Надєжда Атаєва, голова асоціації “Права людини в Центральній Азії”
На що ми маємо зараз очікувати в Узбекистані? Чи буде якась зміна еліт?
Я б сказала, що ми очікуємо зміну влади, але не очікуємо зміни режиму. Два основні відомі нам претенденти є продуктами карімовського режиму.
Два можливих наступника Іслама Карімова — це прем'єр-міністр Шавкат Мірзійоєв і віце-прем'єр Рустам Азімов?
Так, це дві людини, які дійшли до цієї гонки. Хоча ситуація в Узбекистані така, що там в будь-який момент може з'явиться кандидат, про якого ми давно не чули або рідко бачили. Але на сьогодні там залишаються відомими два кандидата – Рустам Азімов і Шавкат Мірзійоєв. Час від часу називають ще кандидатуру голови Служби національної безпеки Рустама Іноятова. І ось буквально вчора ми отримали кілька повідомлень, де люди в паніці пишуть, що вже якщо не Карімов, то точно не Мірзійоєв чи Азімов. Нехай краще Рустам Іноятов. Мене це звичайно шокувало. Я запитую, чому Рустам Іноятов? Він же очолює один з найбільших каральних апаратів цього режиму. Чому ж до нього прокинулася така довіра?.
У цій ситуації люди міркують по-своєму: кажуть, що він вже в тому віці, що довго не просидить і може цього часу буде достатньо, щоб підготувати гідного наступника. Мірзійоєв відомий громадськості як людина, якій не можна довіряти, з яким ніхто не пов'язує позитивних економічних реформ, або якихось перетворень. Він — людина досить авторитарна, жорстка. Ніхто з ним не хотів би пов'язувати майбутнє нашої країни, тому я як громадянка Узбекистану, з жалем констатую той факт, що саме така людина сьогодні отримує підтримку в Кремлі і у впливових олігархів як Алішер Усманов.
Читайте також: Усі факти про можливу смерть Карімова
Ви сказали про підтримку в Кремлі … Тобто вибір кандидата, який міг би очолити країну після Карімова, залежить від Кремля?
Кремль вибудовує своєрідну політику щодо країн Центральної Азії. Я ж не дарма підкреслила, що Мірзійоєв користується великою підтримкою з боку голови служби національної безпеки, а він сам родом із КДБ, у нього дуже тісні зв'язки з колегами в Росії і завжди ці зв'язки зберігалися. Росія в цьому сенсі чинить серйозний вплив в Узбекистані.
А як щодо опозиції?
Напередодні розпаду Радянського Союзу, після оголошення незалежності, з'явився Народний Рух Узбекистану. Це було дуже важливе явище в політичному і громадському житті нашої країни. В результаті виникли дві опозиційні партії: Народна партія Узбекистану «Бірлік», що в перекладі означає «єдність», а потім ще – Демократична партія Узбекистану «Ерк», що в перекладі «воля». Партію “Бірлік” очолив Абдурахім Пулатов, а партію «Ерк» Мухаммад Саліх. Саліх був альтернативним кандидатом на перших виборах президента Узбекистану. Він балотувався разом з Ісламом Карімовим і незабаром після виборів йому довелося припинити політичну активність і покинути країну. Нових політичних рухів в умовах, які склалися в країні, поки немає. Партії, які створені з ініціативи самої влади, не піднімають питання, що хвилюють суспільство.
Зараз залишилися критики режиму, невелика кількість правозахисників, які мужньо намагаються зберегти свою присутність всередині країни. Фундаментальні права цих людей вкрай обмежені — їм не вдається їздити навіть по самій країні. Над ними встановлено тотальний контроль. Вони звикають до того, що їх телефони прослуховуються і що кожен виступ по радіо і телебаченню лише погіршує їхню ситуацію.
В країні взагалі не існує незалежних профспілок, а одне з наймасовіших порушень прав людини, – це використання сучасних форм рабства під час сезону збору бавовни. Раніше до цього залучалися діти (близько 2-х мільйонів дітей), тепер «бюджетники» (лікарі, вчителі). При тому в країні існує багато безробітних, які могли б заробляти на збиранні бавовни, але в бюджеті для цього немає грошей.
Читайте також: Онуки Тамерлана
Чи може ситуація, про яку Ви говорите, змінитися у зв'язку зі зміною влади зараз?
Вона не змінитися — це точно. Карімов залишає у спадок такий стан, коли думки людей нічого не значать, а позиції каральних органів дуже сильні. Обов'язково будуть декоративні вибори нового президента, тому що в країні немає опозиції. Може, хтось погодиться бути альтернативним кандидатом, але це знову ж таки буде дуже декоративно. В країні немає людей, які могли б безпечно для себе представити нову програму, запропонувати новий розвиток країни і нову національно-економічну програму. Все це спадщина радянської влади. Комуніст Карімов лиш одягнув піджак демократа. Тому говорити, що з приходом Мірзійоєва або Азімова буде краще, не можна. Ми можемо очікувати розправу над конкуруючою стороною, може акредитацію отримають якісь ЗМІ або якісь помірні міжнародні організації. Я особисто не бачу ніяких ознак заспокоювати себе і мовчки чекати якихось змін.
Читайте також: Узбецький демарш
Уміда Ніязова, керівник узбецько-німецького форуму захисту прав людини
Зараз говорять про дві найбільш імовірні кандидатури: Шавкат Мірзійоєв і Рустам Азімов. Кандидатура Рустама Іноятова майже виключається, по-перше через слабке здоров'я (у нього цукровий діабет) і його занадто відкидають представники різних угруповань. Він швидше розглядається як сірий кардинал, від підтримки якого і буде залежати до кого перейде влада.
Що стосується ймовірних наступників, то, на жаль, вони обоє погані. Хто б не прийшов, постарається зробити все, щоб зберегти нинішній стан справ, нічого не міняти. Ресурси країни в основному поділені і головне для нього не порушувати усталені корупційні схеми і внутрішні правила.
Зміна еліт і можливість для прояву опозиції в Узбекистані дорівнюють нулю. Для цього немає ніяких передумов, ані зовнішніх, ані внутрішніх. Система влади була вибудувана так, що коло влади занадто вузьке. Це відчувається сьогодні, коли ні у кого немає точної інформації про те, помер Карімов чи ні. Нічого не просочується назовні, два головних інформаційних агентства мовчать,
Закритість політичної влади майже на такому ж рівні як в Північній Кореї. На жаль, за 25 років опозиція тихо померла. Є тільки нечисленна ліберально налаштована група людей, що проживають в основному в Європі. Але найголовніше, в атмосфері інформаційної ізоляції сформувалася хвора нація. Я б назвала це феноменом Північної Кореї. Є щонайменше 2 мільйони узбеків, які працюють в Росії і живуть російським телебаченням. Для цих нещасних, які в своїх селах не мають ні електрики ні газу, Росія і Путін – майже досконалість.