Понад 2/3 громадян України переконані, що конституційні зміни скасували через необхідність повернути розширені повноваження чинному президентові. Тобто фактично визнали політичну складову домінантою конституційних змін. Між тим вибір шляху конституційного реформування є також цивілізаційним вибором, як за формою, так і за змістом. І саме українцям вирішувати, хто вони: віддані демократичним традиціям європейці чи безпринципні євразійці з хворобливим потягом до самодержавства.
Конституційна реформа у виконанні Конституційного Суду України – це навіть не крок від Європи, це чітка тенденція, яка демонструє опозиційну до західної філософію праворозуміння.
У головах чинних правлячих еліт міцно вкорінилася думка, що законодавство, зокрема Конституція, – це прерогатива держави, продукт діяльності ситуативної політичної більшості, але аж ніяк не широкий суспільний консенсус.
днак подібні постулати наразі не дуже популярні в тій частині світу, до якої прагне наблизитися українське суспільство.
Нинішня ситуація з верховенством права, дотриманням прав людини і повагою до закону в Україні далеко не в останню чергу формувалася за рахунок ставлення політиків і державних мужів до Конституції. Такий популярний український політичний трюїзм, як «Конституція у нас діє», народжувався саме внаслідок зухвалих спроб можновладців закріпити своє монопольне становище на владному Олімпі шляхом постійного внесення змін до Конституції УРСР, потім – «стаханівських» темпів ухвалення Конституції України 1996 року, й безумовно, сумнівних юридичних маніпуляціій із Основним Законом у 2004 і 2010 роках.
Отже, на порядку денному постає одне цілком просте запитання: чи прийнятною є ситуація, коли зміст конституційних норм є предметом постійних дискусій державної верхівки і продуктом хисткої ситуативної політичної згоди? Низка політичних реформ, на яку президент і народні обранці прирікають український народ, є хибним шляхом державотворення. В суспільстві може виробитися традиція, а у політиків спокуса вирішувати всі поточні питання державного і регіонального масштабу за рахунок внесення змін до Конституції, що призведе до постійної гри «з нульовою сумою», де переможець виборів отримує все, а переможений – закон.
Для повернення легітимності Основному Закону необхідно зробити кілька кроків: ще до моменту прийняття рішення про необхідність ухвалення змін до Конституції повинні бути сформульовані вимоги до нового Основного Закону; процедура зміни Конституції має бути ускладнена і закріплено імунітет від поточного втручання політиків у текст Конституції.
Україні потрібен новий суспільний договір, а не чергова нав’язана згори і підтримана Європою вихолощена юридична індульгенція для влади. Суспільство має бути готовим до конституційних змін, а інтелектуали та суспільні авторитети повинні напрацювати необхідну політико-правову базу для ухвалення нової Конституції.
Конституційна реформа в Україні може далі розвиватися лише без експромтів та імпровізацій. Шлях опозиції в нинішніх умовах лише один – поставити на порядок денний питання необхідності зміни Конституції України, заручившись підтримкою більшості громадян. Україні не обійтися без нового Основного Закону. Але щоб він був ефективним, передусім потрібен суспільний рух у цьому напрямку, засновницький процес, а також відповідність нової Конституції часу.
Збалансованість тексту цього документа може схилити до нього союзників із нинішнього провладного табору. Адже з вузькополітичного боку, поновлення «кучмівських» повноважень президентом Януковичем – це серйозний удар по парламентських групах впливу в середовищі Партії регіонів. Якщо досі уряд був життєво необхідною складовою ресурсу очільника держави, то після скасування політреформи-2004 Янукович може достатньо вільно поводитися не лише з власною фракцією, а й із парламентською більшістю.
Із загостренням соціально-економічної ситуації і пожвавленням боротьби за ресурси різні групи у владі можуть прихильно поставитись до ідеї перегляду правил гри. Інша річ, що спокусою для них стане підготовка змін «під себе».
Однак у тому і полягає, зокрема, роль інтелектуалів. Адже необхідно поставити питання змін до Конституції на порядок денний в країні, де ці питання вважає важливими заледве 8% виборців.
Показати зв’язок між тим, «як ми живемо» і правилами гри.
Запропонувати адекватний проект змін, обговорити можливі компроміси.
Забезпечити консенсус навколо знакових питань.
Все це – задачі, які можливо реалізувати лише поступово. У кожному інтерв’ю, публічному виступі, публікації доцільним є роз’яснення громадянам, як зміна Основного Закону зможе змінити їхнє життя. До того ж необхідно показувати можновладцям, де є ефективний стратегічний вихід із глухого кута, в який вони самі себе загнали.[2201]