Нещодавно оголошено, що чемпіонат світу з футболу 2026 року відбудеться в трьох країнах — Канаді, Мексиці й США. Для тих, хто не зорієнтувався, нагадаю, що саме ці держави у 1994 році уклали НАФТА (Угоду про вільну торгівлю в Північній Америці), яка останнім часом стала для президента США біблійним цапом-відбувайлом. Є небезпека, що ця Угода може й не дочекатися того чемпіонату. Але, якщо глянути на дату, безперечним є тільки те, що Дональд Трамп не дочекається чемпіонату-2026 у статусі президента, навіть якщо при повному здоров’ї та з ясним розумом переможе на виборах 2020 року.
Лишається відкритим питання, яким ми побачимо світ 2026-го; або, може, якщо сказати іншими словами: як президент Трамп змінить modus operandi світу, який ми знаємо й до якого звикли? Й ось уже на це питання я хочу поглянути неозброєним оком.
Після зустрічі Великої сімки, яка відбулась у Квебеку, американський президент назвав канадського прем’єр-міністра Джастіна Трюдо «нечесним і слабким». Радники Трампа закинули канадцям, мовляв, вони встромили йому ніж у спину й що на Трюдо чекає «особливе місце в пеклі». І це все тільки тому, що канадець посмів сказати американському президентові те, що він сам звик казати всім іншим: «Не поганяйте мною».
У Канаді прем’єр-міністр завдяки своїм останнім словам і діям став мало не національним героєм, якого підтримують усі політичні сили. Один із коментаторів упливової газети Glob and Mail досить оригінально назвав свою статтю про канадсько-американські відносини, поставивши запитання: «Трамп забезпечив перемогу Трюдо на наступних виборах?».
Читайте також: Виборчі роздуми політичного безхатька
А втім, проблема є, і то важливіша, ніж ми гадаємо. Канада — другий після Китаю торговельний партнер США, але масштаб і можливості партнерів такі, що коли американська економіка «підхопить нежить», то канадська «перехворіє на пневмонію». Навіть наймогутніший у світі економічний блок — Європейський Союз — має бути дуже уважним.
Привілейований завдяки всемогутній позиції долара й озброєний верстатом, який друкує американську валюту залежно від потреб, Трамп з’ясував, що може перемогти в торговельній війні з країнами Великої сімки. А отже, чекаймо наступної провокаційної дії цього комівояжера.
Дональд Трамп — професійний продавець уже мало не півстоліття. Нині він продає себе та свої слушні погляди на все, зокрема, і на право, і на правду. Його головні інструменти — мова й медіа, які точно передають його слова та ідеї, мимоволі підтримуючи в нападах на відомий нам світ. У своїй книжці «Мистецтво угод» («The Art of the Deal») Трамп запроваджує термін «правдива гіпербола» (перебільшене твердження, що припускає якусь важливу правду). Його гіперболи можуть бути або позитивні («величезний», «страшенний», «найкращий») для опису речей, які він любить, або негативні («катастрофа», «найгірший») для опису тих, яких не любить.
Як зауважив журналіст британської газети The Guardian: «Трамп трактує торговельні угоди як «оборудки», вважаючи їх за гру з нульовою сумою, коли людина або виграє, або програє, але тільки виграш — єдиний добрий результат. «Хіба погано вигравати? Ви виграватимете так багато, що втомитеся вигравати!» «Угода» й «виграш» — не просто слова. Ці уявлення визначальні для світогляду Трампа. Той, хто виграв, заслуговує на виграш, а той, хто програв, заслуговує на програш. Ті, хто не виграє, — «пропащі». Такий варіант індивідуальної відповідальності — наріжний камінь трампових переконань. Тут є певна моральна ієрархія. Ті, хто виграє, кращі за тих, хто програє».
Читайте також: Новина дня
Девід Брукс, який пише для газети The New York Times, розвиває подану вище думку далі: «Трамп, байдуже, чи він перебуває на світовій сцені, чи на батьківщині, чи у своїй Адміністрації, намагається змінити характер відносин. Він бере кожні відносини, які історично спиралися на приязнь, вірність, довіру й лояльність, та перетворює їх на відносини, засновані на конкуренції, егоїзмі, підозрі й спробах утвердити панування. Руйнуючи довіру та взаємність, він створює середовище, де може процвітати. Це кидає фундаментальний виклик тому, як досі провадили політику. Трамп просто відмовляється грати за чиїмись правилами й таки справді змінив гру. Він досить ефективно руйнує системи, у які люди втратили віру. Ось чому йому набагато комфортніше мати справу з такими диктаторами, як Путін і Кім Чен Ин, ніж із такими демократами, як Джастін Трюдо. Він і диктатори грають, по суті, в одну гру».
Проте варто поглянути на наші гріхи, які проклали шлях трампам цього світу.
Після Другої світової війни європейські еліти були такі неприхильні до будь-яких виявів націоналізму, що піддалися ілюзорному прагненню злиття народів старої Європи в космополітичну панєвропейську спільноту. Це марення реалізувалося тільки почасти, а нині держава за державою піддають його критичній перевірці.
Читайте також: Social media blues
І консерватори, і ліберали Західного світу дуже легко повірили в саморегуляційну силу ринку й забули про необхідну посередницьку роль спільнот. Прогресисти були настільки зачаровані власною ерудицією, що зосередили повноту влади в руках своїх освічених еліт далеко від мас, тоді як нові технології прокладали шляхи в протилежному напрямі — від еліт до мас.
Еліти всіх барв веселки були такі далекі від звичайних людей, що не помітили, як меритократи й технократи, звільнені від будь-яких обмежень, поділили наші суспільства на «переможців» і «решту». Нині нам знову доводиться жити за цікавих часів. Проте на обрії постає надія, що після цьогорічного чемпіонату в похмурому затінку Путіна й чемпіонату 2022-го в будованому руками «невільників» пустельному Катарі ми матимемо змогу, вже в посттрампівську добу, 2026 року знову насолоджуватися правдою, вільною торгівлею й чемпіонатом світу в Канаді, Мексиці та США.