Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Шанс для консерваторів

16 Квітня 2010, 00:00

Що б не сталося на виборах у Великій Британії в травні 2010 року, важко собі уявити, що Гордон Браун може залишитися на Даунінг-стріт. Саме Девід Кемерон має стати новим прем’єр-міністром чи то з переконливою більшістю голосів, чи то з незначною перевагою. Ймовірною є також коаліція консерваторів і ліберальних демократів. Але, найімовірніше, буде сформований міноритарний уряд, що виживатиме за рахунок суміші обіцянок та випадкових домовленостей.

У нього буде дуже багато роботи: потрібно ремонтувати розхитані державні фінанси та шукати дивовижний еліксир якісного управління націоналізованими системами охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення, що не вдалося попереднім урядам.

Але перед ним стоятиме ще одне завдання, на яке, здається, він зовсім не очікує сьогодні. Де-факто він буде лідером вільного світу, який складають країни, що вірять у верховенство права, вільний ринок, свободу слова та демократичні вибори. Іншими словами, вірять у цінності Просвітництва. Багато з них, але не всі розмовляють англійською. Багато з них, але не всі є членами НАТО. Багато з них, але не всі – в Європі. Відколи розпався соціалістичний табір, до початкової кількості приблизно в 50 країн додалися ще дві дюжини молодих демократій, що або розташовувалися на пе­риферії Радянської імперії, або були її частиною. Україна з-по­­­між них.

«Першість» у цій групі традиційно нале­жи­­ть Білому дому. Лише в чор­­ні дні адмі­ністрації президен­та Картера могло здатися, що смоло­скип лідера перейде до союзу Німеччини Гельмута Шмідта й Франції Жискара д’Естена. Наразі Америка за президентства Барака Обами, який втрачає свій політичний капітал, не виказує жодного бажання бути й далі цим лідером. Нова адміністрація відмовилася від ідеї лідерства в зовнішній політиці. Вона любить робити промови, а не приймати рішення.

Як результат – Америка віддала лідерство в Азії Індії та Китаю. Китай також має свободу дій в Африці та Південній Америці. Але як щодо Європи? Франція та Німеччина намагаються залагодити між собою справи в Європейському Союзі, налагоджуючи зручні відносини з чекістським режимом у Росії.

Поки що їх блокує Польща, яка стала країною-якорем для всіх нових членів, особливо центральноєвропейських. Вона також має міцні відносини зі Швецією. Але Польща та її союзники не достатньо сильні. Їм потрібна велика багата країна як стратегічний партнер. Нею може бути тільки Велика Британія. Тільки Британія має (попри все) значну економічну, дипломатичну та військову силу. Як два найкращі союзники Америки в Європі, Велика Британія та Польща мають найбільші шанси утримати увагу легковажної американської адміністрації на таких невідкладних завданнях, як допомога Україні, Молдові та Грузії, противага російському ревізіонізмові, популяризація атлантичних цінностей, порятунок репутації глобального капіталізму.

Тому Кемерон має завести міцну дружбу як із правоцентристським польським урядом «Громадянської платформи», так і з опозиційною партією «Право і справедливість» (теж консерватори, але іншого штибу). Перед ним та його зовнішньополітичною командою стоїть величезне завдання зробити цей союз гідним довіри та ефективним. Зокрема вони мають заохотити польський уряд пригальмувати відновлення дружніх відносин із Росією та Німеччиною. Одна річ – мати цивілізовані відносини зі своїми великими сусідами. Інша – продати свої принципи. Також Польща могла би більше зробити, щоб допомогти країнам Балтії. У пошуках дружніх взаємин Польща зайшла надто далеко у прийнятті умов російсько-німецько­­го кондомініуму, що вимальовується в Європі.

Британія, з її атлантичним порядком денним, може надати твердості Польщі та її друзям і союзникам. Вона може змінити баланс сил у Європі та майбутнє континенту. Ось що означає «лідерство у вільному світі».

Це чудова ідея. Єдина проблема – немає жодних її ознак. Консервативна партія не має нічого цікавого, що вона могла б сказати про Європу, натомість є заяложені й невротичні антиєвропейські кліше та спазми минулого. Вона одержима фантомною загрозою європейської наддержави, водночас ігноруючи величезний стратегічний шанс, який зараз з’явився. Можливо, керівництво консерваторів зрозуміло ситуацію, але сидить тихо, щоб не розлякати своїх виборців-єврофобів. Це було б просто ганебно. А якщо вони зовсім про це не думали? Ось тут уже стає по-справжньому страшно.