Ще 2001 року, виступаючи перед своїм українським колегою Леонідом Кучмою, кількома ректорами та студентами, тодішній президент Польщі Александр Квасневський промовив: «Біля нашого західного кордону у Франкфурті над Одером десять років тому виник польсько-німецький Університет В’ядріна. Я дуже хотів би, щоб люблінський осередок порівнювали з В’ядріною або він був би ще кращим». Йшлося про Європейський колегіум польських і українських університетів – аспірантуру, що мала б стати основою для майбутнього польсько-українського університету. Минуло майже десять років, і за справу університету взявся Євросоюз.
Захмарна мрія
За ідеєю виникнення спільного навчального закладу для українців і поляків стояли два моральні авторитети політичної еміграції України і Польщі: історик Богдан Осадчук та редактор польськомовного паризького місячника «Культура» Єжи Ґедройць. Вони вважали такий університет найкращим пам’ятником усім не-винним жертвам, які загинули у війнах та етнічних конфліктах у ХХ столітті. Присутній на відкритті колегіуму в Любліні Осадчук нагадав слова Ґедройця, який помер у 2000 році: «Ми маємо допомагати демократичній та суверенній Україні, закладаючи основи польсько-українського порозуміння, щоб бути разом у Європі ХХІ століття та наступних віках». Попри сподівання, колегіум не було реорганізовано в повноцінний університет. Причин було кілька, передусім відсутність правової основи з українського боку (можливості переказу коштів у закордонну структуру). Національні університети-засновники – Київський імені Шевченка, Львівський імені Франка та Києво-Могилянська академія – могли лише символічно підтримувати функціонування закладу, натомість фінансував увесь час його лише польський уряд і контролював один із польських вишів – Університет Марії Склодовської-Кюрі.
Поляків (зокрема етнічних українців із польським паспортом) у колегіумі було небагато: «У різні роки навчалося від 70 до 80% громадян України, – пояснює Тижню керівник навчального відділу колегіуму Надія Ткачик. – Відсутність паритету виникла з джерела фінансування – українцям платить стипендію Бюро визнання освіти й міжнародного обміну Міністерства освіти і науки Польщі, що за статутом надає її лише іноземцям. З огляду на брак інших джерел університети-засновники намагалися з власних засобів оплачувати стипендії полякам, щоб зберегти польсько-український склад слухачів». Навчалися в аспірантурі й громадяни третіх країн, передусім Білорусі, четверо з них здобули наукові ступені. Загалом же зі стін колегіуму вийшло понад 100 докторів наук Ph.D (відповідник українського кандидата).
Нове дихання
Коли вже надія на появу нового університету майже згасла (говорилося й про те, що наявні виші не зацікавлені у появі конкурента), ідею реанімували в Міністерстві закордонних справ Польщі й Міністерстві науки та вищої школи Польщі. Претекстом стало заснування з ініціативи Польщі та Швеції Східного партнерства для шести країн пострадянського простору: України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану. Заступник міністра закордонних справ Анджей Крамар зумів за відповідних умов у Брюсселі, коли головою Європарламенту було обрано поляка Єжи Бузека, включити створення польсько-українського університету до Програми розвитку партнерства. На жаль, Анджей Крамар загинув у катастрофі під Смоленськом.
Натомість ідея не вмерла, а знайшла нову нішу в уже створеній системі європейської освіти (йдеться про некомерційні заклади, фінансовані не урядами, а зі спільного бюджету). Східний європейський університет (саме так називатиметься польсько-український виш) мав би стати четвертим у мережі після згаданого на початку Університету В’ядріна, Середземноморського у Монпельє та Балканського у Словенії. Водночас планується залишити колегіум як аспірантуру в межах університету, де навчатиметься 100 осіб на потоці й щонайбільше 400 загалом (ще одна така аспірантура – Європейський інститут – діє у Флоренції). Дочірнім від Східного університету буде Коледж Європи, створений у Києві з філією в Наленчові під Любліном. Він також використовуватиме наявний досвід таких коледжів у Брюгге та Натоліні під Варшавою. Основним завданням коледжу буде післядипломна освіта спеціалістів за програмами Master of Business Administration, Master of NGO Administration, Master of European Projekt Management тощо, яка передбачатиме стажування у структурах Євросоюзу в Страсбурзі та Брюсселі.
Український вузол
На перших етапах розробки проекту університету з українського боку цим займалися в Міністерстві освіти, очолюваному Іваном Вакарчуком (йому ця проблема близька, зважаючи на ректорство у Львівському університеті, одному із засновників колегіуму). Також проект курирував голова освітнього комітету у Верховній Раді Володимир Полохало, депутат від БЮТ. Фактично міжурядова умова про створення університету була готова до підписання перед президентськими виборами в Україні.
Після перемоги Віктора Януковича на виборах та формування нового уряду перед польською стороною постало завдання ознайомити відповідних осіб із проектом. Для віце-прем’єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка ідея проекту видалася цікавою. Кураторство Семиноженка уможливило пошук приміщень під університетські корпуси в Києві та кількох гектарів під технопарк неподалік Борисполя. У Львові під філію виділено будівлю колишнього єзуїтського колегіуму, де свого часу навчався Богдан Хмельницький. Натомість міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив, що не має нічого проти виникнення такого університету, якщо там навчатимуться й… громадяни Росії. Для громадян третіх країн передбачена 20-відсоткова квота, тож мрія Табачника має шанси здійснитися.
Якщо умову між урядами буде підписано, 60 днів для її введення в дію буде замало, тож, найімовірніше, університет та його дочірні структури матимуть змогу розпочати діяльність уже наступного, 2011/12 навчального року (звісно, поза люблінським колегіумом, що працює у звичному режимі). Окрім проблеми з приміщенням перед новим університетським керівництвом постане питання набору викладацького складу, що здійснюватиметься на основі конкурсних проектів. Кошторис Євросоюзу дозволяє набір найкращих спеціалістів у нашій частині континенту.[1939]
.jpg)
Кілька років я працював на американців, і коли мене уряд попросив бути уповноваженим у справі створення польсько-українського університету, а голова Європарламенту Єжи Бузек пообіцяв допомогу в створенні університету на сильній основі, шанс появи ВНЗ на цілком нових засадах, який не копіював би наявних в Україні та Польщі зразків, а спирався б на найкращу світову практику, значно зріс.
Наш проект нового типу – це великий шанс і для Польщі, і для України. Йдеться про бажання ЄС покласти саме на університет завдання реалізації своєї східної політики. На тему університету на базі спільної польсько-української ініціативи вже на першій зустрічі в Брюсселі розмовляли голова Європарламенту Єжи Бузек і президент Віктор Янукович. Що одразу змінило підхід до справи, оскільки це Євросоюз звернувся до Януковича і справа таким чином автоматично потрапила до прем’єра Азарова. На урядовому рівні міжнародну умову готують міністерства. І вона фактично готова до підписання прем’єрами.
Польська сторона очікує, що у червні її таки буде підписано. Урядовці мають уявити серйозність ситуації. Програма візиту містить пункт підписання угоди про створення університету. Я вірю, що оскільки це фігурує в програмі, то, зрештою хтось тим чиновникам скаже, щоб не відкладали на потім. Сьогодні немає застережень до умови. Питання є щодо назви, бо в Україні цей проект сприймали як Європейський польсько-український університет. У бюджеті Євросоюзу кошти зарезервовано на Східний європейський університет.