З’ясувалося, що ця тема зацікавила багатьох читачів Тижня. Більшість їх поділяє мою думку, що представників діаспори дуже часто не визнають повноправними учасниками діалогу між українцями. Ситуація, коли ми не є і, власне, не маємо шансу бути «одними з них», навіть якщо це твердження не виголошують публічно, аж ніяк не унікальна. З огляду на сказане вище я вважаю, що зрештою треба почати говорити про це публічно й відверто. Саме так і чинять у колах дослідників діаспори, але ця проблема не стала популярною в обговореннях на публічних форумах і в ЗМІ, бодай навіть у соціальних медіа. Одна учасниця дискусії надіслала мені посилання на цікаве інтерв’ю з міністром закордонних справ України, опубліковане на сайті Сensor.net. Павло Клімкін у ньому стверджує: «Я вважаю, що за 5–10 років кількість українців, які житимуть в Україні й за кордоном, буде приблизно однаковою. Тому потрібно відійти від логіки «Батьківщина і діаспора». Потрібно розглядати українство як глобальний феномен. Ми до цього поки що не дійшли, але йдемо. МЗС тісно взаємодіє зі Світовим конгресом українців, щоб остаточно відійти від ментальності діаспори й працювати разом над глобальними проблемами. І я вважаю, що нам урешті-решт потрібно зайнятися закордонними українцями. У нас навіть соціологічних даних відповідних немає. […] Україна, маючи мільйони за кордоном, багато про це говорить, але реально не займається».
Читайте також: Антропологія
Можна дискутувати з приводу деяких тез міністра, але він торкається суті справи. Україна мало знає і небагато робить, щоб відповісти на запитання: «Що з нами діється, де ми живемо й хто ми?». Поки ми почнемо разом думати, що означає бути «глобальним українцем» і як відбувається трансформація сучасної діаспори, варто повернутися до визначення. Ева Моравська, професор соціології в Ессекському університеті (Велика Британія), визначає діаспору як «етнонаціональні групи, члени яких живуть за межами своєї батьківщини (переселившись звідти вимушено або добровільно) й зберігають відчуття належності до своєї групи походження, колективне представництво та зацікавленість у добробуті своєї батьківщини, що відіграє велику роль у їхньому житті і в символічному, і в нормативному аспектах».
За доступними даними, нас 44,83 млн (2017) в Україні й понад 20 млн за її межами, тобто поки що тільки 50%. Для прикладу: на острові Ірландія живе 6,6 млн ірландців (4,75 млн у Республіці Ірландія та 1,85 млн у Північній Ірландії), але у світі 70 млн людей заявляють про своє ірландське походження. Вважають, що 3 млн ірландців, які мешкають на чужині, мають ірландські паспорти, багато з них є представниками другого, третього та четвертого поколінь у діаспорі.
У результаті простого підрахунку бачимо, що в Ірландії живе менш як 10% ірландців, у той час як у діаспорі — понад 50% тих, що живуть у Республіці Ірландія. Чи про такі пропорції думає міністр Клімкін, мовлячи про «глобальних українців»? Українська діаспора неоднорідна, як неоднорідна й Україна. Для спрощення можна вважати, що нині існує «стара» й «нова» діаспора. «Стара» ― це здебільшого українці, зібрані під парасолькою Світового конгресу українців (СКУ), що визначає себе як «міжнародний координаційний орган українських громад у діаспорі, котрий представляє інтереси понад 20 млн українців». СКУ й пов’язані з ним організації ставлять перед собою більш-менш однакові цілі, які дуже узагальнено можна сформулювати так: «Захист незалежності та суверенітету України, її релігійної, мовної та культурної спадщини, прав українських громад, демократичного розвитку України».
Останніми роками з’явилися нові громади, які не мають формальних зв’язків зі СКУ й знайшли свої платформи комунікації завдяки соціальним медіа. Наприклад, деякі з них трактують як свою платформу ініціативу Global Ukraine. «Мета міжнародної організації Global Ukraine — розвиток стратегії публічної культурної та ділової дипломатії з використанням комунікаційної платформи, що об’єднує найактивнішу українську діаспору» (www.global-ukraine.com).
Читайте також: Імітація причетності
Платформи на кшталт Global Ukraine зосереджують здебільшого представників найновішої, так званої четвертої хвилі еміграції. Інтенсивне використання інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) має великий вплив на процеси трансформації життя в діаспорі та зв’язків із вітчизною. Адже виникло навіть нове уявлення про «цифрову діаспору», яке запропонував Майкл Лаґерр із Каліфорнійського університету, що характеризує її так: «Цифрова діаспора ― група іммігрантів або нащадків іммігрантів, яка використовує пов’язаність, забезпечену ІКТ, для участі у віртуальних мережах контактів задля різноманітних політичних, економічних, соціальних, релігійних і комунікаційних цілей, що здебільшого можуть бути пов’язані або з батьківщиною, або з країною проживання, або з обома країнами, зокрема має й свою траєкторію за кордоном».
Іван Козаченко з Кембриджського університету зауважує: «Діаспорні громади можна вважати «продовженням» нації, тож події в Україні мають глибокий вплив на способи функціонування діаспор і репрезентації їхньої національної належності. Українські діаспори зазнають складного переходу від вузького розуміння української ідентичності як «етнічної» до більш повного як «громадянської».
Без огляду на наші вихідні позиції, належність до «старої» чи «нової» діаспори та наше ставлення до процесів, які відбуваються в Україні й серед діаспори, про це варто й треба розмовляти, бо тільки так можна зрозуміти, що з нами діється насправді.