20 квітня керівництво так званої «ЛНР» оголосило про початок реорганізації вугільної галузі. Про те, що саме мається на увазі під цим терміном, стало зрозуміло із заяви «міністра економічного розвитку ЛНР» Світлани Подліпаєвої, яка наголосила, що реорганізацію здійснюватимуть, зважаючи на досвід Росії. У чому полягає цей досвід не є секретом. Видобуток вугілля у східній частині Донбасу росіяни майже цілком згорнули ще в 1990–2000-х роках.
«Державна програма, яку ми розробляємо, базується на досвіді багатьох країн і зокрема, звичайно, на досвіді Російської Федерації. Вона в складні 2000-ні роки вже пройшла цей шлях. Тому ми взяли за основу досвід Російської Федерації», — заявила Подліпаєва. Фактично ці слова означають початок масової ліквідації шахт в ОРДіЛО за прикладом Ростовської області, де вугледобувні підприємства закривали без жодних сентиментів. На відміну від України, де навіть нерентабельні шахти тривалий час підтримували дотаціями й намагалися зберігати, у Росії зробили ставку на нафту й газ, а зі старими шахтами Донбасу не церемонилися. Після масового закриття вугледобувних підприємств і збагачувальних фабрик у таких містах, як Шахти, Новошахтинськ і Донецьк (Ростовської області), від копалень залишилися лише назви й руїни.
Читайте також: Справжні діяння «героя Новоросії»
Неважко було здогадатися, що якщо український Донбас опиниться під контролем Росії, то і його вуглепром спіткає така сама доля. Про це у 2014 році проукраїнські активісти й журналісти Донбасу марно намагалися попередити сп’янілі від пропаганди маси. Тоді голоси розуму потонули в ревінні російських пропагандистів і провокаторів. Та тепер усі прогнози, які у 2014 році робили противники сепаратизму й російської агресії, стали реальністю. Кілька шахт в ОРДіЛО, що потрапили до програми реорганізації, вже знищено й затоплено. Іншим підписано вирок, і вони найближчим часом підуть у небуття.
Ще перед публічним оголошенням про реорганізацію вугільної галузі бойовики закрили й затопили шахту «Вергелівська» у Брянці, а також шахти «Міусинська» й «Новопавлівська» у Красному Лучі. Співробітники цих підприємств мовчки й покірно сприйняли їх ліквідацію. Однак у невеликому містечку Зоринськ, де бойовики вирішили закрити єдину шахту «Ніканор-Нова», виникли несподівані проблеми. Населення збунтувалося проти закриття підприємства.
Крім шахти в Зоринську і прилеглих до нього селищах немає інших виробництв. Усе життя містечка з населенням у 8 тис. мешканців зав’язане на шахті, і в разі її ліквідації існування населеного пункту втратить будь-який сенс. Після припинення вуглевидобутку на Зоринськ чекає поступове перетворення на місто-привид із закинутими багатоповерхівками, руїнами дитячих садків і будинків культури. Саме така доля спіткала десятки шахтарських селищ Донбасу по обидва боки російсько-українського кордону, де шахти було закрито раніше.
Шахта «Ніканор-Нова» — унікальне підприємство: її відкрили в 1998 році, тобто після проголошення незалежності України. Так, у лихі 1990-ті шахти в Україні не тільки закривали, а й відкривали. Після того, як у Зоринську було закрито стару радянську шахта, замість неї побудували нову. І вона могла б працювати, якби в неї інвестували необхідні кошти. Але в ОРДіЛО зараз навіть не 1990-ті (тоді економічні негаразди перехідного періоду компенсовували сподівання на близькі зміни на краще), а нові темні віки. Для всіх очевидно, що замість утрачених робочих місць не виникне нічого. Ніхто не збудує в невизнаній псевдодержаві ні нову шахту, ні новий завод. Тому жителі Зоринська вирішили відстоювати свою шахту й вимагати її збереження.
28 квітня гірники «Ніканор-Нової» відмовилися підніматися на поверхню й залишилися під землею. Наступного дня до них приєдналися колеги з нової зміни, і кількість людей у шахті зросла до 50 осіб. Водночас біля адміністративної будівлі на поверхні зібралися шахтарські дружини й інші небайдужі жителі Зоринська, які почали вимагати зустрічі з «главою ЛНР» Леонідом Пасічником. Окрім збереження шахти люди також вимагали виплати борги із зарплати, що накопичилися за 20 місяців! Така заборгованість назбиралася за останні шість років, бо бойовики періодично переставали платити шахтарям зарплату.
Читайте також: «ЛДНР»: зона вічного карантину
Спочатку «керівництво республіки» просто ігнорувало протест. Три дні гірники просиділи під землею в цілковитій інформаційній блокаді. «ЗМІ ЛНР» не випустили жодної публікації з приводу подій у Зоринську, а «депутати й міністри» вдавали, що нічого не відбувається. Тоді обурені жителі Зоринська взялися записувати відеозвернення й поширювати їх у соціальних мережах. Інформація швидко розлетілася в пабліках і потрапила в українські медіа. Стало зрозуміло, що замовчати бунт не вдасться, і тоді лідери «ЛНР» нарешті ощасливили шахтарське містечко своїм візитом.
Віддуватися за всіх у Зоринськ поїхав номінальний «глава уряду ЛНР» Сергій Козлов. Тобто черговий «зіц-прєдсєдатєль», який самостійно не ухвалює жодних рішень. Він оголосив учасникам мітингу, що шахту буде закрито в будь-якому разі, тому це питання не обговорюється. Натовп відповів обуреними вигуками. На відеозаписі діалогу співробітників шахти з Козловим добре видно реальні настрої в ОРДіЛО і їх відмінність від тієї картинки, яку видають пропагандисти. Люди кричали, що після закриття шахти її розкрадуть на металобрухт, місто помре, а вони втратять роботу. Скаржилися на відсутність коштів для існування, байдуже ставлення «влади» й цензуру у ЗМІ. Прийшов на зустріч навіть ветеран так званого «ополчення», який із гіркотою запитував у Козлова: «Невже ми за це воювали?». Закінчився діалог тим, що Козлов сів у машину й поїхав під вигуки: «Ганьба керівництву Луганської республіки!». Лише шість років тому люди в Луганську скандували на вулицях слово «Росія», натомість тепер радісні крики змінилися на вигуки «Ганьба!» ставленику Росії, який підписав вирок колишньому розміреному життю людей.
Акції протесту в Зоринську тривали шість днів. Зрештою до людей знову приїхав «міністр вугільної промисловості» й пообіцяв, що борги щодо зарплат буде погашено найближчим часом. Одразу після його візиту шахтарям виплатили борг за два місяці, після чого вони вирішили припинити страйк і піднятися на поверхню. Тобто насправді люди просто здалися. Замість боргів із зарплати гірники отримали нові обіцянки, які, найімовірніше, не буде виконано. Але навіть якщо гроші шахтарям усе ж повернуть, головної мети протесту домогтися не вдалось: шахту «Ніканор-Нова» все одно закриють до кінця 2020 року. Це означає, що роботи в людей не залишиться і Зоринськ приречений на вимирання й занепад.
Читайте також: Крим: від віроломства до репресій
Звичайно, закриття шахт — це загалом природний процес, і рано чи пізно шахту в Зоринську все одно довелося б закривати. Трагедія не в самому факті закриття підприємства, а в тому, що на його місці не виникне нічого іншого. Якщо в Польщі, Україні й Росії, де також нещодавно відбувалися болісні процеси реструктуризації вугільної галузі, замість закритих шахт у шахтарських містах виникали нові підприємства, то очевидно, що в ОРДіЛО нічого нового не буде. Жоден іноземний інвестор ніколи не прийде працювати в невизнаний кримінальний бантустан, де будь-якої миті будь-який завод може «віджати» Курченко, Пушилін або якийсь інший «герой Новоросії». Навіть російські інвестори за шість років існування так званих «республік» не побудували там жодного підприємства. Про інвесторів з інших держав говорити не доводиться взагалі. Тому єдина альтернатива для жителів ОРДіЛО після так званої «реорганізації» — утікати з Донбасу на московські будівництва. Там дешева робоча сила потрібна завжди.
Поки що невідомо, чи будуть співробітники інших шахт також виходити на акції протесту за прикладом Зоринська, щоб вибити хоча би багатомісячні борги із зарплати, чи відразу здадуться й опустять руки. Але в будь-якому разі шансів домогтися хоч чогось від «влади ЛНР» у них небагато. Адже після проголошення «народних республік» в ОРДіЛО зникли вільні медіа, політичні партії, профспілки і громадські організації. А це означає, що захистити права звичайних людей тепер узагалі нікому.