На питання, винесене в заголовок цієї статті, багато хто недовго думаючи відповів би просто: ми стали менше читати. Втім, різноманітні опитування й дослідження доводять зворотне: ми стали читати значно більше, але не книжки. Звісно, це все порівняно з минулим століттям, коли ще не був поширений інтернет і читання зводилося передусім до друкованої продукції. Зараз же ми читаємо переважно з електронних пристроїв, маючи справу з сотнями здебільшого коротких текстів. Деякі науковці стверджують, що, надавши перевагу некнижковому читанню, ми повернулися до стародавнього вертикального способу сприйняття інформації (згори вниз), як раніше читали згортки чи пергаменти, а нині скролимо пости в соцмережах чи новинні стрічки на сайтах. Книжки, зрозуміло — це горизонтальний спосіб сприйняття інформації (зліва направо), а тому швидкість цього сприйняття зовсім інша.
Електронні пристрої загалом змінили і те, який обсяг текстових даних ми можемо сприймати одномоментно. До того ж оскільки, скажімо, на екрани смартфонів його може вміститися порівняно небагато, нам стає дедалі важче сприймати великі тексти, бо часте оновлення сторінки призводить до зниження уваги. Поширена ситуація: під час робочого тижня люди не встигають читати довгочити, тому зберігають їх на вихідні, наївно сподіваючись ознайомитися з ними в спокійній обстановці. Бувало з вами таке? Багато відкладених довгочитів потім прочитали?
Усе це, звісно, має низку глобальних наслідків. Ось деякі з них. Торік значного розголосу набула стаття в The Atlantic, в якій ішлося про те, що багато студентів більше не приходять до коледжів — навіть дуже елітних — підготовленими до читання книг. 33 опитані професори майже одностайно ствердили: проблема зводиться до того, що в середніх школах дедалі рідше вимагають читати цілу книгу, а натомість дають уривки, вірші та статті. Тобто річ не в тому, що студенти не хочуть читати, а в тому, що вони не знають, як це робити. Середні та старші школи перестали від них цього вимагати (опитування EdWeek Research Center, в якому взяли участь близько 300 викладачів від 3 8 класів, показало, що лише 17 % респондентів дають учням завдання читати тексти повністю). Та й у коледжі вони часом нездатні дочитати сонет, не відволікаючись. Одне з відомих пояснень зниження читацької грамотності просте й очевидне: смартфон. Підлітки постійно піддаються спокусі у вигляді своїх пристроїв, і це заважає їм готуватися до занять і дотримуватися суворих вимог університетських курсів. А потім вони вступають до університету, і фактори відволікання не зникають. Деніел Віллінгем, психолог з Університету Вірджинії, коментує це так: «Смартфони змінили уявлення про те, що заслуговує на увагу. Нудьга стала чимось неприродним. Читання книг, навіть для задоволення, не може конкурувати з тіктоком, інстаграмом, ютубом. У 1976 році близько 40 % старшокласників заявили, що за попередній рік прочитали щонайменше шість книг для задоволення, порівняно з 11,5 %, які не прочитали жодної. До 2022 року ці показники змінилися на протилежні». Цікавим спостереженням також поділилися декілька професорів, зазначивши, що їхні студенти вважають читання книг чимось на зразок прослуховування вінілових платівок. Це те, чим може насолоджуватися невелика субкультура, але здебільшого це пережиток минулих часів.
Ще один наслідок, про який пише в The Guardian Алана Демопулос, — це те, що батьки покоління зумерів (ті, які народилися в 1995–2010 роках) не люблять читати вголос своїм дітям, бо не вбачають у книжці задоволення. Опитування показало, що таке переконання передається і їхнім дітям: лише третина дітей віком від 5 до 10 років часто читає для задоволення, порівняно з понад половиною у 2012 році. Це вочевидь пов’язано з тим, що їхні батьки рідше читають їм до п’яти років. 41 % батьків різного віку повідомили, що роблять це, і це різке зниження цього показника порівняно з 64 % у 2012 році. Причина цього полягає ще й у тому, що екрани стали невід’ємною частиною життя — зокрема, батьки-зумери стали першим поколінням, яке виросло з ними, а час, проведений біля екрану, безперечно, замінює якісну взаємодію між батьками та дітьми. Безліч доказів свідчить про те, що надмірний час, проведений біля екрану, може зашкодити когнітивному, мовленнєвому й соціально-емоційному розвитку дитини. Та спробуйте змусити малюка сісти за читання казки, не поступаючись його вимогам подивитися мультфільм! Зрештою, тому більшість батьків і вважають планшет необхідним злом.
Ребекка Дженінґс у The Vulture пише про те, що смартфони зруйнували нашу здатність зосереджуватися на чомусь довше за 30 секунд. 20 років тому доросла людина могла зосередитися на екрані без перерви в середньому впродовж двох із половиною хвилин, зазначає професорка інформатики Каліфорнійського університету Ґлорія Марк. У 2012 році цей показник становив приблизно 75 секунд, а згідно з дослідженнями, проведеними між 2015 і 2021 роками, він скоротився до середнього значення 47 секунд. Втім, наша нездатність зосередитися — не лише провина смартфонів. Науковець Кел Ньюпорт, який опублікував кілька книг про відволікання уваги та продуктивність, підозрює, що проблема почалася з персональних комп’ютерів, електронної пошти та цифрових календарів. Технології та ґаджети, на думку Ньюпорта, дали керівникам більший доступ до продуктивності працівників, що працюють з інформацією, а тому збільшили кількість проєктів та адміністративних завдань, над якими ті мали працювати одночасно. Він називає це «псевдопродуктивністю»: насправді ви не робите нічого значущого, але вам здається, що робите, тому ви продовжуєте повертатися до цього.
Звісно, не можна зводити всі зміни в нашому читанні в ХХІ столітті виключно до негативного впливу такого «необхідного зла», як ґаджет. Та й «криза уваги» — це радше проблема нашої неперебірливості в інформаційних джерелах і бажанні охопити неохопне в намаганні відчути себе всеобізнаною особою. Крім того, менша увага до довгочитів компенсується тим, що ми частіше звертаємося до аудіо- та візуального контенту. Але ж саме по собі це не є ознакою інтелектуального занепаду — можливо, ці формати просто кращі для передачі певних ідей?
Втім, незаперечно одне: неспроможність прочитати розлогий текст призводить до неспроможності осягнути складну думку, яку не завжди можна викласти в короткому тексті. Короткі ж тексти часто зводяться до спрощених, чорно-білих викладів, практично гасел, швидке і бездумне засвоєння яких відкриває шлях до маніпуляції свідомістю читачів. Зараз навіть виникає новий феномен, який я називаю «читачі заголовків»: люди починають коментувати статтю, прочитавши лише її назву й зробивши передчасні висновки. Тому читання в нашому столітті, безперечно, трансформувалося, як і самі читачі. Однак, певно, варто частіше наголошувати на тому, що важлива не кількість прочитаного, а якість самого читання.