За тиждень після виборів в американський прокат вийшов фільм «Сільська елегія» (Hillbilly Elegy, 2020), що останнім часом привернув до себе чимало уваги преси. Це екранізація однойменного автобіографічного бестселера венчурного капіталіста Джеймса Венса. Книжка вийшла друком у США на початку листопада 2016 року й тоді також наробила чимало галасу в американських медіа, бо збіглася в часі з перемогою Дональда Трампа, а основною темою мемуарів Венса є життєві труднощі в так званому американському «іржавому поясі» (Rust Belt). Білі небагаті жителі малих містечок саме цього регіону в 2016-му стали опорою для перемоги Дональда Трампа. Вочевидь, цей факт призвів до шаленої популярності книжки й намагання знайти відповідь на питання про те, яка вона, американська глибинка. Вихід у прокат фільму «Сільська елегія» частково мав той самий ефект, хоча цього разу дедалі більше критиків говорить про суб’єктивність бачення Венса. Однак також є й більше усвідомлення того, що самі американці, насамперед ті, хто коментує та пояснює процеси в державі в центральних медіа, не зовсім розуміють країну, у якій живуть, і те, як вона змінилася впродовж останніх років, зокрема за час президентства Дональда Трампа.
Коли 24 листопада, майже за два тижні після того, як штаб Джо Байдена заявив про перемогу, адміністрація Трампа оголосила про початок формальної передачі влади команді новообраного президента, більшість американських політичних коментаторів опублікували матеріали з гучними заголовками, назвавши це перемогою демократії. Однак такий крок Дональда Трампа та його найближчого кола був швидше вимушеним ухилом убік, а не рішенням піти звичним для американської демократії шляхом.
Читайте також: Дев’ять кроків Байдена
Тоді він програв суди щодо фальсифікації виборів у більшості штатів, куди було подано позови (станом на 30 листопада їх відхилили суди всіх шести штатів, у яких відбувалися такі слухання). Дехто з суддів не цурався кпинити із непідготовленості позовів і браку доказової бази. Наприклад, коли суддя Метью Бранн розглядав позов представників штабу Дональда Трампа в Пенсильванії, то назвав одне з тверджень позивачів схожим на «монстра Франкенштейна», оскільки воно також було «випадково зшитим докупи». Усе це дає можливість припустити, що позови команди 45 президента здебільшого мали на меті медійний ефект. Адже після такого обсягу інформації про фальсифікації, навіть якщо часто спростованого, у пересічного виборця з’являться сумніви, мовляв, щось тут таки не так. Тим паче, що цій пісні поки що немає кінця.
Зокрема, видання Politico, посилаючись на власні джерела в Республіканській партії, пише, що деякі її представники готові спробувати оскаржити рішення виборів на першому спільному засіданні обох палат Конгресу в січні 2021 року. Згідно з американським законодавством, рішення Колегії виборників, яка офіційно збереться й голосуватиме 14 грудня, має бути затвердженим на спільній сесії обох палат Конгресу.
Насправді до схожого сценарію вже вдавалися члени Палати представників від Демократичної партії у 2001 та 2017 роках, коли голоси виборників і народна підтримка не збігалися, але нічого з того не вдалося. Малоймовірно, що щось вдасться республіканцям і цього разу: у Палаті представників у них немає більшості, у Сенаті перевага надто мала, до того ж чимало сенаторів-республіканців уже визнали Байдена обраним президентом. Немає шансів і в «нечесного» голосування з боку виборників 14 грудня. Так, 7 членів Колегії виборників у 2016 році проголосували не відповідно до голосів тих виборців, яких вони мали представляти. Це була найбільша кількість «нечесних» голосів, аніж будь-коли досі в повоєнній історії США. З огляду на високий резонанс цих виборів, кількість нечесних виборників може бути й більшою, але водночас є обмеження щодо таких дій, які з 2017-го почали діяти в 14 штатах. Згідно з ними, бюлетені нечесних виборників буде визнано недійсними. Отже, обіцянка, яку Дональд Трамп дав журналістам під час пресконференції на День подяки (про те, що піде у відставку, якщо так проголосує Колегія виборників), імовірно, мала би здійснитися. Але з якими почуттями він залишатиме своїх виборців?
Згідно із опитуванням, здійсненим американським аналітичним центром Pew Research 12–17 листопада цього року, 59% опитаних американців уважають, що останні президентські вибори відбулися добре з погляду їх організації державою. Однак серед тих, хто голосував за Дональда Трампа, такої думки тримаються лише 21% респондентів, натомість серед прихильників Байдена, навпаки, абсолютна більшість — 94%. Так само лише 35% прихильників Дональда Трампа вважають, що їхній голос було пораховано правильно, на відміну від 84% тих, хто проголосував за Байдена. Розбіжності в баченні цих процесів у таборах прихильників кандидата-переможця й кандидата, який програв, — не рідкість. Однак, як зазначають аналітики Pew Research, така відмінність у баченні одного й того самого процесу вражає. А це є показником іншого складного процесу, який особливо загостився упродовж останніх років, — поляризації американського суспільства.
Читайте також: Байден протягом перших 100 днів на посаді хоче провести імміграційну реформу та скасувати укази Трампа
«Час зцілити Америку», — закликав Джо Байден під час своєї промови 8 листопада, коли стало остаточно відомо, що він таки перемагає. Цей меседж присутній у левовій частці звернень політика. Однак чи почують новообраного президента виборці, які проголосували за його суперника, а також їхні однопартійці й оточення Байдена? У своїй колонці для сайту Politico голова Демократичної партії округу Данн у Вісконсині Біл Гоґзет пише про почуття жителів його регіону, яких, як і героїв книжки Венса, міська «демократична еліта» звинувачує в «неправильному голосуванні» через свою неосвіченість чи обмеженість. Такі звинувачення, на його думку, зокрема і призвели до того, що виборці, які до 2016-го традиційно голосували за демократів, надалі не бажають підтримувати цю партію й не бачать у Джо Байдені «свого», хоча той родом із невеликого шахтарського міста в Пенсильванії.
Саме про таке «зцілення» й об’єднання говорить Джо Байден у своїх промовах. Однак чи вдасться йому домовлятися на політичному рівні, зокрема із ймовірною республіканською більшістю в Сенаті, — питання поки що доволі неоднозначне. Адже нинішній лідер цієї більшості в Сенаті Мітч Макконел досі уникав називати Джо Байдена обраним президентом. Так само й Дональд Трамп. Навіть після того, як він покине Овальний кабінет, то навряд чи піде на президентську пенсію. Поки що він уникає відповіді на це запитання, але цілком імовірно, що програвши на виборах у 2020-му, таки спробує свої сили 2024-го. А якщо Трамп візьметься за створення власної медіаімперії, довкола чого вже доволі часто спекулюють американські медіа, то ймовірно, що поляризаційний дискурс у США тільки збільшиться.
Читайте також: Байден заявив про намір відновити ядерну угоду з Іраном
Наразі Джо Байден активно формує свою команду. З того, що вже відомо, у ній буде чимало ветеранів адміністрації Барака Обами. І тут дуже важливо, щоб він зберігав себе й не перетворив свою адміністрацію у продовження адміністрації Обами. І якщо для зменшення поляризації у США вагомим є те, наскільки нова адміністрація буде уважною до внутрішніх проблем і подолання наслідків пандемії (а попереду в американців іще «жахлива зима», на думку місцевих епідеміологів), то для відновлення позицій Сполучених Штатів на міжнародній арені важлива команда новообраного президента.
З того, що поки відомо, — усі ці люди мають досвід роботи в адміністрації та уряді у час президентства Барака Обами. І якщо для євроатлантичного зцілення такі призначення — це позитивний сигнал, то в Україні на ці імена чекали з певною пересторогою. Однак Ентоні Блінкена, якого називають найімовірнішою кандидатурою на посаду держсекретаря, цілком знають у колі міжнародних експертів в Україні. Так само й для нього Україна близька і знана (він приїжджав до Києва у 2015-му під час своєї роботи на посаді заступника держсекретаря США), ба навіть родина його прадіда була родом із Переяслава. Тому незвичних рішень із боку Держдепу точно не буде. Що ж до рішень про допомогу Україні, які Дональд Трамп голослівно записував лише на свій рахунок, то в Києві слід пам’ятати, що вони мали двопартійну підтримку. Деякі американські політологи-міжнародники, як, наприклад, Джон Мершаймер, уже критикують кадровий склад міжнародного напряму адміністрації Байдена за відсутність нових облич, однак після землетрусу зовнішньої політики Дональда Трампа звичайність і передбачуваність рішень для Державного департаменту можуть, навпаки, мати «зцілювальний» ефект.