На відміну від інших країн-членів ЄС, латвійського президента обирає Сейм голосуванням за принципом простої більшості. От і 2 червня 2011 року латвійський парламент 53 голосами «за» зі 100 обрав головою держави колишнього банкіра та незалежного кандидата Андріса Берзіньша. Результат голосування виявився дещо несподіваним, адже, по-перше, чинний президент Валдіс Затлерс ініціював розпуск парламенту у своєму історичному зверненні до народу 28 травня (за що парламент згодом його й покарав). По-друге, попри те що новообраний президент уважає себе позафракційним, обирали його за партійним списком Союзу зелених і селян (СЗС), а в інтерв’ю першому каналу Латвійського радіо, всупереч принципам політичної культури, він заявив, що планує й далі підтримувати вигідні зв’язки з блоком, який допоміг йому дістатися до політичної верхівки.
Незважаючи на те що найбільша політична сила в парламенті («Єдність») та прем’єр-міністр Латвії підтримували Затлерса, Андріс Берзіньш переміг із кількох причин. Насамперед, «Єдність» не висувала власного кандидата й після заяви 28 травня, у якій президент Затлерс несподівано оголосив, що три олігархи з не найкращою репутацією – Лемберґс, Шкеле та Шлесерс – збираються приватизувати останні залишки демократичних свобод. Тож у «Єдності» залишилося небагато простору для маневрів. Відтак партнери партії по коаліції — СЗС та інші олігархічні утворення – змогли по-партизанськи проголосувати проти правлячої партії. Крім того, рішення Залтерса про розпуск парламенту (через відмову дати згоду на обшук у будинку депутата Шлесерса для Бюро із запобігання й боротьби з корупцією) дало опозиційним політичним групам законну підставу вчинити так, як вони вчинили. А відтоді як 3 листопада 2010 року було обрано парламент, олігархічні партії та СЗС співробітничали, увесь час порушуючи принцип верховенства права, не підтримуючи кандидатів на державні посади від «Єдності» та блокуючи реформи.
Хоча обрання Андріса Берзіньша й скидається на перемогу олігархічних і проросійських партій, ситуація має залишатися порівняно спокійною до 8 липня 2011 року, коли новообраний президент прийме присягу. За два тижні планується оголошення вотуму недовіри до нинішнього голови Бюро із запобігання й боротьби з корупцією (KNAB). Якщо в результаті Нормунд Вілнітіс залишиться на посаді, це може означати кінець панування міністрів від СЗС в уряді. Тому ліберальне крило «Єдності» вже не перший день говорить про включення до уряду політичного блоку «Центр гармонії», який здебільшого представляє інтереси російськомовного населення. Зрештою, це справді може статися після 23 липня, коли латвійські виборці проголосують на референдумі, найімовірнішим результатом якого стане розпуск чинного парламенту. Згідно з латвійською конституцією, якщо референдум закінчується розпуском парламенту, позачергові вибори необхідно провести не пізніше ніж за два місяці після референдуму. Отже, парламентські вибори мають відбутися 17 вересня.
З 23 липня до 17 вересня буде нагода перевірити незалежність новообраного президента, адже розпуск парламенту – це подія значуща не лише для Латвії, а й усього Балтійського регіону. Згідно зі статтею 49 Конституції Латвії, після референдуму саме президент скликає парламент на засідання, тож дуже багато в Латвії залежатиме від якості нової президентської канцелярії. Крім того, майбутній розвиток партійної політики в Латвії залежатиме від рішення Затлерса про формування політичної партії. Якщо він захоче створити політичну силу, то може змінити результати майбутніх виборів, хоча часу й грошей на формування сильного політичного блоку в нього залишається вельми мало. Якщо ж він приєднається до однієї з партій, не пов’язаних з олігархами, тоді демократичним силам може й вдасться здобути більшість у парламенті, а відтак подолати корупцію в державі через налагодження системи управління бюджетними коштами, яка б функціонувала належним чином, та забезпечення верховенства закону.
Поза сумнівом, у майбутньому політичну систему в етнічно розділеній Латвії все ж доведеться змінювати. Можливість входження представників проросійського «Центру гармонії» до уряду не тішить деякі націоналістичні партії. Останні засуджують цю силу за те, що вона є маріонеткою Москви, але забувають, що офіційний Кремль останнім часом дещо змінив стратегію. За всі ці роки латвійські олігархічні партії знайшли шляхи до московських коридорів влади й найпомітнішим доказом цього співробітництва є те, що клуб «Динамо» (Рига) грає в Континентальній хокейній лізі.
Тож небезпека підвищення впливу Росії на внутрішні справи Латвії може бути пов’язана не тільки зі зростанням впливу проросійських партій, а й зі збільшенням політичної ваги олігархів, які мають свою історію відносин із Росією та залежності від неї.
Утім, попри те що Андріса Берзіньша обрано за досить туманних умов, припущення про його служіння інтересам олігархічних партій може виявитися таким же передчасним, як і думка про те, що Валдіс Затлерс був кандидатом од олігархів чотири роки тому. 23 липня латвійські виборці вирішать, чи бути позачерговим виборам у вересні. Ці перегони мають шанс стати не менш визначною політичною подією, ніж здобуття незалежності 1991 року.