Однією з найголовніших тем останнього тижня був Економічний форум в Петербурзі. Окрім гучних заяв президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва, приводом для обговорень та жартів став сам склад учасників форуму, особливо участь представників Талібану. І дійсно, посиденьки за одним столом із міжнародними терористами видаються вже занадто низьким кроком. Навіщо ж Талібан пішов на такі репутаційні ризики? Спробуємо подивитись на ситуацію очима нових господарів Афганістану та зрозуміти, що стоїть за незначною, на перший погляд, подією.
Хлопчик, з яким ніхто не грається
З моменту приходу талібів до влади в серпні 2021, Афганістан перебуває в майже повній міжнародній ізоляції. Таліби не можуть зайняти місце колишнього уряду в міжнародних організаціях, нормально підписувати двосторонні угоди, тощо. По суті, країна перебуває в замороженому стані. І близько половини населення країни, за оцінками ООН, уже живе на межі голоду.
Читайте також: Пакистан йде по лезу ножа, ризикуючи впасти в політичний хаос
У таких умовах здається природнім, що країна чіпляється за будь-який спосіб налагодити з кимось відносини. Але нерозбірливість у політичних зв’язках для невизнаної ніким організації може стати катастрофічним ударом. Тим більш за майже рік, що минув з моменту взяття талібами Кабула, організація тонну зусиль спрямувала на руйнування свого терористичного іміджу. Талібан намагається переконати світ, що він здатен конструктивно мислити, не читає мантр про «смерть американського імперіалізму» в дусі корейських Кімів та навіть проявляє певну обережність у внутрішній політиці. Талібан дійсно потребує світу, готовий частково жертвувати заради нього принципами, тому «просто так» участі у форумі, який проводить одіозна держава, участі не брав би. У нього було своє бачення питання, спробуємо його зрозуміти.
Послуга за послугу
Багато для кого непомітним пройшло голосування в Раді Безпеки ООН 17 березня. Тоді країни-члени вирішили долю місії ООН в Афганістані, поновивши її після 6-місячної паузи. По суті, був зроблений крок назустріч Талібану, який конче потребує гуманітарної допомоги для подолання голоду в країні. Єдиною державою-членом, що не проголосувала «за», стала Росія, вона утрималась. І причина тут не тільки в тому, що Москва віднедавна поклала принцип «Баба Яга проти» в основу своєї зовнішньої політики. Росія послідовно закликає талібів до більш інклюзивного уряду. Мовляв, у багатоетнічній країні зараз в уряді майже одні пуштуни (що дійсно так), включіть більше таджиків та узбеків. Таким чином РФ намагається підіграти державам Центральної Азії, стаючи на захист цих етнічних груп в Афганістані.
У цьому контексті, участь Талібану у форумі може розглядатись як послуга, після якої Росія буде менше перейматись дискримінацією. Крім того, зрозумілим є й небажання талібів втрачати зв’язок з Москвою. Між країнами існує стратегічна недовіра, адже минулого разу, коли Талібан отримав контроль над країною, Афганістан перетворився на терористичний хаб. Наразі важко сказати, наскільки загроза експорту ісламізму є реальною зараз, але Росія зберігає певні побоювання щодо можливого повторення ситуації. Наявність же постійного діалогу допоможе країнам взаємодіяти там, де їх інтереси зустрічаються – в Центральній Азії, що розглядається найімовірніша жертва талібів в разі їх переходу до агресивної політики.
Гра на ревнощах
З іншого боку, участь у форумі могла бути націлена не лише на Росію. Про це свідчить, наприклад, те, що 18 червня, в останній день форуму, речник Талібану Зайбатулла Муджагід назвав США «найбільшою перешкодою» для визнання нового уряду. І певною мірою він має рацію. У багатьох держав помітне різке бажання почати з Афганістаном співпрацю. Китай, Пакистан, Катар, ОАЕ, готові визнати талібів урядом хоч завтра, а обережно ведуть з ними справи вже сьогодні.
Для того, щоб розгорнути широку співпрацю, бракує лише сигналу «можна» від Заходу. Ультимативною формою такого сигналу стало б визнання з боку США. Але Вашингтон не спішить, тим більш, що ООН весь час знаходить нові приклади порушення прав людини в країні. Не будемо заглиблюватись у питання політизації таких речей, але звернемо увагу на те, що 19 червня, наче у відповідь на участь Талібану в форумі та заяву Муджагіда, на The Guardian вийшла стаття про заклики правозахисних організацій заборонити деяким представникам організації покидати країну. Причиною там називають заходи з порушення прав жінок на освіту в середніх школах, що дійсно має місце.
Але цей процес для США та талібів зможе тривати нескінченно. Враховуючи соціальну базу організації та її політичну програму, Вашингтон завжди зможе знайти, у чому її звинуватити для відтягування процесу визнання. Судячи з усього, це добре розуміють у Кабулі. Тому вони вирішили пришвидшити США, натякаючи, що «підуть до конкурентів», якщо ті будуть тормозити процес занадто довго. І тут ми підходимо до того, чому штати не спішать приймати талібів як нових господарів країни.
Світ жорсткої конкуренції
Головним патроном талібів на міжнародній арені традиційно виступає Пакистан. Причинами для цього є культурні, політичні та економічні зв’язки між країнами, а також зацікавленість Ісламабаду в стабільному Афганістані. Тому Пакистан намагається тримати режим талібів на плаву, підтримуючи його політично та економічно. Пакистанська влада дуже рада, що афганська війна закінчилась, адже Лінія Дюранда, яка служить країнам кордоном, завжди була головним болем для Ісламабада. Крім того, пакистанці бачать у нових обставинах і нові можливості. Не маючи достатньої економічної потуги, щоб самому облаштувати країну, він залучив до проекту свого найближчого союзника – КНР. Тим більш китайці відомі байдужим ставленням до того, яка ситуація з правами людини в державі, в яку вони інвестують.
З цього приводу, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї у березні цього року здійснив візит до Кабулу. Там він заявив про готовність розширити Китайсько-Пакистанський економічний коридор (КПЕК) на Афганістан. Це – потужна мережа транспортної та енергетичної інфраструктури. КПЕК дозволяє, наприклад, сухопутним шляхом транспортувати вантажі з Китаю та північних районів Пакистану до порту в Гвадарі. Афганістан як держава без виходу до моря та без інфраструктури, покладає на це величезні надії, а його адвокат – Ісламабад, робить усе, щоб звести партнерів.
Читайте також: Сирійські паралелі
Звісно, що США така картина не влаштовує. Встановлення дипломатичних відносин з Талібаном миттєво розпочне між Пекіном та Вашингтоном економічні перегони в Афганістані. І в них перемога першого видається ймовірнішою за рахунок підтримки Пакистану. З іншого боку, якшо Захід і далі блокуватиме визнання Талібану, країна, що остаточно загрузне в бідності, знову може впасти в нестабільність. Крім того, незадоволеними залишаться союзники США, що бажають працювати з талібами. Наприклад, міністр закордонних справ Катару Мухаммад бін Абдуррахман аль-Тані нещодавно заявив, що Захід, який намагається відкупитись гуманітарною допомогою та блокує повноцінну співпрацю, наражає Афганістан на бідність та ріст екстремізму. Таким чином, жоден зі сценаріїв для США не може бути цілком виграшним, але Вашингтон поки притримується другого, адже він залишає більше простору для маневру. У цьому контексті ситуація, в якій Афганістан знову занурюється у хаос, може бути для Штатів навіть вигідною, за принципом «тож не діставайся ти нікому».
Талібану ж, який отримав певний кредит довіри, не залишається нічого окрім подальшої боротьби за визнання. Афганський народ, терпить нових господарів країни, адже поки вірить, що поганий мир кращий за хорошу війну. Але невідомо, наскільки довго ситуація зможе зберігати стабільність в умовах економічної блокади країни. У цьому контексті історична можливість нарешті закінчити війну в Афганістані може знову бути втрачена, невідомо, наскільки.