За останні три роки українська ніч перестала бути тихою й прекрасною. Її наповнює один і той самий монотонний звук. Спочатку чути гудіння. Тихе, тягуче, ніби хтось у темряві їде на старенькому мотоциклі. Потім — короткий спалах і глухий удар. Іще один. І ще. І так кожну ніч. І щоночі ситуація погіршується.
Іранський дрон Shahed став смертоносною частиною нашої буденності. Щоночі по Україні летять сотні шахедів, вражаючи об’єкти енергетики, логістики, склади, станції, намагаючись методично знищити все, що тримає фронт у тилу.
І з кожним днем їх кількість в українському просторі зростає, а тактика російських обстрілів постійно трансформується. В останні місяці ворог перейшов від розосередження шахедів і ракет на цілі по всій Україні до ударів по одному місту.
Велика кількість повітряних цілей не просто перевантажує ППО через обсяг засобів ураження — Повітряні Сили ще й фізично не встигають реалізувати навіть ті можливості, які у них є. Просто не вистачає часу на реакцію на обстріл цілей по черзі. Тим самим різко знижується результативність роботи ППО і, відповідно, зростає відсоток успішного ураження українських об’єктів дронами противника. Це несе непоправні втрати для нашого тилу. І лише питання часу, коли це позначиться і на фронті, адже обійтися без тилу не може жодна армія.
То як так сталось, що допоміжний інструмент росіян став основним засобом терору українців і чому на третій рік повномасштабного вторгнення ми так і не знайшли дешевого та ефективного засобу боротьби з ним?
Для початку давайте розберемось, що це за дрон і які його технічні характеристики.
Shahed-136 — це іранський баражуючий боєприпас, створений з однією метою: дешево і точно бити вглиб території ворога. Його розробила іранська компанія HESA на початку 2010-х років. Перші випробування почались у 2014–2015 роках, але світ дізнався про цей дрон лише після ударів по об’єктах у Саудівській Аравії та Іраку.
У 2022 році Росія вперше застосувала Shahed-136 в Україні. За контрактами з Тегераном, Москва отримала партії дронів, частково зібраних в Ірані, частково на території Росії. Вже з 2023 року росіяни розгорнули повноцінне виробництво на своїй території, зокрема на заводі в Єлабузі, де збирають модифіковані варіанти під назвою «Герань-2».
На вигляд Shahed — це дельтаплан з мотором, у якого деревʼяний або полімерний корпус, поршневий двигун (у ранніх версіях — китайський Mado), простий автопілот і бойова частина вагою 30–50 кг.
Основні модифікації, які бʼють по Україні:
- Shahed-136 / Geran-2. Базова модель. Розмах крил — ~2,5 м, бойова частина — до 50 кг, дальність — до 1000–1200 км. Наймасовіша версія, часто запускається групами.
- Shahed-131 / Geran-1. Компактніший, з меншою бойовою частиною (~15–20 кг), застосовується як розвідник або для ураження менш захищених цілей.
- Geran-2М (модернізований). Російська версія з оновленою навігацією (GLONASS + інерційна система), зменшеною радіолокаційною сигнатурою (полімерний корпус) і більшою швидкістю. Деякі мають підсилену бойову частину — до 90 кг.
- Geran-3 / Shahed-238 (експериментальні). За деякими даними, у 2024–2025 роках РФ почала випробування модифікацій з турбореактивними двигунами та тепловим наведенням. Офіційно ці дрони не були ідентифіковані, але оператори ППО фіксують швидші й складніші для перехоплення обʼєкти.
Росія щоденно нарощує їх виробництво. Так станом на середину травня 2025 року ГУР зафіксувало виробництво близько 170 шахедів на добу, включно з дронами-імітаціями. Також росіяни готуються створити ще один завод, намагаючись довести кількість вироблених шахедів до 400–500 за день.
Але проблема не лише у кількості — шахеди стали технологічно складнішими і стійкішими до захисту. Якщо рік тому їх було відносно легко «заглушити», то сьогодні це вже набагато складніше.
Раніше такі дрони працювали з примітивною системою навігації, приймаючи сигнал GPS із чотирьох супутників. Тож їм було складно розрізнити, де справжній сигнал, а де підроблений. Українські системи радіоелектронної боротьби часто «глушили» ці сигнали, даючи фейкові координати, і шахед збивався з курсу, падав або, наприклад, летів у Білорусь.
Тепер усе змінилось. Сучасні дрони отримали багатоканальні CRPA (Controlled Reception Pattern Antenna) — антени на 8, 12 і навіть 16 каналів. CRPA — це антена з керованою діаграмою спрямованості, здатна розпізнавати, з яких напрямків надходять сигнали супутників, і відфільтровувати перешкоди чи фейкові сигнали. Це значить, що дрон одночасно «слухає» багато супутників і може порівнювати сигнали, відсіювати підозрілі чи фальшиві, а отже, є стійкішим до РЕБ.
Крім того, вони мають дуже якісний контролер. Контролер — це, по суті, мозок дрону. Це невелика електронна плата, яка керує всіма системами: навігацією, рухом, влучанням у ціль. Один із найпоширеніших у російських дронах — контролер «Комета», який свого часу розробили українські фахівці.
«Комета» може працювати з GPS, GLONASS та інерційними датчиками. Він не тільки «бачить», де перебуває дрон, а й запам’ятовує маршрут, визначає відхилення і автоматично коригує політ, навіть якщо втрачено із супутниками.
Простіше кажучи, шахед став менш залежним від зовнішнього сигналу. Якщо його спробують заглушити, він усе одно продовжить летіти за внутрішньою картою, намагаючись вразити ціль.
І остання зміна, яка відбулась у шахедів, — це збільшення бойової частини. Російські інженери зробили модифікацію корпусу порівняно з іранським оригіналом, що дало змогу збільшити її з 52 кг до 90 кг.
А враховуючи те, що тепер вони влучають успішніше, ніж пів року тому, можемо вже описати нову тактику і стратегію ворога.
Перше, що змінилось, — висота польоту. Якщо у 2022–2023 роках шахеди летіли на висоті 100–300 метрів, то тепер більшість атак відбувається з висоти 2–3 км. А така висота перебуває поза зоною дії стрілецької зброї, кулеметів чи переносних ПЗРК. Тож не дивно, що за оцінкою військового керівництва ефективність мобільних вогневих груп, які працюють за межами міст, знизився до 40 %.
Друге — зміна формату атаки. Шахеди тепер не атакують поодинці, а летять хвилями з різних напрямків. Така розсіяна схема змушує українську ППО розпорошуватись, що зменшує її ефективність.
Третє — зміна маневру атаки. Нові версії шахедів здатні атакувати йдучи в піке з великої висоти під кутом 60 градусів, що створює критично мале «вікно реагування», особливо якщо дрон підходить уночі, на тлі складної радіоелектронної обстановки.
І найнебезпечніша тактика — коли шахед перетворюється на «приманку» чи розвідника. Часто дрони запускаються не для ураження цілі, а щоб виявити роботу українських систем ППО: визначити, де активувались радари, які саме комплекси працюють, із якою швидкістю реагують. Після цього по тих самих координатах запускаються вже ракети.
І тут теж бачимо зміну підходу у росіян. Спершу вони «нищать» дронами верхні поверхи об’єкта, який їх цікавить, потім — нижні, і коли вже підвальне приміщення, де, припустімо, розташоване певне виробництво, залишається без захисту, туди під кінець прилітають ракети з категорії «Х», Кинджал, Іскандер і проламують бойовою частиною приблизно 500 кг останню бетонну плиту чи плиту і додаткові захисні перегородки, які там були.
Принаймні схожі удари ми спостерігали 17 та 23 червня у Києві та Кременчуку. І щось мені підказує, що ця тактика не зміниться, а масштабуватиметься.
Як ми можемо протидіяти оновленим шахедам, які щоночі, як зграя гієн, накидаються на українські міста?
Перша найбільша помилка — й далі сприймати їх як примітивне та допоміжне рішення. Ми бачимо і можемо стверджувати, що вони стали одним із головних видів озброєння для російської армії. Тож і ставлення до них має бути відповідним.
А для цього треба припинити лаяти європейських союзників, які не збивають шахедів біля українських кордонів, або американців, які забрали у нас 20 000 одиниць засобів ураження дронів, віддавши Ізраїлю. Це нічого не змінить. Допомоги від них не буде.
Потрібно нарешті визнати, що шахеди — це виключно наша проблема, і лише ми здатні її вирішити. Тож маємо змінити акценти і почати загальну програму з боротьби з шахедами, підкріпивши її відповідним фінансуванням і людськими ресурсами.
Оскільки, як я вже писав вище, системи РЕБ з кожним днем стають дедалі менш ефективними, лишається один ефективний варіант — знищувати шахеди фізично.
Свого часу ми перепробували багато засобів — від вертольотів до легкомоторних літаків. Публічно не маю права писати, чому ця тактика повноцінно не спрацювала. Задіяні у цих проєктах експерти й військові знають причини, а давати зайву інформацію ворогу не бачу потреби.
Так само не спрацювала ідея зі створенням стаціонарних бойових моделей із кулеметами. Причин декілька, головна з яких — дрони постійно змінюють маршрути, а стаціонарна точка не є мобільною і потребує багато зусиль з обслуговування.
Тож фактично маємо три варіанти:
• далі використовувати мобільні вогневі групи, що застосовують вогневі засоби ураження (кулемети чи дрони-перехоплювачі).
• створення мережевих систем спостереження із залученням добровольців із числа громадян, які матимуть засоби для ураження (наприклад, певні модифікації FPV-дронів).
• розробка і масштабування дешевих ПЗРК.
Мобільні вогневі групи, незважаючи на скорочення ефективності, залишаються доволі ефективним інструментом у боротьбі з шахедами. Однак потрібно оперативно навчати їх роботі з новими засобами уражень — перейти від кулеметів до дронів-перехоплювачів.
Вони мають навчитися літати або на спеціальному дроні-перехоплювачі типу «крилу», або на певних типах дронів FPV. Такі моделі вже існують.
Такий навчений екіпаж має спершу вміти оперативно виявляти ціль. Для цього він мусить мати радіолокаційну систему типу «Rada». Це ізраїльський радар, який має низку переваг, зокрема забезпечує огляд на 360 градусів у режимі реального часу, має вищу частоту оновлення об’єктів, стійкість до перешкод, масове виявлення об’єктів і, звісно, мобільність. Такий радар можна встановити на пікап, а отже, швидко розгорнути чи згорнути. Саме через їх ефективність противник оголосив полювання на ці системи.
Далі — мобільні вогневі групи мають вміти швидко запускати дрон-перехоплювач, наздоганяти ціль, зближуючись із нею, а потім завдавати ураження. Це дуже складно, але можливо.
І тут ми стикаємось із двома проблемами. Перша — де знайти потрібну кількість людей, які можуть стати операторами дронів? Друга — навіть якщо ми знайдемо цих людей, хто навчить їх управляти дронами-перехоплювачами? Адже йдеться про тисячі й тисячі операторів.
Як ми писали вище, перше, що маємо зробити, — це перестати вдавати, що нічого не відбувається, і визнати на рівні держави, що проблема існує. Друге — це відійти від тактик, які були ефективними ще пів року тому, й оголосити, що ми потребуємо принципово нового підходу до вирішення проблеми. Третє — констатувати: якщо ми хочемо цьому протидіяти, то потрібно не чекати, поки це зроблять ЗСУ, а будувати систему масового залучення громадян до захисту своїх міст. І світ має такий досвід.
У 1937 році міністр внутрішніх справ Великої Британії Семюель Гор ініціював програму Air Raid Precautions — систему громадянської підготовки до повітряних атак. До 1940-го у лавах ARP було понад мільйон добровольців, які, не будучи в армії, допомагали захищати країну та свої міста. Пройшовши відповідне тренування. вони щоденно виходили на чергування, допомагаючи армії й силам рятувальних служб. Ці добровольці не мали зброї. Натомість вони мали більше: відповідальність, сталеву дисципліну та любов до своїх міст і рідних.
«Цивільна оборона — це коли небо стає твоєю справою», — написано на меморіалі пам’яті у Норвічі. І вони заслужили цю пам’ять. Адже саме на підставі їхніх повідомлень винищувачі RAF піднімались у небо, а зенітні гармати Anti-Aircraft Command відкривали вогонь. Без цих спостерігачів уся система британської ППО діяла б наосліп.
Тож президент як Верховний Головнокомандувач зобов’язаний закликати громадян стати на захист країни. Тим паче що Україна має власну форму залучення цивільних — добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ). І в разі належного забезпечення вони могли б об’єднати довкола себе громадян. До речі, нещодавно Кабмін оголосив, що члени ДФТГ мають право залучатися до відбиття атак шахедів і навіть отримуватимуть за це грошові премії. Члени ДФТГ за законом мають право виконувати бойові розпорядження та офіційно застосовувати зброю для захисту своїх домівок. Але, незважаючи на такі можливості, громадяни не хочуть іти в ДФТГ. Це пов’язано з тим, що ТЦК постійно отримують негласні рознарядки мобілізовувати членів добровольчих об’єднань. Тому в цьому питанні потрібна відкрита дискусія та встановлення чітких і зрозумілих правил для членів добровольчих об’єднань.
Навчати таких добровольців мають центри підготовки операторів БПЛА, які мають відповідну державну сертифікацію. Це ті центри, які виникли у 2022 році, взявши на себе найбільше навантаження з підготовки операторів БПЛА. Станом на сьогодні ці центри, в тому числі Центр підготовки операторів БПЛА «Крук», працюють уже третій рік, не маючи за весь час існування жодної державної підтримки.
Держава може це змінити, переспрямувавши кошти на навчання з державного бюджету або дозволивши це робити місцевим бюджетам. Проєкт відповідної постанови Кабміну давно готовий, але третій рік так і не приймається. А отже, центри не мають можливості масштабуватися і навчати громадян, які хочуть захищати свої міста.
Окрім того, держава зобов’язана дозволити підприємствам різної форми власності та муніципалітетам створювати вогневі групи та залучати різні засоби вогневого ураження — від дронів до кулеметів чи переносних ПЗРК.
Ось таке замкнене коло — ЗСУ не мають змоги захисти кожне місто, а громадяни, які хочуть захищати свої домівки, не можуть цього зробити, бо держава не створює відповідної системи захисту, роблячи вигляд, що все під контролем.
А поки ми вдаємо, що проблеми не існує, шахеди методично, як у тирі, нищать наші міста, майже без перешкод долітаючи до цілей.
У нас лишається небагато часу, щоби вжити радикальних заходів та змінити ситуацію, перетворивши кожне місто, кожен будинок на локальну фортецю, навчену збивати шахеди.
І ми або змінимо підходи та переламаємо цю ситуацію, або за рік Росія може отримати вирішальну перевагу на фронті, знищивши нашу інфраструктуру, ВПК і економіку загалом.