Без якнайширшого використання прогнозів у найрізноманітніших царинах сучасна цивілізація просто неможлива. Доводити цю аксіому навряд чи варто – ввійдіть в інтернет, і ви легко переконаєтесь у справедливості цього на силі-силенній прикладів. Але не з меншою легкістю можна переконатися, що це правило діє не по всьому світу і не у всіх царинах. Один із найяскравіших прикладів у всіх у нас перед очами. Ба більше – тут і без Інтернету можна обійтися, оскільки дію цього прикладу щороку у жовтні жителі українських міст (крім хіба що тих, хто мешкає на півдні Криму) відчувають на собі.
Ідеться, як неважко здогадатися, про настання осінніх холодів та невчасне ввімкнення централізованого опалення у житлових будинках, вузах, школах, лікарнях, інших бюджетних закладах та всюди, де це без цього опалення аж ніяк не обійтися. Восени вже далекого 2008 року автор цих рядків уже писав в Тижні про цю проблему.
Чимало з того часу змінилося в Україні. Крім ставлення місцевої влади (бо ж саме на неї "зав’язана" вчасна подача тепла в оселі) та власників енергомереж (бо саме їхні щорічні вибрики немалою мірою заважають такій подачі) до людей. Ясна річ, до посполитого люду, не до депутатів і міністрів, сановних пенсіонерів і високопоставлених адміністраторів – у місцях їхнього мешкання тепло восени з’являється з випередженням графіків (якщо, звісно, вони не мають автономних систем опалення у своїх скромних "хатинках").
І, звичайно, нічого не змінилося на краще у ставленні найвищих верхів до пересічних городян, не має навіть особливого значення, чи на Донбасі, чи на Галичині. Як лунали тоді у високих кабінетах гасла про необхідність будувати економічні і зручні у користуванні міні-котельні, так і лунають сьогодні; самих же їх ми як не бачили, так і не бачимо. Ба більше: є у мене дуже серйозна підозра, що ніяких міні-котелень, які б обслуговували кілька багатоповерхівок, не будуватимуть, хай навіть за гроші самих мешканців цих будинків. Чому? Та тому, що у такому разі без надприбутків залишаться власники приватизованих ТЕЦ, їм, бідненьким, не стане за що будувати чергові фешенебельні вілли на берегах теплих морів та купувати нових бразильців чи нігерійців для своїх футбольних клубів. А як постраждає економіка братнього офшорного Кіпру, куди викачуються з України щороку мільярди (якщо не десятки мільярдів) доларів, і говорити немає чого…
Так от, стати автономними від місцевої влади у питанні опалення з тих чи інших (в основному фінансових) причин переважне число городян не може. А для цієї влади холоди чогось завжди настають несподівано, попри щорічні запевнення у належній підготовці до зими.
Здавалося б, що простіше? Дізнайся прогноз погоди у твоїй місцевості й орієнтуйся на сакраментальну середньодобову норму у +8оС. Але орієнтуйся творчо, бо ж можливі і різкі перепади температури, і "зависання" середньої температури за добу на позначці +9-10оС десь так на тиждень, отож суворе дотримання інструктивних документів у таких випадках призведе до такого охолодження житлових помешкань, шкіл та лікарень, що потім тривалий час доведеться їх відігрівати, а великим масам люду – лікуватися від застуд, грипів, пневмоній та інших недуг.
От, скажімо, цього жовтня у Києві похолодання прогнозується наприкінці першої декади. Проте середньодобова температура при цьому певний час становитиме якраз оті сакраментальні +9оС, що дозволятиме цілком законно не вмикати опалення і спонукати киян вмикати електрообігрівачі (їхній продаж неодмінно підскочить). Щоправда, в підсумку будинок за будинком періодично "вибиватиме", лічильники ж – а часом і квартири разом із ними – горітимуть яскравим полум’ям… Та справа не тільки в цьому. Не варто ніколи забувати, що прогноз – річ корисна й ефективна, але це завжди ймовірнісне знання, тобто вже сьогодні варто бути готовим до того, що друга декада жовтня у Києві розпочнеться не з +9оС, а +7оС – з усіма наслідками, які з цього випливають. А по Україні вже зараз у деяких містах і регіонах середня температура становить менше, ніж +8оС. Комусь здається, що рятує ситуацію невелике потепління на кілька днів, а комусь зараз удома холодно…
Та якби ж проблеми подачі тепла городянам зводилися тільки до того, щоби вчасно ввімкнути батареї! Колись комусь видалося: комунізм неможливий без централізованих теплотрас, без цілковитої залежності громадянин від влади ("спасибі рідній партії…"). Ця ідеологія наклала відбиток на системи опалювання всіх великих, середніх і малих міст. Досі буйствує успадковане від совєтчини безумство загальнодержавного масштабу, коли фактом є закопані в землю десятки тисяч кілометрів труб і неймовірні втрати енергії теплоносієм, поки він доповзає до людських квартир, лікарняних палат та шкільних класів. А ще така централізована система теплопостачання має певний термін експлуатації та потребує заміни труб через кожні 25 років (а там, де мережа була збудована, як це робилося у 1970-х, за бітум-перлітовою технологією і прокладена безканальним способом, тобто просто у ґрунті, її термін експлуатації ще менший – 15 років).
І тут може розпочатися найгірше.
Навіть у столичному Києві понад половину трубопроводів, якими подається в будинки теплоносій, вичерпали нормативний строк експлуатації. Цілий ряд житлових масивів унаслідок цього щозими перебуває у "підвішеному" стані, наслідком чого стають численні аварії восени і взимку, кількість яких із року в рік невпинно зростає. І якщо відсутність тепла в будинках при +7оС на вулиці кілька діб якось можна перетерпіти (якщо, звісно, не йдеться про лікарні та пологові будинки), то що робити у разі масштабної аварії, коли надворі -20оС? Адже коли пологові будинки і лікарні, де лежать важкохворі та щойно прооперовані пацієнти, бодай на кілька годин залишаються без тепла, то це вже межує з катастрофою.
При цьому однією із головних прогнозованих причин аварій тепломереж, про що воліють мовчати офіційні джерела, є те, що на вже існуючі мережі, розраховані на певне число об’єктів, "саджають" все нові і нові "елітні" будинки та торговельно-розважальні центри, зведені "в порядку винятку" у межах так званої "точкової забудови". До речі, та сама причина пояснює і численні аварії міських електромереж (особливо влітку, коли працюють кондиціонери) і каналізації. Грошовита і можновладна публіка звикла, що може безкарно порушувати будь-які закони – хай то стосується регламенту Верховної Ради, правил дорожнього руху чи нормативів забудови. Але ж від покарання за порушення законів фізики не врятує навіть сумнозвісний Печерський суд, і будь-який блат у найвищих ешелонах влади тут безсилий…
Хоча, звичайно, забудовники самі не страждають від подібних проблем – цапами-відбувайлами виявляються десятки тисяч киян, в абсолютній більшості своїй анітрохи не задіяних в тих неподобствах, передусім діти, інваліди, хворі, вагітні…
Між тим заміна старих теплотрас навіть у столиці на десятки кілометрів відстає від потреб, і сьогодні вже є ділянки, нормативний термін експлуатації яких перевищений більше, ніж удвічі.
Можна сміливо прогнозувати: якщо нічого принципово не зміниться, то кожної наступної зими, коли зношеність теплопостачальних мереж стане ще більшою, масштаби аварій також зростатимуть. А якщо раптом, попри глобальне потепління, на кілька тижнів ударять справді суворі морози, то постане загроза масштабних техногенних катастроф – навіть у столиці.
І от тоді Алчевськ, котрий в Україні закономірно став символом як такої катастрофи, так і неспроможності місцевої влади її попередити (що було цілком реально), видасться дитячою забавкою. Бо ж тоді бо тільки диво та мужність рятувальників не дозволили лиху забрати чимало людських життів. А якби заметіль на шляхах, обрив ліній електропередач чи ще одна аварія такого самого масштабу? Та, схоже, подібні речі та їхні наслідки чинна влада – як місцева, так і загальнодержавна, – прогнозувати не бажала і не бажає…