Мій приятель і при цьому найвищої проби художник Мірек Машлянко попросив мене написати есей до каталогу майбутньої виставки, яка невдовзі відкриє публіці свої таємниці.
Мірека я знаю все життя, тобто з часів, коли він був іще ліцеїстом і готувався до вступного іспиту в Академії мистецтв у Варшаві. Він приїжджав із Жулав, що під Ґданськом, до мене у Варшаву, а я намагався дати йому якнайкращі поради, що і як він повинен робити, щоб його помітили професори Академії. Не знаю, наскільки мої вказівки були помічні, але правда така, що Мірек успішно впорався з непростим вступним іспитом.
Я стежив за творчим розвитком Мірека під час його навчання і пізніше, попри те, що нас розділяли тисячі кілометрів, я тоді жив у Торонто, а Мірек у Варшаві. Ми зустрічалися нечасто й нерегулярно, чи-то під час моїх поїздок у Польщу, чи-то під час наших зустрічей у Києві.
Я був куратором кількох проєктів, в яких Мірек виступав у головній ролі.
Читайте також: Легенди
Востаннє ми зустрілися в Любліні навесні 2014 року, коли я був куратором проєкту «Open City», а Мірек — одним із його учасників. Потім була вже тільки поверхневе спілкування у фейсбуці. Коли якийсь час тому Мірек написав мені про проєкт, який він готує для відомої галереї «EL» в Ельблонзі, і попросив написати «щось» до каталогу, я зрадів, що він досі про мене і нашу співпрацю пам’ятає. Але краще наш остатній обмін думками передасть кілька цитат з нашого листування:
«Привіт, Юрку. Як ваші справи? Сподіваюся, ви всі здорові. Я починаю помалу готуватися до виставки в Галереї “EL”. Трохи мобільних об’єктів я вже виготовив, а поки їду в Болестрашиці під Перемишлем, на пленер. З цікавого: в липні вийде текст із фотографіями про мою творчість у швейцарському часописі “Choisir”. Часи важкі, але мені здається, що мистецтво потрібне у всі часи. Мєжеєвська, моя кураторка, просила запитати в тебе, чи зміг би ти до кінця серпня написати текст до каталогу. Трохи дмухає на холодне. Як ти це бачиш?»
«Привіт, Юрку. Як ваше здоров’я? До мене дедалі більше доходить, що це фундамент нашого існування. Я саме повернувся із зустрічі з моєю ельблонзькою кураторкою. Ми вибирали папір для каталогу, рециклінговий (що б це не означало). Мені найбільше сподобався той із травою. Ще ми перевіряли якість пробних великоформатних роздруківок фотографій робіт з попередніх проєктів. Я ж собі думаю, як підступитися до цього готичного простору, яку в цих цегляних стінах знайти тональність. Ти вже трохи думав про текст до каталогу? Якби тобі вдалося щось зродити, я був би до скону вдячний. З Каською (кураторкою), я домовився до кінця вересня. Ти зможеш до того часу вигадати щось про Машлянка? Вітання, обіймаю вас усіх».
«Привіт, Юрку. Надсилаю тобі кілька фоток з моєї щойно пристосованої майстерні. Коло замкнулося, звідси я рушив у світ, і сюди зрештою через роки повернувся. Пам’ятаю, як в юності я сидів на теплому ще мішку шроту й дивився на сад через відчинені ворота. Я був сповнений незнання й надії, і, сидів так весь білий від борошна. Колись це місце було повне снопів, зараз я заповнюю його травою, зліпленою воском, і розкладаю по мисочках із дерева яблуні. Це елементи центрального простору. Вони досягнуть задуманої висоти близько 5 метрів і наберуть вітру у вітрила-корпуси, оскільки я творитиму їх усередині. Будуть іще роботи з липового дерева й лози і трохи великих фотографій старих робіт зовсім в іншому просторі. Я тобі це пишу, щоб якось тебе надихнути й посіяти думку, і щоб ти набрався сил щось якось витиснути. Обіймаю й бажаю гарного дня тобі в нашу вечірню пору».
Моя остання відповідь була така:
«Мене тішить, що Ти живеш виставкою в Ельблонзі, бо це мотивує. Я ж у цій справі радше підупав, не можу знайти собі завдань, які б мене мотивували, навіть свої регулярні дотепер щотижневі фейлетони для Тижня я пишу рідше. Мої проєкти за останні 3 роки не вигоріли, бо то пандемія, то війна, я сиджу тут на краю світу, і лише прогулянки з собакою біля озера дають якусь утіху.
Щодо тексту для тебе, то я думаю, але не можу ні на чому зосередитись, може, лише на спогадах. Для взаємодії з мистецтвом мені необхідне живе мистецтво, особливо таке, як твоє. Я сподіваюся, що мені вдасться зрештою сісти й витиснути з себе щось розумне. Міцно обіймаю. Твій Юрек».
Минає вересень, і я дедалі виразніше усвідомлюю, що без контакту з живою творчістю Машлянки я не здатен знайти нових переконливих метафор, щоб про неї написати, тож мені й далі залишаються свіжі спогади.
Читайте також: Зберегти душу
Десь у своїх паперах я знайшов короткий текст, написаний з нагоди нашої спільної подачі до участі в польському павільйоні на бієнале в Венеції, який так ніколи й не матеріалізувався. Гадаю, цей текст геть не втратив актуальності, а буде опублікований уперше.
ЧОМУ МАШЛЯНКО?
Кілька причин, чому твій вибір має зупинитися на Машлянко
Варто усвідомити, що Мірослав Машлянко — це, ймовірно, один із найбільш «прихованих» скарбів польського сучасного мистецтва. Йому би трохи удачі чи, може, трохи агресивності — і Машлянко міг би стати визнаним художником, модним художником, от тільки категорія моди геть не пасує до самого Машлянки і його мистецтва.
ВКОРІНЕНІСТЬ І УНІВЕРСАЛІЗМ
Творчість Машлянки глибоко вкорінена в локальний контекст життя художника (трави, які він використовує для зведення своїх скульптур, він збирає навколо свого сільського дому, вощину бере з власної пасіки), однак вона не прив’язана до цього контексту, залишається носієм універсальних цінностей і прав.
ДОРОСЛІСТЬ І ЧУТЛИВІСТЬ
Машлянко — зріла людина і зрілий художник, впевнений у своїй художній позиції. Його скульптури залишаються поза теперішнім сучасної культури, натомість несуть у собі свідчення покори до КРАСИВОГО, СКОРОМИНУЩОГО, КРИХКОГО.
ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ І РОБОТА
У своїй творчості Машлянко уникає простих швидких рішень, уникає спокуси миттєвої винагороди.
Машлянко повертає творчості цінність натужної старанної зосередженої роботи.
МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ І СКОРОМИНУЩІСТЬ
Машлянко для своїх робіт використовує природні матеріали — віск і траву, створюючи з них вигадливі й наповнені значеннями скульптури. З невеликою кількістю засобів він досягає напрочуд потужного ефекту. Мистецтво Машлянки — це мистецтво швидкоплинне, хоча й надзвичайно фізичне, це метафора нас самих, закупорених у монументальності нашого духу й крихкості нашого тіла.
У ці темні часи метафора «монументальності нашого духу й крихкості нашого тіла» найкраще передає універсальну й непроминальну силу творчості Мірослава Машлянки.