А ще гірше, коли обіцяють Заходу щось зробити, а потім у стилі базарних «кидал» нічого не виконують. Цивілізований світ ввічливо прохає звільнити ув’язнених лідерів опозиції, припинити політичні репресії, не відкидати елементарних основ демократії та політичної конкуренції. У відповідь або мовчання, або істерика: «Не вчіть нас жити! Краще допоможіть матеріально!» Ситуація вже зайшла у глухий кут. Не випадково у студії Євґєнія Кісєльова на «Інтері» російський оглядач Алєксандр Баунов назвав нинішню політику офіційного Києва «катастрофою» і сказав, що Україна власноруч відриває себе від Європи.
І тут постає питання про те, як на цьому тлі почуваються наші «господарі життя», фінансово-економічна еліта, найбагатші люди України, які реально можуть постраждати, якщо Янукович дійде до відкритої конфронтації з Європою. Адже протистояння зробить неминучими санкції: утруднення просування вітчизняної продукції на західні ринки – це лише перший можливий вияв загального погіршення відносин. Що думають 200 найзаможніших громадян України про ситуацію, що склалася нині? Ті, чиї статки становлять від $10 млн до $10 млрд і більше? Чи хочуть вони стати ізгоями на землях, західніших від залізничної станції Чоп?
На переконання журналіста Віталія Портникова, українські еліти, на відміну від президента, починають розуміти, що все йде до краху, до щільної ізоляції країни з усіма наслідками, які звідси випливають. Янукович або це зрозуміє, або українському істеблішменту треба буде думати… До речі, подейкують, що Ахметов зараз намагається якомога далі дистанціюватися від партії влади, зокрема жодним чином не братиме участі в парламентських вибрах-2012…
Уже стає очевидним, що Захід вичерпав усі вербальні форми впливу на володаря Межигір’я та його «Сім’ю». А це означає, що тепер на порядку денному інші, брутальніші й зрозуміліші «простим донецьким хлопцям» заходи. По-перше, судячи з усього, йтиметься про фінансово-правові важелі. А отже, можливі дії щодо банківських рахунків українських олігархів, насамперед тих, кого вважають наближеними до оточення «гаранта». Виникнуть неприємні запитання щодо законності придбання і чистоти грошей, сплачених за нерухоме та інше майно в різних куточках світу. Найбільше ризикують ті, хто має репутацію «гаманців» Партії регіонів. Дехто, схоже, вже відчув запах «смаженого» – за повідомленнями ЗМІ, дружина одного з найбільших донецьких багатіїв уже активно намагається набути іноземне громадянство, у цьому випадку британське.
Крім того, можуть бути дуже обтяжливі обмеження на відвідання зарубіжних країн, де наші можновладці звикли бувати принаймні не рідше, ніж в Україні. А там палаци, яхти, літаки, там вчаться діти, там доглядають власне здоров’я, там життя… Проте раптовий від’їзд за кордон позбавляє можливості регулярно стежити за станом своїх активів в Україні, що, враховуючи вакханалію рейдерства й апетити «Сім’ї», не виключено, матиме кепські наслідки. А в атмосфері відчутний запах катастрофи. Можна скільки завгодно заспокоювати себе тим, що пронесе, але такі події завжди несподівані: не було, не було і раптом сталося. Тож так званим елітам треба не тікати поодинці з цього «Титаніка», а дати консолідований сигнал «гаранту» про небажаність для верхівки його нинішнього курсу. Чи краще сидіти і чекати неминучого зіткнення з «айсбергом»? Остання можливість змінити курс ще залишається, але не надовго…
А зміцнення диктатури лукашенківського зразка в Україні обов’язково призведе до тотального перерозподілу власності в інтересах «Сім’ї», що сьогодні виступає головним бастіоном влади, який треба заохочувати й годувати. І що тоді робитимуть олігархи, які не належать до найближчого кола Януковича? Адже апелювати до світової громадськості вже буде запізно. Таким чином, вибір доволі простий: або разом із цим режимом котитися в прірву, або спробувати нормалізувати ситуацію в Україні.
Деякі маргінальні діячі з ПР, із тих, хто постійно виступає в різноманітних ток-шоу, чомусь ототожнюючи свою партію з країною, дедалі частіше закликають українців до патріотизму і спільного з регіоналами протистояння «клятому Заходові» за право розбудовувати суверенну тюремну «зону» з дикими звичаями, які спостерігаються в нас «уже сьогодні». У їхньому розумінні суверенітет – законне право безперешкодно, за цілковитого мовчання світу, зводити порахунки зі своїми політичними опонентами та конкурентами і робити це в режимі того, що кадрові кримінальники називають «бєспрєдєлом». Однак ці голови, що говорять від імені партії влади, звісно, не належать до найвизначніших власників «заводів, газет і пароплавів», їм не загрожують такі далекосяжні наслідки, як «реєстровим» магнатам зі списку «200 найбагатших». Тому ті регіональні «шістки» можуть дозволити собі безвідповідальну поведінку. А поважні люди мають не так уже й багато часу, щоб визначитися і сказати своє слово. Їм не варто забувати, що в сусідній Білорусі є лише один олігарх і всі знають його ім’я. Тож, можливо, хтось один у Києві вирішить, що в Україні також вистачило б одного власника держави та її багатств? Бо кожний деспотичний володар прагне абсолютної влади, що не передбачає не лише опозиційних, а навіть просто конкурентних середовищ, де є потужні діячі зі своєю непідконтрольною йому економічною базою. За усіх цих обставин ситуація в країні найближчим часом може тільки погіршуватися, тож нічого само по собі не розсмокчеться…