Шанси аутсайдерів

Світ
4 Лютого 2016, 17:46

Коли Джеб Буш оголосив сім місяців тому про намір балотуватися на президента, газети зарясніли несхвальними коментарями. Маючи за плечима знамените прі­звище й понад $100 млн бюджету, за якихось кілька місяців без проблем зібраного спонсорами його родини, колишній губернатор Флориди став майже таким сильним фаворитом республіканців, як Гілларі Клінтон (котра почала свою кампанію на два дні раніше) — демократів. Буш проти Клінтон? За такого сценарію американське народовладдя почало здаватися застійно-династичною іграшкою в руках вузького кола політичної еліти, без належності до якої, без «правильного» імені та глибоких кишень захмарно дорогі вибори не виграти.

Зараз починається перший серйозний етап перегонів. 1 лютого у штаті Айова близько 250 тис. виборців, попри ожеледицю на дорогах, вирушили підтримати своїх представників на кокусах. І тут уже звичні нарікання на політиків поступилися місцем реальному страхові. У республіканському таборі Буша аж ніяк не назвеш другорядною постаттю. Він син і брат колишніх президентів, розумний, має солідний послужний список у вигляді зниження податків та приватизації у сфері послуг. Однак електорат Республіканської партії вважає його нудним і недостатньо «приземленим», вбачаючи в ньому уособлення усього ненависного в політичному істеблішменті. Натомість Дональд Трамп — будівельний магнат і знаменитість без політичної кар’єри за плечима. На кампанію він зібрав небагато грошей, колись був членом Демократичної партії і про свою нинішню політсилу досі каже не «ми», а «республіканці», ніби не асоціює себе з нею.

Трамп кмітливий, харизматичний, а до того ж за роки, коли виходило в ефір його реаліті-шоу про бізнес, створив атмосферу шаленої популярності навколо власного величезного его. «Я розумний, — любить наголошувати він. — Можна сказати, навіть дуже-дуже, надзвичайно розумний». Самоіронія це чи цілковита самозакоханість, сказати важко, і в тому, власне, теж частина його гри. У державній машині Трамп — аналог обожнюваної ним професійної боротьби в спорті: захопливе й карикатурно нереальне видовище, нагода «повірити в неймовірне» для скептиків і грубий обман для наївних.

Читайте також: Der Spiegel: Гілларі Клінтон може взяти участь у президентських виборах 2016 року

Часто він підколює суперників «порадами» у Twitter. Трамп, який у минулому поширював теорії змови щодо місця народження Барака Обами, сьогодні не шкодує таких самих гостинців для найближчого конкурента Теда Круза. Останній (нині сенатор від Техасу в першій каденції) народився в Канаді, але його мати — американка, щó знімає будь-які серйозні сумніви з приводу права висуванця стати президентом. «Для Теда — безплатна юридична консультація з питання громадянства, перш ніж до нього прискіпаються демократи. Йди до суду по деклараторне рішення вже — ти виграєш!» Такий твіт Трамп поширив серед майже 6 млн своїх фоловерів. Але статусом одного з лідерів перегонів він завдячував не так своїй дотепності, як здатності розуміти чужі страхи й підігравати їм.

За словами мільярдера, Америку розоряють і підривають іммігранти-ґвалтівники, продажні банкіри та політики-ідіоти, їй загрожують маніяки-мусульмани, а для решти світу вона посміховисько. Він метає громи й блискавки в китайців: ті ж бо винайшли глобальне потепління, щоб знищити американську промисловість. Оголошуючи про участь у президентських перегонах у «Трамп-Тауер», своєму хмарочосі на Манхеттені, він бідкався: «У нас $18 трлн боргу… Нам потрібні гроші. Ми гинемо. Гинемо. Нам потрібні
гроші… На жаль, американська мрія мертва».

Звинувачення зі стелі

Схоже, Америці пощастило, бо Трамп має план, як «знову зробити її великою» (фразу поцуплено з арсеналу прихильників Рейґана). Він хоче депортувати 11 млн нелегальних іммігрантів та їхніх нащадків, запровадити 45% мита на імпорт із Китаю, повбивати родичів підозрюваних у тероризмі й заборонити мусульманам в’їзд до країни. Щоб зупинити потік «ґвалтівників» (нічого, що за останні шість років спостерігається чистий відплив людей зі США до Мексики), він хоче звести «гарний мур» уздовж південного кордону. Це його фірмова політика й тема всіма очікуваного моменту в діалозі з натовпом на мітингах, які він проводить по всій Америці, спускаючись із небес у прикрашеному власною монограмою гелікоптері. «Що ми побудуємо?» — запитує він. «Мур!» — волає у відповідь юрба. «Хто платитиме?» — «Мексика!»

Уявити собі кандидатом у президенти Трампа, якого підтримує близько 35% електорату республіканців (див. «Козир Трампа»), трохи страшно. Проте Круз, який має 20% симпатиків, навряд чи обнадійлива альтернатива. Цей син кубинського іммігранта самотужки вибився в люди й став відомий на всю країну в 2013 році, коли домагався зупинки роботи федерального уряду; ту марнославну спробу перекрити фінансування обамівської реформи охорони здоров’я він порівнював із рухом Опору проти Адольфа Гітлера. То був приклад цинічної самореклами, за яку Круза терпіти не можуть колеги-сенатори.

Він намагається об’єднати найконсервативнішу у фінансовому сенсі частину республіканської коаліції з найконсервативнішими в соціальному сенсі віруючими — християнами-євангелістами. Виставляючи себе безкопромісним політиком правого крила й бичем партійної еліти, Круз успішно провів теледебати, зібрав коштів більше за будь-кого зі своїх 10 суперників, яким вдалося протриматися донині (зокрема, $20 млн — за останні три місяці 2015 року), і старанно обробляв електорат у богомільній Айові. Цим пояснюється проповідницький стиль його кампанії.
«Ближчими днями, — повідав нещодавно Круз під час турне надзвичайно побожним північним заходом штату, — ми відпровадимо регуляторів, які налітають на фермерів, мов та сарана, назад до Вашингтона!» Далі, підвищивши гугнявий голос, він попрохав невеличку групу присутніх фермерів із дружинами молитися «лише по хвилині щодня», щоб Бог зробив його президентом. Якщо на те буде Його воля, Круз обіцяє розпустити Податкову службу США, запровадити єдиний 10-відсотковий податок на доходи й вимагати від Федеральної резервної системи повернутися до золотого стандарту.

Читайте також: Вотерґейт. Державний колапс наживо

Без божественного втручання справді важко уявити, що американці оберуть президентом когось із цих двох фаворитів-республіканців. Партія дістала урок у 2012-му, коли Мітт Ромні пробував «посунути» Обаму, але невдало: у дедалі неодноріднішому суспільстві «Велика стара партія» має апелювати до ширшого електорату. А цільова ауди­торія Круза — білі християни — становить менш ніж половину населення. Напрошувалось очевидне рішення: завойовувати іспаномовного виборця (а ця група в Америці зростає чи не найшвидше), який притримується консервативніших поглядів. Утім, за Ромні на попередніх виборах проголосувало тільки 27% цієї категорії населення.

Саме тому в 2013-му кілька сенаторів від Республіканської партії (серед яких і Марко Рубіо, третій у перегонах за номінацію) приєдналися до двопартійної (і, зрештою, безрезультатної) спроби узаконити статус мільйонів нелегалів. «Зробити так, щоб люди тебе почули, справді важко… коли вони думають, ніби ти хочеш депортувати їхню бабусю», — заявляв тоді Рубіо, син бідних кубинських іммігрантів. І ще важче, якщо їх називати ґвалтівниками. Наразі з кандидатів від обох партій найбільшу неприязнь викликає Трамп; 60% виборців настроєні проти нього.

Єдина втіха для республіканців — що кандидатом демократів може стати людина, у якої ще менше шансів на обрання. На шляху Гілларі Клінтон стоїть Берні Сандерс, 74-річний «демократичний соціаліст», який стверджує, що американський капіталізм побудований так, аби користатися з 99% населення, обіцяє розігнати банки й перетворити федеральну програму медичного страхування Medicare на загальнодержавну систему охорони здоров’я. Його заява про те, що це допоможе заощадити $10 трлн за 10 років, викликала скепсис. Сандерс — незалежний сенатор від штату Вермонт. Донедавна не був ані членом, ані навіть прихильником Демократичної партії, яку називав «ідеологічним банкрутом». Але опитування показують, що на праймериз його підтримують 37% виборців демократів.

Популісти, від Вільяма Дженнінґса Браяна та Г’юї Лонґа до Росса Перо й Пета Б’юкенена, — така сама частина американської політичної традиції, як і тиради проти Вашингтона. Зазвичай вони на коні в непевні часи. Браяна й Лонґа породила економічна депресія; Перо оголосив війну вільній торгівлі, якої боялися багато американців, якраз коли дві основні партії пішли їй назустріч; Б’юкенен грав на тих самих ура-патріотичних почуттях, що так розігріли кампанію Трампа. Цього разу страхи американців мають здебільшого економічний характер і набули значного поширення.
Сполучені Штати успішно вийшли з великої рецесії 2008–2009 років: рівень безробіття там нині становить лише 5%, але зростання заробітної плати дуже мляве. Реальний середній дохід домогосподарств у 2014-му був майже на $4 тис. нижчим за піковий показник 2007-го. Це похитнуло національну самоповагу; такий самий ефект справили безуспішні війни в Іраку й Афганістані та безлад, що настав після них, зокрема виникнення «Ісламської держави». На запитання «Чи правда, що найкращі дні Америки позаду?» в недавньому опитуванні 49% респондентів відповіли ствердно.

Стиснення економіки найбільше вдарило по тих, хто й раніше відчував проблеми: по робітниках підприємств, які потерпають від глобалізації, та «поколінню нульових», що зіткнулося з дедалі більшими боргами за освіту й конкуренцією за робочі місця. Торішні випускники коледжів мають у середньому $35 тис. невиплачених кредитів — це удвічі з лишком більше, ніж два десятки років тому. У Європі одна або й обидві ці групи беруть найактивнішу участь у багатьох протестних популістських рухах, зокрема грецької коаліції СІРІЗА чи соціалістичної верхівки британської Лейбористської партії на лівому фланзі, а на правому — французького «Національного фронту» чи Партії незалежності Сполученого Королівства. Америка не виняток.

Головні прихильники Трампа — найпесимістичніші з американців: білий робітничий клас. «Країна ввійшла в круте піке, людям не підвищують зарплат, ми зовсім не та супердержава, якою звикли себе вважати», — бідкався постачальник офісного обладнання Тодд Вінслов на мітингу прибічників Трампа в місті Клермонт, Нью-Гемпшир. Трамп виправдовує такі страхи, озвучуючи їх. Саме тому його так люблять прихильники, незалежно від того, вірять вони його обіцянкам чи ні. «Він каже нам те, що в усіх нас на думці, але що ми боїмося висловити вголос», — заявив Вінслов. Іншим учасникам мітингу імпонують успіхи Трампа в бізнесі, його образ «крутого хлопця» й те, що він ніколи не був політиком. Усе це відбилось у розгромній промові, що пролунала на тому зібранні.

Статусом лідера перегонів від республіканців Дональд Трамп завдячував не так своїй дотепності, як здатності розуміти чужі страхи й підігравати їм

Імпровізуючи, як завжди, Трамп похвалив свій «великий чудовий розум», запропонував скинути Бові Берґдала (американського військовополоненого, обміняного на полонених талібів) із літака над Афганістаном. А коли запросив аудиторію ставити йому запитання, то не виявив обізнаності в жодній із порушених проблем. Про підтримку рівних заробітків для чоловіків і жінок він сказав таке: «Мені подобається однакова плата, тобто в мене багато жінок, я був дуже-дуже прогресивним щодо жінок… Ми неодмінно знайдемо правильну відповідь».

Світоч Берні

Прихильники Сандерса такі самі затяті, але молодші. Серед них часто-густо зустрічаються сердиті бородаті хлопці з пірсингом віком від 18 до 29, яким Сандерс обіцяє безплатну освіту в державних університетах та допомогу з виплатою боргів за навчання. Явна малоймовірність захоплення ним влади в Америці (бо він старий, ексцентричний і носить пожмакані костюми) для цієї групи один із привабливих аспектів його особистості. Якщо для Трампової кампанії характерний балаганний гумор, то для Сандерсової — студентський. Хоча остання відбувається в м’якшому тоні, вона все-таки свідчить про велику різницю між бунтівниками-демократами й бунтівниками-республіканцями, яка, вочевидь, визначатиме, наскільки далеко вони зайдуть у перегонах і як сильно нашкодять своїм партіям.

Читайте також: На комерційних засадах

Прибічники Сандерса хочуть покласти край компромісам із бізнесом, що їх демократи досягли за президентства Білла Клінтона. Але вони не мають ненависті до своєї партії: більшість рішуче підтримує Обаму, який політично набагато ближчий до Гілларі Клінтон, ніж до Сандерса. Відсутність більших успіхів у неї зумовлена її недоліками як кандидата. Її фінансово забезпечену кампанію ведуть ветерани блискуче проведених масових народних акцій із табору Обами. Ця кампанія має наздогнати й перегнати обамівську за чисельністю створених і розкручених мереж автономних волонтерів. Утім, Гілларі Клінтон, що виступає за неперервність політичного курсу в час, коли всі чекають змін, не дуже переймається розкручуванням. Кампанія Сандерса, яка у 2015 році зібрала в чистому вигляді понад $2,5 млн пожертв, більше нагадує президентську.

Дуже великої шкоди Клінтон завдав скандал, що спалахнув через необачне користування приватною електронною поштою на посаді державного секретаря. Він знову нагадав про її давню репутацію ненадійної людини; на загальних виборах це може їй дуже нашкодити. Як і участь незалежних кандидатів, наприклад одного з найбагатших американців — колишнього мера Нью-Йорка Майкла Блумберґа. Він прихильний до вільної торгівлі й переймається довкіллям, а отже, цілком може набрати більше голосів лівого електорату, ніж правого.

Проте Клінтон (яка в опитуваннях набирає 52%) пощастило з опонентом. Якби від демократів балотувалася замість Сандерса його поміркованіша версія — сенаторка від Массачусетсу Елізабет Воррен, вона могла б зараз перехопити електорат Джеба Буша. Клінтон пощастило й у тому, що в її партії зберігається дисципліна. А також у тому, що незабаром після Айови та Нью-Гемпширу голосування за кандидатів відбудеться в низці південних штатів, де більше електоральне значення мають загалом прихильні до неї чорношкірі виборці (див. «Всесвіт праймериз»). Це дасть Гілларі змогу запобігти всім загрозам, які здатен створити для її кампанії Сандерс.

Республіканському істеблішменту щастить менше. Трамп і Круз грізніші, а їхні прихильники серед електорату республіканців більш бунтівні, ніж аналогічна аудиторія в демократів.

У тіні цих двох лідерів інші кандидати від республіканців, які більше заслуговують на обрання (зокрема, Рубіо й нинішні губернатори Джон Кейсік з Огайо та Кріс Крісті із Нью-Джерсі, чи не останні серйозні претенденти) і тим часом лишень намагаються бодай якось заявити про себе.
Проблему ускладнила безладна, неорганізована кампанія Буша. Його фандрейзинг відтягнув ресурси в інших основних кандидатів; у ІІІ кварталі 2015 року Рубіо назбирав тільки якихось $6 млн — третину від того, що вдалося колишньому нейрохірургові, а нині лідерові перегонів Бенові Карсону. Тепер їм від цього ще гірше, оскільки Буш відчайдушно викидає величезні суми на рекламні атаки проти суперників у владі, особливо Рубіо. Як наслідок — колись ключовий «дещо консервативний» електорат республіканців, який становить приблизно 40% загалу й зазвичай вирішує долю партійної номінації, безнадійно розколото.

Цій проблемі можуть зарадити перші результати праймериз. Той із трьох основних кандидатів, який «дожив» до виборів в Айові та Нью-Гемпширі («дещо консервативному» штаті) й набрав найбільше голосів, зможе швидко згуртувати електорат істеблішменту й помірятися силами з нинішніми фаворитами. Довгий час найпридатнішим для цієї ролі здавався Рубіо — розумний, молодий і здоровий, іспаномовний і чи не єдиний кандидат серед республіканців, спроможний обігнати Клінтон у рейтинговому двобої.

Кейсік, який має солідний послужний список у ролі губернатора, та красномовний здоровань Крісті більше попрацювали в Нью-Гемпширі й можуть там обійти Рубіо. Але різниця в голосах має бути переконлива настільки, щоб справити враження на консервативних спонсорів і ЗМІ, які чекають не дочекаються, коли вже можна буде коронувати наступного претендента від істеблішменту. Кейсік здається надто консервативним і безініціативним, як на ці вибори, Крісті надто поміркований для багатьох республіканців. А Рубіо, якби тільки зміг протриматись у перших штатах, напевне показав би кращі результати в більш поміркованих регіонах, де голосування відбувається пізніше, а особливо у своїй рідній Флориді. У затяжному електоральному змаганні це, напевне, стане вирішальним.

Перегони трьох учасників, не виключено, навіть закінчаться тим, що жоден не здобуде прихильності більшості делегатів, а це теж може стати аргументом на користь Рубіо і проти його мейнстримних суперників. Тоді кандидатам довелося б вербувати делегатів конкурентів на партійному з’їзді в липні. Востаннє таке трапилося 1948 року. А в усій республіканській коаліції Рубіо посідає друге місце за популярністю.

Утім, не відкидаймо й такого варіанта, коли жоден кандидат від істеблішменту не підніметься вище за інших у перших штатах. Тоді електорат так і залишиться розколотим. У цьому випадку Трамп (якщо його фанати прийдуть на вибори) або Круз (фаворит раннього етапу голосування), перейшовши від євангельської Айови до поясу любителів Біблії на півдні, здатен буде виграти номінацію, доки мейнстримні кандидати з’ясовуватимуть стосунки одне з одним.

Лідерам Республіканської партії це не обіцяє нічого доброго. Але вони на таке заслужили, довгий час заохочуючи нетерпимі інвективи, якими щедро сиплють Трамп і Круз. Основні постулати республіканців: обамівська реформа медицини — чистий соціалізм; кліматологія — вигадка лібералів; демократи не просто не мають рації — вони ще й вороги Америки. Іще до того, як на цю демагогію зробив ставку Трамп, такі висловлювання вже шкодили партії, бо в її лідерів слово зав­жди розходилося з ділом і через це вони здаються або слабкими, або нещирими.

Безрадісний істеблішмент

Через недовіру електорату кандидатам від республіканського істеблішменту стає дедалі важче пропонувати позитивну альтернативу безпросвітному нагнітанню від Трампа. Певною мірою всі вони його наслідують. Рубіо, коли був запрошений на теледебати 14 січня, щоб засудити обіцяну Трампом заборону мусульманам в’їжджати до США, натомість похвалив свого суперника, бо останній «висловив те, чого бояться всі». Але якщо коник республіканців не оптимізм, а страх, то повинен перемогти Трамп, бо тут рівних йому немає. Мабуть, це вже ускладнило партії шлях до перемоги на загальних виборах. Адже перш ніж здобути прихильність численних іспаномовних виборців, Рубіо муситиме їм дещо пояснювати. Його капітуляція перед Трампом теж не додала йому плюсів в очах лідера перегонів.

У разі виграшу Трампа або Круза в Айові та Нью-Гемпширі, республіканський істеблішмент почне боятися найгіршого. Деякі гранди з партії вже почали наводити містки до Трампа. Наприклад, Боб Дол, колишній кандидат у президенти, який у нещодавній статті в New York Times написав, що навіть самозакоханий грубіян усе одно кращий за Круза. Таке визнання істеблішментом своєї слабкості, особливо до початку голосування, вражає. Утім, звичні засоби впливу лідерів — гроші та офіційна підтримка — у цьому чудернацькому змаганні
виявилися навдивовижу неефективними.

Трамп витратив на свою кампанію менше за будь-якого іншого кандидата-лідера, і все-таки ЗМІ висвітлювали її більше, ніж агітаційну діяльність решти суперників укупі. Жодного з фаворитів боротьби за номінацію від республіканців офіційно не підтримав жоден губернатор чи сенатор від партії. Але їхнє джерело сили в іншому. «Ми цього не терпітимемо» — таким рок-гімном закінчуються емоційні мітинги Трампа. Американцям і цілому світові залишилося кілька тижнів гризти нігті, гадаючи, що це віщує.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist