Шансон-закордон

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 «Дзень добри, панове!» – звернулися до нас у Варні, запропонувавши поміняти з рук польські злоті на болгарські леви. Почувши наше гордовите: «Ми не поляки, ми українці!», вуличні міняли без зайвого пафосу запропонували купити в нас національну валюту: за 100 грн давали 26 левів. У старовинному портовому місті, здається, можна без проблем скинути навіть білоруські «зайчики».

 

З кінця 1960-х років минулого сторіччя громадяни Радянського Союзу вважали Болгарію неофіційною «нашою шістнадцятою республікою». Хоча безпідставно. Ставши «в’язнем соцтабору», Болгарія таки лишилася за кордоном СРСР. Тепер, коли країна увійшла до Євросоюзу, майбутні «напівспіввітчизники» – як-от ми – можуть або заздрити, або ж сміливо користуватися всіма перевагами цього закордонного єврокурорту. Але при цьому він так нагадує рідні кримські пляжі…

 

ФОТО: REUTERS

 

 

«Я 35 років учив російську! – з гордістю говорить Петер, метрдотель одного з ресторанів курортного комплексу Альбена, де ми зупинялися. – Дід завжди казав мені: той, хто знає одну іноземну мову, має додаткову пару очей».

 

Якщо відштовхуватися від цієї дідової мудрості, то більшість болгар мають одразу три пари додаткових очей. Не скажу про всіх мешканців цієї країни, але кожен болгарин, який працює в курортній індустрії, може вільно говорити не лише російською, а також англійською та німецькою. Принаймні, меню в ресторанах адаптоване, крім болгарської, ще трьома згаданими мовами.

 

Мовне питання в Болгарії – головний вирішальний аргумент для тих, хто хочуть і за кордон поїхати, і не напружувати себе вивченням бодай елементарних слів та ідіом країни перебування. Воно в Болгарії не політичне, а швидше економічне. Країна, висловлюючись сленгом сучасних медійників, заточена під туристичний бізнес. Тут на пляжах можна побачити громадян із усієї Східної Європи й почути, крім англійської, німецької та російської, чеську, румунську, угорську і польську мови. А обслуговуючому персоналові, яким є корінне населення, слід знати потреби всіх.

 

ФОТО: REUTERS

 

 

«Російськомовні» курортники в Болгарії все одно становлять якщо не половину всіх туристів, то третину – це точно. Їх можна впізнати, насамперед, за впертим небажанням бодай вітатися та прощатися болгарською. Хоча короткий болгарсько-російський розмовник є в кожному комплекті поліграфічної продукції, який видають гостям місцеві туроператори.

 

Щоправда, молодше покоління болгар, чиї отроцтво та юність припали на 1990-ті роки, на звертання російською вже категорично відповідають: «Ай донт андестенд!». Студент Радко на канікулах обслуговує атракціони в Альбені. Болгарія потроху хоче стати привабливішою для громадян Західної Європи. Передусім – для французів та італійців. Тому Радко, крім англійської, вчить тепер французьку.

 

Приблизно те саме повідав нам і Женя, представник туристичної фірми, яка нами опікувалася. За його словами, останні тенденції такі: неподалік від Альбени, Золотих пісків, Сонячного берега та інших відомих болгарських курортів уже почали будувати котеджні містечка. Цю нерухомість пропонують італійцям, французам та німцям і, як повідомив наш гід, її вже купують, хоча, можливо, вони вкладають у нерухомість поки що менше, ніж росіяни. Тому в деяких місцях Болгарія нагадує європеїзований Крим чи, швидше, Сочі. Є ресторани, де кру1990-х, а наживо співають щось із репертуару Шуфутинського та «Владимирський централ». Але при цьому довкола чистота й ціни демократичні. Можливо, це поєднання звичного Криму та очікуваної Європи й приваблює сюди «російськомовних»?

 

 

 

Якщо ви байдужі до моря та пляжів, а любите подорожувати, в Болгарії можна це зробити по повній програмі. Гіди охоче переповідають туристам стародавні легенди та сучасні оповідки про Болгарію. Наприклад, провезуть вас місцями, де колись мандрували Александр Македонський та Октавіан Август. Або запропонують відвідати давні землі фракійців, згадку про які можна знайти в легендах та міфах Давньої Греції. Шанувальники старовини не обійдуть увагою болгарську столицю Софію, засновану, за словами гідів, близько семи тисяч років тому.

 

Можна відвідати Пловдив, Шипку, Тирново, Варну – міста, з якими пов’язана героїчна історія Болгарії, конкретніше – ті її сторінки, що писалися за допомогою армії Російської імперії, в лавах якої проти турків воювали й чимало українців. Варто згадати і старовинний Несебр, взятий під охорону ЮНЕСКО. Тут його прийнято порівнювати з черепахою, яка тягнеться в море і лише завдяки своєму хвосту тримається за берег.

 

ФОТО: УКРІНФОРМ

 

 

Перші мої асоціації з Несебром – місто, подібне до Ялти. Проте така пряма аналогія навряд чи доречна й справедлива. Ялта – галаслива, пафосна, вона аж гуде від напливу українських та російських музикантів і кіношників. Майже всі ялтинські пляжі поділені між приватними структурами, й чим далі, тим більше стають закритими. Несебр же – досить демократичний. Його можна оббігти по колу хвилин за двадцять, хоча кожна вузенька вуличка вимагає того, аби допитливий мандрівник зупинився там і вивчив кожен її метр. У численних прибережних ресторанчиках та кав’ярнях можна почути здебільшого болгарську музику: записану на магнітофон, у живому виконанні, старовинну та в сучасній естрадній обробці.

 

Неподалік від Несебра є містечко Равда. Для більшості туристів воно цікаве, насамперед, оригінальним стилізованим рестораном «Варвар». Саме приміщення зроблене у вигляді голови воїна-варвара, одягненого в бойовий шолом. А після дев’ятої вечора тут починається спеціальне шоу, під час якого кремезні актори-варвари в бойових обладунках ходять від столика до столика, підігрівають повітря бойовими вигуками, дають вам можливість скуштувати смаженого на вугіллі м’яса з кінчика велетенського ножа та імітують варварську страту – рубання голови. А ще Равда – це містечко, де купив два готелі народний артист України та етнічний болгарин Філіпп Кіркоров. Фанам російської естради у передмісті Варни покажуть також будинок, який нещодавно був дачею Кіркорова й Пугачової. Коли подружжя розійшлося, співак продав цю нерухомість і увійшов у готельний бізнес.

 

 

Болгарські гіди, до речі, відверто попереджають про необхідність стежити за кишенями та залишати гроші й документи в сейфах готелів, хоча коштує це досить дорого. Про те, що в Болгарії насправді не все так спокійно, уважний турист може дізнатися з газет, телебачення й навіть у пересічних місцевих книгарнях. Слово «мафія» не сходить із перших шпальт щоденних болгарських газет. Водій автобуса, який возив нас на екскурсії, на зупинках читав про чергові вибрики місцевих мафіозі. Про боротьбу з мафією говорили в блоках новин діджеї болгарської станції «Гарик-радіо». Продавці сувенірних яток щовечора збиралися біля плазмової панелі, аби дізнатися, засудили чергову «мафію» чи знову перенесли судове засідання.

 

Очевидно, мафіозна проблема таки хвилює болгар. Доброслав продає срібні вироби власного виробництва на центральній алеї Альбени. Він скаржиться: високі тутешні ціни – результат діяльності мафії. Саме вона визначає не лише цінову політику приватних крамниць та ресторанів, а й впливає на курс долара та євро в певній місцевості. Я довго сумнівався, але остаточно переконали мене в правоті болгар книгарні. Тут переважають переклади болгарською мовою актуальної іноземної масової літератури: Стівен Кінг, Сандра Браун, новий роман про Джеймса Бонда тощо. А ось спроби знайти детективні романи відомих мені здавна болгарських авторів Богомила Райнова (написав серію про «болгарського Штірліца»), Павла Вєжинова, Андрея Гуляшкі або Димітра Пеєва, яких активно перекладали в СРСР, чи бодай перевидання творів класика болгарської літератури Івана Вазова виявилися марними.

 

Що може пояснити цю книжкову диверсію, як не мафіозна змова? Варто додати, що сучасна болгарська література – художні, а частіше художньо-документальні книги. Всі суціль про мафію. Вони стоять на окремих полицях і, судячи з кількості найменувань, користуються неабиякою популярністю. Можна лише аплодувати болгарам: маючи такі суттєві внутрішні проблеми, вони не втрачають гостинності й роблять максимум можливого, аби гості хотіли повернутися сюди ще.