Іноді заради нього треба платити й не надто приємними речами. Особливо коли інші варіанти недоступні, рана глибока, допомоги чекати нізвідки й вибір обмежений: стекти і відійти до праотців чи спробувати врятуватися.
Життя Батьківщини теж коштує дорого. І ціна його не вимірюється ні грошима, ні навіть болем. Справжня плата — тисячі вбитих і покалічених, які зупинили ворожу навалу ціною свого життя, зупиняють її сьогодні й ще, на жаль, невідомо скільки зупинятимуть. І їхня смерть — це не лише жертва в ім’я Батьківщини та майбутнього кожного, хто відсиджується вдома. Це ще й наслідок такої собі показово безневинної наївності сотень тисяч тих, хто все ніяк не визначиться: братній народ вирішив загнати нас у могилу чи не дуже. Політиків, які, вічно оглядаючись на своє «савєцкоє прошлоє», не стануть нарешті державниками, бариг, кому гроші не смердять, усіх тих, хто спокійно собі працює на підмосковних будовах чи сибірських родовищах, або просто зазомбованих нікчем, що досі називають гривню рублем і вітають одне одного з «восьмим марта» та «празднічком 23 фєвраля».
А от блокування ворожого контенту в інтернеті та введення квот для обмеження чужинської мови на телебаченні, які здійняли хмару смороду в суспільстві, ніяка не плата і не трагедія. Так, дрібний, на жаль, запізнілий крок, який мав бути зроблений одразу після появи перших убитих на Донбасі українців. І не лише цей, а ще розірвання дипломатичних відносин, припинення транспортного сполучення, обмеження будь-якого зв’язку, доступу всіх без винятку ворожих ЗМІ.
На цьому тлі, мабуть, не варто дивуватися, що якийсь депутат президентської партії Олексій Гончаренко не готовий підтримати на четвертому році війни введення візового режиму з країною-агресором. Навіть не розірвання дипломатичних зв’язків, а лише системи трохи жорсткішого контролю перетікання ворожого лайна на нашу територію. Так, Гончаренко має специфічний бекграунд, його можна зрозуміти, він сумує за вечірніми рандеву по Арбату. Але окрім іншого він ще й член президентської фракції, а отже, соратник верховного головнокомандувача воюючої країни.
Що найстрашніше, він не один такий. І Бог із ними, з агентами «русского мира», з якими й так усе зрозуміло. Але вся президентська фракція в більшості теж ніяк не визначиться, чи готова вона підтримати цей трохи радикальний, але радше символічний крок. Існують, мовляв, сумніви, чи буде він корисним, адже «є багато мінусів, а плюси не зовсім очевидні». РФ теж запровадить візи українцям, їй, бідній, доведеться відкривати консульства в областях, і там будуть великі черги, «для багатьох українців отримати візу буде проблемою». Ну й узагалі Україна не контролює велику ділянку спільного кордону. На жаль, представник президента України у Верховній Раді Ірина Луценко теж схожої думки. Введення візового режиму з Росією ще більше погіршить ситуацію з нею і трактуватиметься Кремлем як спроба вийти з мінського процесу.
Все б нічого, якби ці аргументи дивним чином не були схожі на коментарі, наприклад, прес-секретаря Путіна Діми Пєскова, який упевнений, що запровадження візового режиму завдасть шкоди передусім українській стороні, бо це, мовляв, із розряду «відморожу вуха на зло бабусі», і не звучали в момент, коли десь під Авдіївкою гатили російські «братні» міномети. Тільки все, на жаль, саме так. І гатитимуть вони ще дуже довго за таких обставин. Якраз доти, доки прагнення перемогти та зупинити цю машину смерті не стане ключовим і рушійним у головах цілої країни, особливо її еліти.
Читайте також: Чи пройшла Україна точку неповернення
Але, щоб перемогти, Україна як мінімум мусить обрубати всі зв’язки з ворогом, збудувати нездоланну стіну (справжню стіну на кордоні з Росією теж будують, і, як запевняють наші прикордонники, доволі швидкими темпами) у своїй свідомості, припинити все, що з ним пов’язує, і, доки РФ скалиться та має претензії, взагалі забути, що між нами може бути якась співпраця. Хоч би скільки це коштувало і хоч би як боліло. Тоді, можливо, зціпивши зуби, вдасться перемогти. Не інакше. Звісно, це з розряду зупинити смерть мазохістською процедурою, але іншого варіанта немає. Тішити себе думкою, що вбивцю можна розчулити слізьми чи заговорити гуманними аргументами, — дурня. Вбивцю можна лише вбити, і це буде найгуманніший вихід із ситуації. Залишити його живим означає відкласти всю цю процедуру на потім, своїм дітям та онукам. Після перемоги, коли ця істота лежатиме на лопатках, можна буде змахнути скупу сльозу і знову сісти за підготовку договору про дружбу та співпрацю, але сьогодні кожна слабинка — це шлях до поразки й чергова порція снарядів на голови українців.
Звісно, введення віз нічого суттєво не змінить і, можливо, навіть не наблизить перемогу. Це навіть не зміна абсурдного статусу АТО на міжнародний збройний конфлікт, який по факту відбувається, і не введення воєнного стану. Але це той крок, який продемонструє хоч якусь позицію. І не треба при цьому кричати про 2 млн українців, які живуть на території Росії та постраждають. Вони вже постраждали, мешкаючи на цьому дні, і більшість, до речі, добровільно.
Так, дехто з нардепів переконує, що цей крок не в компетенції парламенту, зробити його мусить Кабмін. Можливо. Тільки про компетенцію можна сперечатися до третього пришестя. Президент, наприклад, перевів стрілку саме на парламент (як той вирішить, так і буде), а вирішувати треба вже сьогодні. На жорсткіші кроки владна верхівка і так, на жаль, не готова: воювати вона не хоче, а домовлятися немає з ким. Тому хоча б візова незручність. Заборона соцмереж також здавалася несерйозною, та, зважаючи на реакцію на тому боці, влучно вдарила в ціль. Те саме буде і з візами.
Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії
Чи дійдуть руки в шановних народних депутатів до голосування, чи назбирають вони голоси і чи вдасться переконати тих, хто вагається, у доцільності такого кроку, скоро побачимо. Якщо не дійдуть, не назбирають і не вдасться — не велика біда. Українці вже звикли до безхребетності своєї влади, і не пройдений нею черговий тест на державницьку зрілість — це ще один «незалік» та привід для невдоволення, яке намагаються компенсувати сенсаційними заявами генпрокурора й обмеженнями доступу до російських соцмереж.