дані руху «Чесно»)! А кандидатів? 73, переважно юристів та економістів! Можу припустити, що це найбільший відсоток дипломованих інтелектуалів серед парламентарів світу. Як вважаєте, чи суттєво це підвищує якість рішень Верховної Ради? Ні? Правильно, а щоб переконливо аргументувати, що ні, назву останнього за часом захисту кандидата наук з-під купола: Кива. Бурхливі оплески.
Ні, я не вважаю «корочку» єдиним критерієм готовності політика, бізнесмена, громадського діяча, адміністратора виконувати свої функції. Подекуди трапляються самородки, які ледве закінчили школу, проте успішно керують мільярдними корпораціями або очолюють партії. Проте назагал погана освіта представників еліт — це вирок для нашої країни, бо в країні, де так мало залежить від інституцій і так багато від окремих щасливчиків, яких доля, випадок, темперамент, зв’язки й таке інше винесли на поверхню, невігластво одних означає небезпеку для всіх.
Читайте також: Шукати ворога під ліхтарем
Усі чули безліч легенд про авторитет навчальних закладів, починаючи від університетів Ліги плюща й закінчуючи Кембриджем та Оксфордом, який забезпечує якість освіти й одразу кар’єру, але я особисто завдяки знайомим можу навести два приклади вишів, навчання в яких автоматично означає більше, ніж джек-пот у лотереї: паризька «С’янс По» (скорочення від Institut d'études politiques de Paris) і «Еколь Політекнік», також у Парижі. Сказати, що туди важко вступити, — те саме, що не сказати нічого. Нещасних майбутніх абітурієнтів батьки муштрують і дресують упродовж усіх старших класів ліцею, не шкодуючи грошей на підготовчі курси й репетиторів, — так-так, у них там також є репетитори. Не всі витримують шалені вимоги впродовж навчання, багато хто сходить з дистанції, натомість ще перед магістратурою кожен випускник знає, де він працюватиме, коли захистить диплом, бо компанії й державні установи буквально полюють на них. Ви багато знаєте випадків, щоб великий бізнес або, прости Господи, міністерства полювали на молоді кадри?
Життю студентів у цих інкубаторах не позаздриш, ботанами змушені бути всі до одного, бо кожен курс вимагає ретельного вивчення десятків першоджерел і здатності виокремлювати головне, узагальнювати, не ігноруючи деталей, захищати своє бачення й передусім його мати. Натомість на виході суспільство отримує носіїв зрілого інтелекту, навичку працювати з великими масивами інформації й уміння робити самостійні висновки. Це не той випадок, коли новоспечений керівник покладається на підготовлену референтами папку з довідкою на кілька сторінок. Там виховують вовків менеджменту із залізними щелепами. Деза або дурість не зіб’є їх із пантелику.
Систему привілейованих вишів у «першому світі» критикують за закладену в них нерівність стартових можливостей, до того ж авторитетні люди пошепки кажуть, що університети, навіть шановані, останнім часом суттєво деградували, коли дозволили панувати всередині себе лівацькій демагогії, але рівень так швидко не проп’єш. Усе це чуєш і читаєш зі сльозами на очах, бо крім двох-трьох вітчизняних закладів, геть не бездоганних, проте бодай таких, де мають уявлення про якість мізків, решта, й серед них найпотужніші освітні бренди, навіть не здогадуються про справжні критерії й, головне, не мають у них потреби. Навіщо, якщо студенти, зокрема й іноземні, головно зі Сходу, готові нести живі гроші, до того ж не лише в касу, а й повз неї? Ну й наукові ради, звісно, штампують кандидатів з докторами згідно з попитом.
Читайте також: Сморід на слух
На цьому тлі розповіді окремих ентузіастів про зміст освіти майбутнього, про здатність до перенавчання та відкритість світові звучать як пародія. Моя кума ще двадцять років тому буркотіла на адресу «петеушників із курсами англійської» — саме такий вигляд мали тодішні випускники буквально вчорашніх ПТУ й технікумів, які раптом перетворилися на університети та академії. Минув час, ці випускники виросли й обійняли керівні посади. А тепер роззирніться.
Хочете, щоб вами керували кваліфіковані менеджери? То, може, підлагодити щось у консерваторії?