За даними громадських організацій, кількість безпосередньо постраждалих під час Революції гідності на сьогодні становить близько 3 тис. осіб. До органів прокуратури надійшло понад 5 тис. скарг і повідомлень громадян про 275 правопорушень. Попри це, відкрито лише 200 проваджень. Жодних посадовця чи суддю, даішника чи вевешника, беркутівця чи тітушку, причетного до придушення українського протестного руху, до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягнуто. Справедливості не відновлено. Скривджені марно оббивають пороги прокуратури й судів. Дехто сподівається на допомогу міжнародної Феміди. Але більшість тихо критикує всіх і вся, поступово опускаючи руки. Проте чи справді все так безнадійно для пересічного громадянина, що постраждав під час подій Майдану? Чи питання в іншому і відновлення справедливості таки не за горами?
Бездіяльність нової української влади — зневіра народу
Закон про амністію від 29 січня 2014 року прирівняв до постраждалих працівників МВС, які брали участь у розгоні студентського Євромайдану, журналістів на Банковій, учасників Святошинської ночі та протестувальників на вулиці Грушевського. Водночас Віктору Януковичу й багатьом іншим членам його банди, причетним до скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, просто дали втекти. Суспільство залишається непоінформованим, чому й за яких обставин це сталося. Ті, хто постраждав від злодіянь проти людяності, сподіваються на відновлення справедливості, але нині їхні звернення до прокуратури стосовно притягнення виконавців до відповідальності просто ігноруються.
Читайте також: НАБУ та ГПУ провели низку обшуків у рамках розслідування злочинів проти Майдану
Даішники та судді, які на замовлення Портнова складали протоколи й ухвалювали вироки проти учасників Автомайдану, і далі працюють, отримують зарплати з бюджету, доповнюючи їх хабарами. Не притягнуто до відповідальності й беркутівців, які вночі 29 січня 2014 року спалили 23 автомобілі учасників протесту. 10 тис. автомайданівців готові надати свідчення та повідомити слідчим органам імена куплених суддів і працівників ДАІ, проте нікого ця інформація не цікавить. Мовляв, справи проти вас закрито, водійські права повернуто, чого вам іще треба?
Поспішна ліквідація нелегітимного «Беркута» відразу після краху режиму Януковича стала актом індульгенції для катів і вбивць, які безсоромно викладали фото й відео тортур та обговорювали в соціальних мережах плани можливих знущань над мітингувальниками. Та й справді, навіщо засуджувати на довічне ув’язнення тих, хто стріляв в активістів на ураження зі снайперської зброї, поливав людей при мінус 20 із водометів, труїв газом, бив кийками по голові, роздягав на морозі юнаків, відрізав частини тіла й відверто цим хизувався?
Численні факти побиття протестувальників, нищення їхнього майна та хуліганство організованих груп тітушок належним чином не розслідуються. Допити пійманих майданівцями цих провокаторів не проводилися, організатори формально ідентифіковані не були. Хоча знову ж таки всі факти на поверхні, було б лише бажання проводити слідство.
Складається враження, що нова влада не має ні бажання, ні інтересу, ні політичної волі забезпечити покарання злочинців та сприяти відновленню справедливості.
Міжнародні суди: сподівання та реалії
Натомість представники нової влади декларують наміри захищати інтереси потерпілих у міжнародних судах, але майже ніколи не уточнюють, про які ж саме інстанції йдеться?
Найчастіше лунають обіцянки звернутися до міжнародного суду чи Гаазького трибуналу, очевидно, маючи на увазі або Міжнародний суд ООН, або Міжнародний кримінальний суд, або Постійну палату Третейського суду. Хоча осідки всіх цих установ містяться в Гаазі, кожна із зазначених інстанцій має специфічні юрисдикційні повноваження й за певних умов може розглядати лише окремі категорії справ.
Терміном «міжнародний суд» зазвичай позначають Міжнародний суд ООН, який із 1946 року діє як головний судовий орган Організації Об’єднаних Націй з постійним місцем розташування в Гаазі. Ст. 34 Статуту МС ООН передбачає, що сторонами у справах, які він розглядає, можуть бути тільки держави. Оскарження окремими особами дій інших індивідів у Міжнародному суді неможливе, а тому злочини, скоєні в період Революції гідності, під його юрисдикцію не підпадають.
Предметом розгляду в МС ООН могла б стати анексія Криму або ж агресія РФ на Сході України. Проте для того, щоб справа була передана на розгляд суду, потрібна згода обох сторін спору, але за цих обставин її від РФ сподіватися марно. Сьогодні реальний результат міг би бути у формі консультативного висновку МС ООН по Кримському півострову. Для цього потрібен відповідний запит від Генеральної Асамблеї ООН, чого домогтися цілком можливо.
Читайте також: У Борисполі затримали чоловіка, якого підозрюють у викраденні активістів Революції гідності
Заснований 1998 року Римським статутом (РС) Міжнародний кримінальний суд (МКС) є першим постійно діючим судом, до компетенції якого входить переслідування фізичних осіб, винних у геноциді, воєнних злочинах, актах агресії та злочинах проти людяності загалом. Ця установа уповноважена притягувати до відповідальності індивідів, які мають найбільшу відповідальність за скоєння згаданих міжнародних злочинів. Такими особами є зазвичай глави держав, урядів, міністри й інші високопосадовці.
Перебуваючи на посаді президента України, Віктор Янукович ініціював протизаконні дії (а його команда взяла в них безпосередню участь), учинені проти учасників Євромайдану, які повністю підпадають під визначення злочинів проти людяності, передбачених ст. 7 Римського статуту. Тому звернення України до МКС є цілком нормальним і природним кроком у процесі відновлення справедливості щодо постраждалих від дій органів влади під час Революції гідності.
Варто зазначити, що помилковими є твердження, начебто Міжнародний кримінальний суд не має права розглядати справи, пов’язані з Україною, оскільки вона не ратифікувала Римський статут. Відповідно до п. 3 ст. 12 РС до прокурора МКС може звернутися як сторона Римського статуту, так і будь-яка країна, котра не є його учасником, але визнає юрисдикцію МКС стосовно злочинів, скоєних у межах її території чи її громадянами. Відповідно 25 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову про звернення до Міжнародного кримінального суду з приводу фактів злодіянь проти людяності під час проведення в країні масових протестних акцій у період із 30 листопада 2013-го по 22 лютого 2014-го. У квітні 2014 року МЗС України формально повідомило МКС про визнання його юрисдикції, після чого прокурор МКС Фату Бенсуда відкрила попереднє провадження.
Проте до видачі ордерів на арешт та початку судового процесу будь-які матеріали, що передаються до МКС, повинні пройти попередню оцінку. Процедура розгляду справи по суті починається з досудового слідства, яке проводить прокурор суду. Тобто він на основі наданих йому інформації та фактів порушення норм Римського статуту визначає, чи є підстави висувати звинувачення конкретним особам та передавати справу на розгляд суду.
Якщо сподівання справдяться і справу проти Януковича та його найближчого оточення розгляне МКС, особи, які безпосередньо постраждали під час Майдану, зможуть очікувати на присудження їм компенсації та на засудження винних. Ст. 77 Римського статуту передбачає покарання у формі позбавлення волі до 30 років або довічне ув’язнення в разі скоєння надзвичайно тяжких злочинів. Крім того, згідно зі ст. 79 РС потерпілі вправі скористатися ресурсами Фонду постраждалих при МКС, метою якого є забезпечення фізичної та психологічної реабілітації жертв злочинів, які розглядаються судом, та надання їм матеріальної підтримки.
Читайте також: Луценко розкрив подробиці переговорів ГПУ із МКС щодо злочинів проти Майдану
Реальною перепоною на шляху до правосуддя може стати відмова РФ видати злочинців, які переховуються на її території. Не будучи учасницею Римського статуту, Росія не зобов’язана співпрацювати з Трибуналом та допомагати слідству. Звісно, можна апелювати до міжнародного принципу aut dedere aut punire (видай або покарай), який уже давно має силу юридично обов’язкового міжнародного звичаю. Проте заяви Чуркіна в Раді Безпеки ООН свідчать про те, що міжнародним правом РФ нехтує, а його норми трактує як заманеться, навіть якщо це суперечить її попереднім заявам.
Що ж до Постійної палати Третейського суду, то ця міжнародна організація, заснована 1899 року, покликана лише сприяти у створенні тимчасових арбітражних судів державам, міжурядовим організаціям та юридичним особам, якщо вони дійшли згоди вирішити конфлікт між ними через арбітраж. Безпосередньо вирішенням спорів ППТ не займається.
У популістських закликах ЗМІ згадується також поняття «європейський суд», але без уточнення, про яку саме інстанцію ідеться. Річ у тому, що в Європі функціонує два міжнародні суди: Суд справедливості ЄС у Люксембурзі та Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), офіс якого розміщений у Страсбурзі. Юрисдикція першого поширюється виключно на тлумачення та забезпечення уніфікованого застосування права ЄС його країнами-членами. Хоч Україна й підписала з ЄС Угоду про асоціацію, членом Євросоюзу ця угода її не зробила, а відповідно прав звернення до суду вона не має. Тим більше що й питань тлумачення законодавства ЄС у майданівських справах немає.
На противагу цьому юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод, і включає всі питання, які
стосуються правових засад, закріплених цим документом. Заяви до ЄСПЛ можуть подавати будь-які фізичні особи, групи осіб або неурядові організації. Ця установа вже давно стала форумом для розгляду скарг українців про порушення їхніх прав. Відповідачем по справах завжди є держава. Тобто ЄСПЛ не може забезпечити притягнення до кримінальної відповідальності окремих осіб, винних у діях проти людини.
Проте подавати до ЄСПЛ індивідуальні позови можна й треба. Нині нова влада України не забезпечила учасникам Революції гідності ефективних засобів юридичного захисту в національних органах, як того вимагає ст. 13 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Досі не притягнуто до відповідальності виконавців злочинів, унаслідок яких сталися порушення передбачених ЄКПЛ та Конституцією України основоположних прав людини. До них, зокрема, належать такі статті Конвенції: право на життя (ст. 2), захист від катування (ст. 3), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), право на справедливий суд (ст. 6), захист від покарання без закону (ст. 7), свобода вираження поглядів (ст. 10), свобода зібрань та об’єднань (ст. 11).
Читайте також: Справи Майдану можуть передати до Міжнародного кримінального суду – Луценко
Оскільки раніше держава допустила порушення прав громадян, а нова влада невиправдано зволікає з притягненням до відповідальності злочинців, громадяни мають право звернення до ЄСПЛ. У разі визнання факту правопорушення суд може призначити постраждалим грошову компенсацію, а від держави вимагати вжиття потрібних заходів для поновлення порушених прав і свобод та попередження подібних злочинів у майбутньому.
На сьогодні ЄСПЛ повідомив Україну про три скарги, подані проти неї учасниками протестного руху, а саме: справи громадянина Дерев’янка (від 23 січня 2014 року), Луценка (від 13 лютого 2014-го) та громадянки Рабченюк (від 30 січня 2014-го).
Ст. 33 зазначеної Конвенції передбачає ще й можливість державі — учасниці ЄКПЛ передати на розгляд суду питання про будь-яке порушення її положень та протоколів до неї, яке допущене, на думку надавача, іншою державою — учасницею Конвенції. Ураховуючи безпосередню причетність Росії до порушень прав громадян України в Криму та на Донбасі, цілком обґрунтованими є дві скарги, подані Україною проти РФ до Страсбурзького суду.
З надією на універсальну юрисдикцію
Додатковий засіб відновлення справедливості для українських громадян юристи вбачали в сучасній доктрині універсальної юрисдикції, відповідно до якої визначена компетенція національних судів деяких іноземних держав.
Ця юрисдикція ґрунтується на засновку, що норми прав людини наділені особливим статусом, а забезпечувати їх реалізацію зобов’язані всі держави світу. Відповідно справи про порушення прав людини, які сталися внаслідок скоєння міжнародних злочинів, можуть розглядатися в національних судах тих країн, законодавство яких побудоване на принципі універсальної юрисдикції. Ці суди можуть приймати до розгляду клопотання іноземних громадян, які постраждали від злочинів проти людяності, геноциду, агресії чи воєнних злочинів.
У теорії це означає, що особи, які зазнали поневірянь під час Революції гідності, можуть звертатися до судів таких країн, як Бельгія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Німеччина, США та Франція, які, відповідно до їхніх національних законодавств, застосовують доктрину універсальної юрисдикції.
Проте на практиці визначення змісту й обсягу універсальної юрисдикції є суверенним правом кожної держави. Протягом останніх 10 років простежується тенденція до звуження її рамок. Законодавство європейських країн застосовує доктрину такої юрисдикції із суттєвими обмеженнями для того, щоб запобігти напливу «чужих» скарг. Наприклад, Бельгія висуває вимогу щодо обов’язкового перебування звинуваченого в межах її території, а Іспанія вимагає доведення наявності зв’язку постраждалих із нею. У Європі також немає механізмів забезпечення виконання рішень національних судів, що ухвалюються у справах, де позивачами та відповідачами є іноземці, а сам предмет спору та обставини справи були за кордоном. Крім того, існує висока ймовірність відмови позивачам із політичних мотивів, оскільки зовсім спалювати мости з Москвою ніхто в країнах Західної Європи поки що не готовий.
Читайте також: Рада звільнила ще шістьох суддів за злочини проти Майдану
Реальніші шанси на відновлення справедливості можуть забезпечити звернення до судів США, які юристи називають «квазіміжнародними трибуналами». До того ж слід ураховувати, що уряд цієї країни рішуче засудив режим Януковича та займає жорсткішу позицію щодо Росії.
У Сполучених Штатах правила універсальної юрисдикції регулюються трьома основними законодавчими актами, які дозволяють американським судам розглядати як кримінальні, так і цивільні справи за участю іноземців, що постраждали внаслідок порушень прав людини. Акт іноземних правопорушень 1789 року (Alien Torts Act) уповноважує американські суди розглядати будь-які справи, що стосуються вбивств, катувань, насильницьких зникнень, переслідувань, арештів та іншого нелюдського або жорстокого поводження. При цьому жодних особливих критеріїв, необхідних для розгляду справ за участю іноземців, не наводиться. Не встановлюється навіть строк давності. Достатньо лише самого факту порушення. Дещо менш загальним є ухвалений 1992 року Акт захисту жертв катування (Torture Victims Protection Act), установлює чітку процедуру звернення для осіб, що були піддані тортурам. Акт щодо організацій, що займаються рекетом та корупцією (Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act), із 1970 року передбачає можливість притягнення до відповідальності юридичних осіб, що сприяли, підтримували або фінансували тих, хто скоював злочини проти людяності та порушував права людини.
Порівняно з практикою європейських країн перевага звернення іноземців саме до судів США в тому, що ці інстанції відмовляють у прийнятті позовів значно рідше. Формальною підставою не взяти в іноземця скаргу є його позов до власної держави. Згідно з Актом про іноземні суверенні імунітети 1976 року (Foreign Sovereign Immunities Act) американські суди не можуть розглядати позови проти держав, а їхня юрисдикція поширюється лише на скарги проти осіб, які не користуються імунітетами. В українських справах ця вимога цілком дотримана, оскільки основною метою звернення наших співвітчизників до іноземних форумів є притягнення до відповідальності саме таких другорядних виконавців злочинного режиму.
Кількість звернень іноземних громадян до американських судів є значною. Нещодавно британська юридична фірма McCue & Partners заявила про намір подати колективний позов (class action) до суду США проти осіб, винних у знищенні Boeing MH17 російською ракетою.
Такий позов могли б подати й українці, які постраждали під час Революції гідності. Вони мають право вимагати належної компенсації, а також покарання чиновників, суддів, прокурорів, представників силових структур, дії яких спричинили порушення прав людини в Україні в період із 30 листопада 2013-го по 23 лютого 2014-го. Тому позови слід одразу подавати й проти бізнесу, що належав «Сім’ї» та іншим особам, які фінансували тітушків, Антимайдан, матеріально заохочували до злодіянь беркутівців, суддів, працівників ДАІ. Це допоможе збільшити та гарантувати компенсаційні виплати постраждалим. Повний список таких компаній та їхніх власників нині оприлюднений в інтернеті (можна знайти за запитом «бойкот Партії регіонів»), а додаткові свідчення про спецфінансування відповідних осіб колишній горе-президент дбайливо залишив українському народу, втікаючи з Межигір’я.
Результат можна очікувати дуже оптимістичний. Відомі випадки, коли американські суди присуджували $30, $50, а то й $80 млн компенсації окремим позивачам. Та про що мова? Компенсація навіть у кілька мільйонів — уже разюча відмінність від того, на що позивачі могли б розраховувати за українським законодавством.
Розмір компенсації залежить від таких факторів:
1) жорстокість діяння;
2) осуд подібних діянь міжнародною спільнотою;
3) очевидність та доведеність поведінки обвинуваченого;
4) відсутність покарання в межах національної юрисдикції;
5) необхідність стримувати інших осіб від скоєння подібних злочинів;
6) забезпечення компенсації, адекватної шкоді, завданої позивачу, державі та стану прав людини у світі.
Проте для перемоги в суді важливо правильно сформулювати скарги та звинувачення. Зокрема, позов повинен містити чітке посилання на порушення звичаєвого міжнародного права й указувати на конкретні злочини проти людяності. Позивачі також мають надати достатні докази, засвідчити фінансові й корупційні зв’язки, описати схеми та забезпечити необхідну іншу додаткову інформацію. Крім того, важливо спростувати принцип forum non conveniens та довести, що жодна інша юрисдикція не підходить або неспроможна забезпечити правосуддя.
Як і кожна судова система, американська Феміда має власні вимоги, особливості та специфіку, які необхідно правильно розуміти, щоб належним чином аргументувати, сформулювати й подати позов. Проте в наших співвітчизників є перевага: це українське зарубіжжя, серед якого чимало юристів із практичним досвідом роботи з американською судовою системою. Якщо діаспора справді стурбована станом і долею України, вона має чудову можливість продемонструвати реальну підтримку у формі консультацій та юридичної допомоги. Проте наші громадяни повинні самі звернутися до американських юристів українського походження.
Читайте також: Слідчого поліції з Києва судитимуть за переслідування майданівця
Подбати про себе самим
З усіх згадуваних у ЗМІ та пропонованих експертами засобів юридичного захисту постраждалих під час Майдану реальними на сьогодні є звернення на державному рівні до МКС та окремих осіб до ЄСПЛ.
Якщо прокурор МКС ухвалить рішення про передачу на розгляд суду української справи, до відповідальності може бути притягнуте колишнє вище керівництво країни, яке очолював Віктор Янукович. Покарання ж другорядних виконавців є справою вже українських слідчих органів та судів, які, на жаль, у цьому напрямі не надто активні. Дії нової влади вкупі з непродуманими законодавчими нормами дали можливість виконавцям злочинного режиму Януковича не лише уникнути відповідальності, а й ще міцніше закріпитися на своїх посадах. Чиновники, судді, прокурори та силовики спокійно й далі живуть по-старому, не дуже зважаючи на заклики до життя по-новому.
Така безкарність, що є елементарною неповагою до кожного, хто стояв на Майдані, створює реальну загрозу повторення свавілля, подібного до того, що було за режиму Януковича. Щоб запобігти цьому, структури громадянського суспільства повинні посилити тиск на владу й домогтися притягнення винних до відповідальності й відновлення справедливості.
Якщо держава не бажає забезпечити повагу до прав та свобод своїх громадян та їх захист, обов’язком кожного стає нагадування такій державі про її зобов’язання перед суспільством. Крім прямих петицій до національних правоохоронних органів українці можуть зробити це, звернувшись до ЄСПЛ із вимогою визнати порушення їхніх основоположних прав та забезпечити ефективні засоби юридичного захисту на національному рівні. Водночас постраждалі особи можуть домогтися справедливості через звернення до американських судів. Особливо реальною ця опція стає в разі подання скарги, одночасної з позовом британських юристів у зв’язку зі знищенням Boeing MH17.