Мабуть, немає у світі такої людини, яка не знала б про існування грошей, ба більше — про них знають майже все. Знання людей про те, як працюють гроші, зафіксовано у величезній кількості різноманітних нормативних актів центральних банків, інструкціях комерційних банків, банківських технологічних картах тощо.
Але знати й розуміти — не одне й те саме. Якщо поспостерігати за дискусією щодо наявності в криптовалют грошових властивостей, то стає очевидно, що багато людей мають найрізноманітніші, іноді навіть дуже дивні уявлення про сутність явища, яке ми називаємо грошима.
На відміну від багатьох фанатів криптовалют, банкіри одноголосно стверджують, що криптовалюти не є грошима. Зокрема наші вітчизняні фінансові регулятори ще у 2017 році у своєму спільному листі заявили, що не вважають криптовалюти грошима. Але чому? Бо, як стверджують у Нацбанку, Національній комісії з цінних паперів і вже колишній комісії з фінпослуг, у криптовалют занадто складна правова природа. Дивно й незрозуміло, чому угода з відкритою офертою про визнання абсолютно беззмістовної абстракції формальною цінністю вважається надто складною за своєю правовою природою. З цього приводу було б цікаво почути, що керівники установ фінансових регуляторів узагалі думають про правову природу грошей. Судячи з усього, наші фінансові чиновники просто повторюють чиїсь слова, хоча не зовсім розуміють їх сенс і зміст.
Читайте також: Від застою до кризи
Якщо ми звернемося до документів міжнародних фінансових установ, то дізнаємося, що, наприклад, у Банку міжнародних розрахунків у Базелі (БМР, Швейцарія) криптовалюти не вважають грошима, бо вони не виконують функції та не мають суттєвих властивостей грошей. По суті, сказано все дуже правильно, але не достатньо, а також не зовсім зрозуміло, що саме в БМР мали на увазі.
Інколи у своїх інтерв’ю пресі західні банкіри бувають щирішими та змістовнішими. Якось мені на очі потрапив текст бесіди Пітера Тіля, засновника платіжної системи Pay Pal, з кореспондентом, і в ньому банкір своє скептичне ставлення до грошових властивостей криптовалют пояснював тим, що ними неможливо сплачувати податки.
Електронний юань. За попередніми даними, може увійти в обіг уже наступного року / PATRICK LANDMANN/Science Photo Library RF/East News
Банкіри зазвичай ніколи не брешуть, здебільшого вони говорять правду, але ніколи не кажуть усієї правди — це такий своєрідний побічний наслідок професійної приналежності. Спробуймо з’ясувати, наскільки важливо для певної валюти бути засобом сплати податків, а також поміркуймо про те, про що наш банкір не сказав. Але спочатку треба дещо пояснити щодо того, як працює сучасна система безготівкових платежів.
Сучасна система банківських платежів і правова природа сучасних грошей
У своїх гаманцях ми тримаємо паперові грошові білети Національного банку України, а також його білону монету — усе це ми зазвичай називаємо готівкою. Також у наших гаманцях дуже часто можна побачити пластикові картки різних платіжних систем.
Якщо ви вирішите принести в банк готівку, щоб внести її на свій рахунок, то її у вас приймає каса банку, а операційний відділ зараховує на ваш рахунок безготівкові гроші. Якщо те саме ви робитимете за допомогою платіжної картки, то спочатку готівку треба буде передати платіжній системі, а вже бухгалтер платіжної системи внесе її в касу, тобто користувачі платіжних карток опосередковано мають справу з безготівковими грошима, які належать їхній платіжній системі та враховані на її банківському рахунку.
Більшість людей вважає, що коли власник рахунку надає своєму банку розпорядження здійснити якийсь платіж, то той просто перераховує безготівкові гроші з його рахунку на рахунок отримувача грошей. Якщо платник і отримувач грошей мають рахунки в одному й тому самому банку, то так воно і є. Але таке буває нечасто. Коли гроші треба перераховувати на рахунок в іншому банку, все відбувається зовсім не так, як це уявляє собі більшість людей. А відбувається ось що: отримавши платіжне доручення зробити платіж на користь клієнта іншого банку, банк платника насамперед дивиться на розмір залишку безготівкових грошей на власному рахунку, і якщо грошей достатньо, то здійснює платіж, а якщо ні, то шукатиме, де взяти додаткові безготівкові гроші. З цією метою він може, наприклад, продати (інкасувати) готівку зі своєї каси.
І тут виникає низка запитань. Чому банк не в змозі просто взяти й перерахувати гроші свого клієнта на такий самий клієнтський рахунок в іншому банку? У яких фінансових установах банки відкривають власні рахунки й чим відрізняються гроші на рахунках банків від грошей на рахунках їхніх клієнтів? Щоб відповісти на ці запитання, треба розглянути правову природу грошей.
Читайте також: Випереджаючи решту. В яких галузях найбільша додана вартість?
Насамперед слід сказати, що гроші — це не речі, як багато хто вважає, гроші — це відносини. Тому за своєї правової природи гроші на клієнтських рахунках також є певними відносинами певних осіб, у нашому випадку — права вимоги клієнта до його банку щодо використання клієнтом його грошей і водночас — зобов’язання банку щодо виконання розпоряджень клієнта щодо грошей клієнта. Тобто за своєї правової природи гроші — це завжди вимоги однієї сторони і, відповідно, зобов’язання другої.
Варто зауважити, що зазвичай людські взаємини не пристосовані до обміну, тобто ними не обмінюються, їх установлюють, змінюють або знищують. Але в цьому правилі, як і в будь-якому іншому, є винятки. Ними є відносини, що виникають у ситуації, коли люди зобов’язують інших до чогось, змушують їх робити саме так, як це потрібно тим, хто чогось вимагає. Тобто таким винятком є відносини вимоги. Природа таких відносин передбачає можливість передавати їх від однієї особи до іншої. Здійснюється цей акт за згодою того, хто бажає передати свої можливості чогось вимагати, і тієї особи, яка бажає отримати можливість саме цього вимагати, водночас думка тієї особи, яка зобов’язана задовольнити ці вимоги щодо запланованої зміни суб’єкту вимог, зазвичай не має жодного значення. У кращому разі того, хто виконує зобов’язання, ставлять до відома, що найближчим часом від нього чогось вимагатиме вже інша особа. Унаслідок того, що вимоги можна передавати іншим у обмін на будь-які речі й послуги, вимоги як специфічний вид людських взаємин мають усі ознаки звичайної речі, а отже, за своєю формою річчю і є. Тобто в певному суспільстві вимоги наявні як самодостатня одиниця реальності, яка для людей є абсолютно пасивним об’єктом, з яким вони можуть робити все що заманеться, зокрема обмінювати на різні речі та послуги.
Банк платника мусить виконати свої зобов’язання, і в того, хто отримує гроші на рахунку в іншому банку, мають з’явитися відповідні зобов’язання його банку. Зробити це можна різними способами, але в нашій країні 96% усіх платежів українських банків здійснюються через проведення операцій на кореспондентських рахунках, відкритих у системі бухгалтерського обліку Національного банку України. На цих рахунках обліковуються права вимог банків до НБУ й відповідні зобов’язання Нацбанку. З погляду юриспруденції така система обліку коштів банків є реєстром власників, яким належать вимоги до НБУ, тому транзакція безготівкового платежу завершується лише тоді, коли Нацбанк внесе відповідні зміни в реєстр власників вимог до НБУ.
Електронна гривня? У Нацбанку працюють над розробкою електронної валюти, але перспективи доволі абстрактні / УНІАН
До речі, в операціях з готівкою перехід прав вимог відбувається інакше. За своєї правової природи грошовий білет НБУ є сертифікатом на пред’явника, який (сертифікат) посвідчує наявність у його власника прав вимог до НБУ. Тому тут платіж завершується тоді, коли той, хто отримує гроші, візьме готівку у свої руки.
Але повернімося до безготівкових розрахунків банківських клієнтів. Якщо банку платника треба виконати платіжну вимогу свого клієнта, найчастіше він доручає Національному банку перерахувати зі свого коррахунку в НБУ певну суму грошових зобов’язань останнього на коррахунок банку-отримувача. Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) виконує таке доручення за лічені хвилини (якщо не секунди). Водночас банк платника погашає власні зобов’язання перед своїм клієнтом (списує гроші з його рахунку), а банк отримувача грошей зараховує на рахунок останнього свої зобов’язання (зараховує гроші на його рахунок).
Отже, з юридичного погляду банківський платіж — це перехід права грошової вимоги до банку від однієї особи до іншої. Тобто якщо раніше гроші від банку мала право вимагати одна особа, то після того, як було зроблено платіж, це право перейшло до того, хто отримує платіж. Найчастіше одночасно з цим відбувається погашення грошового зобов’язання одного банку, а саме банку платника, і виникнення зобов’язання у іншого банку, а саме у банку отримувача грошей, тобто також відбувається зміна суб’єкта зобов’язання, що загалом не властиво відносинам передачі прав вимоги.
Грошову вимогу кожного власника банківського рахунку банк може виконати через реалізацію тільки однієї з трьох можливих операцій: видача готівки, яка за своєї правової природи є не чим іншим як готівковими зобов’язаннями НБУ; перерахування грошей в інший банк — для цього банку платника потрібні безготівкові грошові права вимог до НБУ; перерахування власних грошових зобов’язань на рахунки інших своїх клієнтів.
Як ми бачимо, для виконання грошових вимог своїх клієнтів, як мінімум у двох із трьох випадків банку потрібні зобов’язання Національного банку України. Тобто банки беруть на себе зобов’язання, по-перше, на вимогу свого клієнта виконати певні дії, по-друге, на вимогу свого клієнта або повернути йому грошові зобов’язання Національного банку України, або щось ними сплатити. Отже, зобов’язання банку є, по-перше, операційними зобов’язаннями, а по-друге, борговими зобов’язаннями. Тому очевидно, що гроші банків (їхні грошові зобов’язання), мають бути забезпечені певним запасом грошових вимог до НБУ. Такий запас грошових зобов’язань називають грошовим резервом банку.
Читайте також: Економіка локдаунного періоду
Інша річ — зобов’язання Нацбанку. Готівкові й безготівкові зобов’язання Національного банку України не є борговими зобов’язаннями — грошові вимоги до НБУ нічим не забезпечені й Нацбанк ніколи та нікому не обіцяв щось повертати на виконання своїх зобов’язань. Єдине, що Національний банк зобов’язується робити для виконання своїх грошових зобов’язань, то це виконати безготівковий платіж у СЕП НБУ (якщо платіж треба здійснити між банками — учасниками СЕП НБУ або між якимось таким банком і Державним казначейством) та обміняти свої готівкові зобов’язання на безготівкові чи навпаки — безготівкові зобов’язання на готівкові (якщо з цим до нього звернувся один з банків, що належать до СЕП НБУ). Тобто безготівкові й готівкові зобов’язання НБУ є лише операційними зобов’язаннями. До речі, в англомовній економічній літературі готівкові й безготівкові зобов’язання центрального банку називають «грошима підвищеної потужності» (high powered money).
Готівкові й безготівкові грошові зобов’язання Нацбанку відрізняються тим, що, по-перше, з готівкою має справу населення, підприємства, банки, а з безготівковими зобов’язаннями — тільки банки й Держказначейство; по-друге, безготівкові зобов’язання Нацбанку наявні й обертаються тільки в СЕП НБУ, а готівкові — між усіма людьми, яких вони цікавлять, і можуть перебувати будь-де.
Коли керівники Національного банку Валерія Гонтарева й Катерина Рожкова ліквідували половину українських банків, водночас зникли й безготівкові зобов’язання цих установ перед їхніми клієнтами — десятки мільярдів гривень, які були враховані на поточних рахунках підприємств і фізичних осіб. Звісно, якби учасники економічних відносин нашого суспільства мали доступ до безготівкових зобов’язань НБУ так само, як вони мають доступ до його готівки, то ніхто не мав би справ із зобов’язаннями банків і зобов’язаннями карткових платіжних систем та не став би піддаватися ризику, пов’язаному з можливістю раптової й непередбачуваної ліквідації Нацбанком будь-якого банку або платіжної системи. І схоже на те, що з часом зобов’язання банків таки залишать грошовий обіг і їх замінять безготівкові зобов’язання відповідних центробанків.
Драйвером змін тут є Китай, який уже не перший рік розробляє власний електронний юань. За своєї правової природи це буде безготівкове зобов’язання центрального банку КНР — Народного банку Китаю, яким (зобов’язанням) зможе користуватися все населення країни. Агентство Bloomberg повідомляє, що електронний юань наче зможуть використовувати туристи та спортсмени під час зимових Олімпійських ігор у Пекіні у 2022 році, а за інформацією американського телевізійного каналу CNBC, Народний банк Китаю вже встиг здійснити низку випробувань цифрового юаня у великих містах країни. Також, як повідомляє агентство Bloomberg, над створенням власної цифрової валюти працює Федеральна резервна система США. Джеймс Кунья, який займається цим за замовленням ФРС Бостона й Массачусетського технологічного інституту, каже, що інститут уже в липні цього року планує опублікувати результати своїх досліджень щодо розробки прототипу платформи для цифрового долара, яким зможуть користуватися всі громадяни США. Водночас і Європейський центральний банк (ЄЦБ), як нещодавно заявила агентству Bloomberg глава цього банку Крістін Лаґард, працює над питанням запуску в обіг електронних (тобто безготівкових) зобов’язань Європейського центрального банку, якими зможуть користуватися всі суб’єкти господарювання Єврозони.
Розробляють власні безготівкові електронні гроші й багато інших центральних банків, до цієї роботи долучився навіть наш НБУ. Хоча зараз усі намагаються розробити електронну валюту на платформі розподіленого реєстру обліку грошових транзакцій, схоже, це не дуже хороша ідея, бо, по-перше, з технічних причин розподілений реєстр не дуже пристосований для ефективного обслуговування масових платежів, а по-друге, за своєї природи розподілений реєстр унеможливлює використання фінансових інструментів, що базуються на його платформі, як зобов’язання та вимоги. Найімовірніше, усі електронні гроші (безготівкові зобов’язання центральних банків) врешті функціонуватимуть на основі гігантських електронних централізованих реєстрів власників безготівкових вимог до відповідного центрального банку.
Читайте також: До чого веде провал власного видобутку газу?
Зобов’язання банків і платіжних систем мали сенс тоді, коли банки випускали банкноти, забезпечені монетним металом, а монети — ці сертифікати грошей — карбували з доволі дефіцитних золота й срібла. Ці часи давно минули — 50-річчя завершення епохи металевих грошей ми відзначатимемо 15 серпня цього року, тому сучасні зобов’язання банків і різноманітних платіжних систем — це вже тільки даремний рудимент грошового обігу.
У процесі грошового обігу відбувається постійний обмін безготівкових зобов’язань банків і готівкових зобов’язань НБУ, а також безготівкових і готівкових зобов’язань Нацбанку України. Мабуть, було б нормально, якби обсяги інкасації готівки дорівнювали обсягам підкріплення банківських кас. Але насправді в нас усе працює дещо інакше. Обсяги підкріплення готівкою помітно перевищують обсяги інкасації у сховища НБУ, тому Нацбанк змушений постійно додруковувати свої грошові білети (20—30 млрд грн на рік), а черговий керівник НБУ має слушну нагоду розпочати свою діяльність біля керма Нацбанку з випуску в обіг свіжої емісійної готівки зі своїм автографом на купюрах. Тому й готівкових зобов’язань Нацбанку, що перебувають в обігу, 2019 року було в п’ять разів більше, ніж величина середнього щоденного залишку коштів на рахунках усіх учасників системи електронних платежів (СЕП) НБУ, а у 2020 році вже майже в сім разів більше, ніж величина середнього щоденного залишку коштів на рахунках усіх учасників СЕП. Також зростають обсяги готівкової іноземної валюти поза банками — за розрахунками Тетяни Богдан, на кінець 2020 року їх сума перевищила $93 млрд. Для порівняння: золото-валютні резерви НБУ в червні цього року становили майже $28 млрд, а державний борг в іноземній валюті — $47,2 млрд.
Спричиняє це те, що учасники економічних відносин у нашій країні здебільшого віддають перевагу готівці (гривні, а краще готівковому долару США), а не безготівковим грошам банків. Тому попри активний супротив Нацбанку й фіскалів, у країні активно триває нелегальний обмін безготівкової гривні банків на готівкову гривню НБУ (див. Тиждень, № 14/2020). За значно заниженими оцінками експертів Інституту соціально-економічної трансформації, річний обсяг коштів, які проходять через конвертаційні центри країни, становить близько 60 млрд грн.
Причина такої палкої любові учасників економічних відносин в Україні до готівкових грошей (особливо до готівкового долара США) криється в наявності тіньового сектору економіки, який натомість спричиняє специфіка соціально-економічного устрою нашого суспільства, підґрунтям якого є антагонізм між наявними в суспільстві відносинами формальної власності (закріпленими в різноманітних офіційних нормативних актах) і відносинами реальної власності (врегульованими кримінальними «понятіямі», яких дотримуються ті, хто має в нашій країні владу та гроші). З цих причин ринкова ціна готівки щодо безготівкової гривні помітно вища за офіційну ціну, що становить одну безготівкову гривню за одну готівкову. Це водночас спричиняє відтворення ефекту, відомого як закон Коперника — Ґрешема, та ще більше підсилює небажання багатьох учасників економічної діяльності суспільства позбавлятися зайвих обсягів готівки. Унаслідок дії закону Коперника — Ґрешема недооцінену готівку (насамперед готівковий долар США) учасники ринку воліють залишити в себе, саме готівку всі намагаються брати в борг і здебільшого готівкою отримувати плату за надані товари й надані послуги, а сплачувати борги намагаються лише переоціненою безготівковою гривнею (безготівковими зобов’язаннями банків). Тому зрозуміло, чому ринкова ціна готівкової гривні вища за її офіційну ціну. Саме це й спричиняє стійкість і поширеність такого явища, як нелегальна конвертація безготівкової гривні в готівкову з подальшим обміном готівкової гривні на готівковий долар США, який в Україні вважають «найкращими грошима» й використовують як «валюту укриття», тобто як засіб збереження особистих заощаджень від знецінення.
Отже, у грошовому обігу країни наявні три різні правові форми грошей: «гроші підвищеної потужності» — безготівкові й готівкові зобов’язання Нацбанку та безготівкові зобов’язання банків — учасників СЕП НБУ. Наскільки суттєві розбіжності цих трьох правових форм гривні? З погляду чинного права ці відмінності не суттєві, що підкреслено в багатьох нормативних актах Нацбанку, але поведінка учасників економічних відносин, яку вони здійснюють усупереч волі НБУ, дає підстави вважати, що правова форма в даному разі не відповідає економічній суті стану справ. Ми бачимо, що готівкові зобов’язання Нацбанку для учасників економічних відносин є привабливішими за безготівкові зобов’язання банків. Отже, з погляду ринку готівкові гроші Нацбанку якісніші за безготівкові гроші банків (як ми знаємо, з безготівковими грошима НБУ поки що ніхто, крім банків і Держказначейства, не має можливості працювати).
Тут саме час нагадати, що гроші як такі є певною мірою тільки абстрактним поняттям. На практиці, тобто на предметно-чуттєвому рівні, люди мають справи з конкретними валютами. Слово валюта (від італійського слова valuta — цінність), відповідно до тлумачення Європейського банку реконструкції та розвитку, — це «законний засіб грошового обігу країни, який є законним платіжним засобом для сплати державних і приватних боргів у цій країні». Але таке формальне визначення слова «валюта» не сповна відповідає реальності. Як ми знаємо, багато хто з бізнесменів у нашій країні хотів би брати в борг гроші готівкою НБУ, а віддавати безготівковими зобов’язаннями українських банків. Тобто суб’єкти господарювання в Україні вбачають суттєву відмінність між готівковою і безготівковою гривнею — для наших суб’єктів господарювання це дві різні валюти. Отже, за своєю економічною сутністю реальна (не обов’язково офіційна) валюта — це таке явище грошового обігу, яке своїми якісними грошовими характеристиками відрізняється від усіх інших явищ грошового обігу. А щодо гривні, то мусимо визнати, що під цією назвою є три різні валюти: готівкові й безготівкові зобов’язання НБУ, а також безготівкові зобов’язання українських банків.
Читайте продовження: Що таке гроші та яка нам з того користь. Частина друга
Читайте продовження: Що таке гроші та яка нам з того користь. Частина третя