Якщо дивитись об’єктивно, то Росія перебуває в жахливому становищі, й винен у цьому її президент. Він не зміг диверсифікувати економіку держави, залежної від природних ресурсів, не досягнув модернізації та інтеграції в зовнішньому світі. А ще розв’язав матеріально виснажливу й безуспішну війну в Україні, що перетворила найбільш дружнього Росії сусіда на ображеного й розгніваного ворога. Тепер Путін запускає нову воєнну авантюру в Сирії, чим сильно охолоджує відносини між Сходом та Заходом і викликає гнів мусульман-сунітів у всьому світі.
Особисту репутацію лідера, якому можна довіряти, а тепер уже й людини сповна розуму втрачено. На думку канцлера Німеччини Анґели Меркель, Путін перебуває в іншій реальності. Його дипломатична ізоляція на міжнародних майданчиках відчувається фізично. Навіть росіяни у приватних розмовах закочують очі при згадці про культ особистості, який ретельно вибудовують лояльні офіційні ЗМІ. Європейському Союзу тим часом вдалося приструнити агресивний Газпром. Санкції кусаються. Дається взнаки падіння цін на нафту. НАТО мобілізується для рішучої відповіді на кремлівське брязкання зброєю перед країнами, що мають спільний кордон із Росією.
Читайте також: Ціна Путіна
Якщо коротко, то час грає нам на руку. Рано чи пізно Путін утратить владу або буде змушений змінити курс. Тоді Росія стане країною, з якою ми зможемо мати справу. Зараз потрібно стратегічного терпцю і трохи політики стримування, а панікувати не варто. Якщо Путін утне щось зовсім погане, ми відріжемо його від міжнародної міжбанківської платіжної системи SWIFT, а це зупинить російську економіку.
Усе це так. Але реальна картина зовсім інакша. Путін мислить себе не в західних стандартах, а згідно з нормами своєї «альма-матер» — КГБ. Єдине правило для нього — реалізація влади за рахунок пошуку в інших слабких сторін та їх експлуатації. Помилки і прорахунки можна завжди звалити на когось іншого, пересидіти або просто ігнорувати, а реальність формувати в головах людей за допомогою страху та брехні.
Головна його мішень — громадська думка в Росії. Мильна опера (або принаймні її перший сезон) в Україні закінчилася. Героїчних сепаратистів, їхніх зловісних ворогів-фашистів та цинічний Захід з його втручанням відправлено на пенсію. Нова розвага — захоплива й екзотична епопея в Сирії: режим Асада дістав роль героїчних захисників цивілізованих цінностей, росіяни — його відважних союзників, а Захід — поплічників джихадистських варварів. Найголовніше завдання — звести конфлікт до нехитрого вибору між більшим і меншим злом, тобто режимом Асада чи «ІДІЛ». За таких обставин Заходу не лишатиметься нічого іншого, як пристати на бік Росії.
Друга мішень — власне сам Захід. Путін не прагне його знищити, адже там його гроші. Масштабної конфронтації він собі не дозволить. А от добитися розколу в наших лавах, впливати на нас і маніпулювати нами може цілком. Він краще за нас бачить лінії розколу між державами ЄС та всередині них. Ми сподіваємося на витривалість своїх політичних, економічних та оборонних систем, а також на те, що, попри всі труднощі, як завжди, викрутимося. Тим часом Путін гадає, що епоха західного домінування добігла кінця й час грає йому на руку.
Читайте також: Книжка як зброя
Певні кроки Заходу могли б створити кремлівському лідерові справжні проблеми. Один приклад — масова невидача віз представникам російської еліти, їхнім дружинам, братам і сестрам, батькам і дітям. Замороження активів та розслідування відмивання коштів справили б іще кращий ефект, особливо якби вдалося навернути на свій бік банкірів, юристів та бухгалтерів, що задіяні в цих справах і могли б розповісти, де заховані гроші.
Однак Путін знає, що Захід на це не піде. За його мірками, нами керує жадоба, а не принципи. І він, мабуть, правий.