У боннському Федеральному виставковому залі (Бундескунстхалле) 27 червня вперше показали глядачам кілька експонатів виставки, що стартує тут аж 3 листопада. Це подія, яку обговорюють іще з 2015 року. Йдеться про експозицію «Досьє Ґурлітта: крадіжка мистецтва нацистами та її наслідки» («Dossier Gurlitt: Nazi Art Theft and Its Consequences» — назва виставки фігурує в арт-середовищі саме англійською). Паралельно з нею у швейцарському Берні працюватиме експозиція «Досьє Ґурлітта: «дегенеративне мистецтво», конфісковане та продане» («Dossier Gurlitt: «Degenerate Art», Confiscated and Sold», відкриється в Kunstmuseum Bern 2 листопада).
Навіть невеличка частина з тих 250 робіт, які поціновувачі зможуть побачити в Бонні з листопада, привернула увагу глядачів та журналістів. Надто вже кінематографічною є історія самої колекції і надто болючою є загалом тема конфіскованого нацистами мистецтва. Рівень і значущість експонатів, утім, також не підвели: у Бундескунстхалле показали, зокрема, картину Клода Моне, скульптуру Родена та ескізи Арістида Майоля. Члени команди, яка працює над підготовкою виставки, зазначають, що раніше можливості провести публічний показ не було: колекцію Ґурлітта від самого моменту викриття у 2013 році супроводжували юридичні розгляди.
«Міст Ватерлоо» Клода Моне, 1903 рік, частина віднайденої колекції
Дідусь на мільярд
Три з половиною роки тому ім’я Ґурлітта фігурувало у ЗМІ всіма мовами світу. Саме в листопаді 2013 року влада федеральної землі Баварія скликала прес-конференцію, на якій оголосила про факт знахідки в одній із квартир багатоповерхового будинку Мюнхена колекції творів так званого дегенеративного мистецтва вартістю до €1 мілрд. Квартира належала 80-річному Корнеліусу Ґурлітту (його тоді миттєво охрестили «дідусем на мільярд»), синові арт-дилера Гільдебранда Ґурлітта, який свого часу співпрацював із нацистами.
«Дегенеративне мистецтво» — це термін, який нацистська пропаганда використовувала для позначення цілих художніх напрямів (імпресіонізм, кубізм, експресіонізм тощо), котрі вважала небезпечними для арійської раси й такими, що вироджуються. Загалом із державних та приватних колекцій нацисти конфіскували понад 20 тис. творів «дегенеративного мистецтва».
Читайте також: Поза законом: чому арт-спільнота обговорює вкрадений дисплей та зашморг на ліхтарі
Гільдебранд Ґурлітт збирав твори митців початку XX сторіччя ще до приходу нацистів до влади й був використаний Ґеббельсом для того, щоб продавати незаконно конфісковані роботи за кордон. Утім, Ґурлітт паралельно збирав роботи й для персональної колекції. Зокрема, сам купував картини в єврейських арт-дилерів, які були змушені розпродувати свої приватні зібрання.
Після завершення Другої світової Ґурлітт-старший вдав, ніби його колекція загинула під час бомбардування Дрездена, і сховав її. У 1956 році, після загибелі самого дилера в автокатастрофі, зібрання перейшло до його дружини, а після її смерті — до сина Корнеліуса. Влада звернула увагу на нього — вже дідуся! — після того, як під час стандартної перевірки в потязі на руках у старого виявилася велика сума готівкою — близько €9 тис., які Ґурлітт не декларував (декларації, за законом, підлягала сума понад €8 тис.). Вочевидь, завдяки періодичному продажу частин колекції Корнеліус і прожив у достатку все життя: станом на 2010 рік, коли щодо нього почалися перевірки, він не мав медичної страховки, жодного дня ніде не працював, його не було в списках жодної із соціальних служб.
Скульптура Родена, мармур, близько 1882 року, частина «мюнхенського скарбу». Джерело фото: The New York Times
Обшук у квартирі Ґурлітта відбувся навесні 2012 року. Понад тисяча картин — так званий мюнхенський скарб — лежала на власноруч збудованих стелажах у маленькій, не надто прибраній квартирі в мюнхенській багатоповерхівці. Як уже було зазначено, інформація про віднайдену колекцію з’явилася тільки в листопаді 2013-го — через можливі реституційні складнощі влада приховувала знахідку впродовж багатьох місяців. Тоді ж стало відомо, що поліція знайшла другу схованку Ґурлітта — у будинку його зятя під Мюнхеном. У лютому 2014-го Ґурлітт самостійно викрив місцезнаходження ще близько 250 картин, цього разу в Австрії.
На сьогодні йдеться про близько 1,5 тис. одиниць — це одна з найбільших колекцій творів мистецтва, яку нацисти вилучили з держаної та приватної власності. Серед них, зокрема, твори Пікассо, Матісса, Шагала, Дюрера та ін.
Цікаво, що конфісковані в Ґурлітта роботи збиралися йому повернути. Спочатку, у квітні 2014-го, підпільний колекціонер заявив, що готовий співпрацювати з владою та допомогти у справі розслідування походження об’єктів його колекції. За домовленістю ті твори, які справді вкрали нацисти, повернуть нащадкам власників, а ті, чия історія не викличе підозри, віддадуть Ґурлітту протягом року: прокуратура розглянула всі нюанси справи й дійшла висновку, що конфіскація зібрання була некоректною. Але повернути собі роботи Ґурлітт не встиг — у травні 2014-го він помер.
Читайте також: Базель, Кассель, Мюнстер. Що треба знати про три головні червневі арт-події Європи
Згідно з його заповітом колекція переходить у власність швейцарського музею Kunstmuseum Bern. Заповіт спробувала оскаржити через суд двоюрідна сестра Корнеліуса Ґурлітта, але їй це не вдалося. Бернський музей сьогодні намагається втілити в життя волю Ґурлітта, а саме знайти якомога більше реальних власників і повернути твори мистецтва їхнім нащадкам.
Пошук власників
Нащадки жертв Голокосту одразу після оприлюднення інформації почали вимагати публікації повного списку робіт разом із фотографіями й частково досягли свого. З базою об’єктів можна ознайомитися за лінком. Вона неповна через юридичні тонкощі: почасти через довготривалу справу щодо спадку Ґурлітта.
Організатори проекту Dossier Gurlitt сподіваються, що демонстрація елементів колекції допоможе знайти бодай якісь зв’язки з власниками. «Сплеск уваги може призвести до нових домагань, — цитує The New York Times Рейна Вулфа, директора боннського Бундескунстхалле. — Водночас не варто думати, що хтось прийде на виставку й раптово згадає, що та чи інша картина висіла вдома в його родича».
Картина Макса Ліберманна «Два вершники на пляжі» перша з колекції Ґурлітта повернулася до нащадків свого власника
Станом на минулий тиждень дослідники змогли встановити походження 63 об’єктів із 1039, чия історія викликала запитання. Із цих 63 до нащадків власників повернулися 4 роботи: картини Макса Ліберманна, Анрі Матісса, Камілля Піссарро та малюнок Адольфа фон Менцеля. Музей у Бонні веде перемовини з новими власниками щодо можливості експонувати твори.
Щодо інших об’єктів колекції ведеться активна аналітична й технічна робота, з’ясовується так званий провенанс (історія художнього твору). Спеціалісти мають дізнатися, яка з робіт походить із колишніх державних колекцій німецьких музеїв (останні, згідно із законом, не можуть претендувати на повернення), а які належали приватним особам і підлягають реституції. Водночас здійснюється активна підготовка до експозицій, які стартують у листопаді, діятимуть до березня 2018 року й обіцяють стати топовою подією арт-життя.